1) Особливий зміст цих норм, оскільки вони регулюють політико-правові відносини владарювання, і спрямовані на встановлення основ життєдіяльності держави, суспільства, особи, правової системи;

2) Інтегративний характер - вони є системоутворюючими і визначальними для норм інших галузей права, в яких знаходять своє логічне і необхідне продовження;

3) Найвища юридична сила конституційно-правових норм, які об’єктивовані в Конституції України, але це лише частина всієї маси конституційно-правових норм, які знаходять своє формальне вираження й в інших джерелах;

4) Установчий характер конституційно-правових норм, а саме норм Конституції України, оскільки вона містить багато норм загального характеру, які здійснюють первинну регламентацію відносин і охоплюють їх не в повному обсязі, не у всіх деталях, а лише визначають основні засади.

5) Прямий характер дії конституційно-правових норм, а саме норм Конституції України;

6) наявність “нетипових конституційних приписів” серед конституційно-правових норм - це норми, які мають загальний характер і не містять правил поведінки (норми-декларації – ст.1,2; норми-принципи – ст.6,21; норми-дефініції – ст.140 Конституції України);

7) особлива структура конституційно-правових норм – як правило, не характерна тричленна структура. Більшість із них містять лише – диспозицію (ст.80, 82, 115, 137 та ін.), інші – диспозицію і гіпотезу (ст.29, 80, 82, 87, 111 та ін.), і лише окремі – всі три елементи (ст.111, 85 п.28 Конституції України) та інші риси.

По-іншому, це правові акти, які регулюють конституційно-правові відносини

1) нормативність. Всі правові акти як джерела права поділяють на дві групи: нормативно-правові та індивідуально-правові.

Нормативність правового акту визначається:

по-перше, неперсоніфікованістю (безособовістю) – поширенням дії на невизначене коло суб”єктів;

по-друге, вміщенням правових норм (правил поведінки загальнообов”язкового характеру);

по-третє, дією акту незалежно від того, чи був він або його частина уже реалізовані чи ні. Наприклад, Конституція України, закони та ін.

Індивідуально-правові акти прив”язуються до конкретного суб’єкта чи об’єкта і вичерпують себе однократним виконанням. З їх допомогою на основі юридичних фактів норми права втілюються в життя (правозастосовчі акти). Наприклад, Указ Президента про призначення всеукраїнського референдуму; Указ Президента про припинення громадяства; Постанова Верховної Ради України про утворення району.

Джерелами конституційного права України є як нормативно-правові акти, так і індивідуально-правові.

2) юридична сила акту – це властивість акту, яка характеризує його положення в ієрархії правових актів та співвідношення з ними, а також його чинність (Чинність (дія) акту - це фактичний вплив на суспільні відносини). Інколи помилково вважають, що юридична сила виражає ступінь обов”язковості актів. Ієрархія правових актів визначається ст.8 ч.2 Конституції України - Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

3) форма та структура правового акту. В Конституції України в імперативному порядку визначаються суб”єкти правотворчості і правові форми їх діяльності (наприклад, ст.91, 106, 117 Конституції України). Щодо структури акту, то це складові частини акту. Як правило, акти вміщують преамбулу, основну частину, заключну частину. Преамбула (лат. походження – той, що передує) - це вступна частина правового акту, у котрій викладені обставини, що є підставою його видання, а також цілі, ідеї. Це положення загального, інформаційного, часто політико-ідеологічного характеру. В основній частині викладається суть акту і вона складається із розділів, глав, статей, пунктів тощо. Заключні положеня (прикінцеві, перехідні) передбачають порядок набрання чинності і реалізації акту, зміни в ситемі законодавства тощо. Крім цього, до структурних елементів правового акту відносяться наступні реквізити: назва, реєстраційний нормер, печатка, підпис, дата прийняття та ін.

4) дія джерел в часі, просторі і за колом осіб. Дія в часі - це чинність правового акту протягом певного періоду, який обмежений моментом набрання і втрати юридичної сили. Дія у просторі - це поширення чинності акту на певну територію (державу, регіон). Акти, які приймаються центральними органами державної влади і Президентом України діють на всій території України, а місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування – на відповідній території. Окрім цього, дія акту може поширюватися і за межами держави, зокрема, дипломатичні і консульські установи України за кордоном в своїй роботі керуються нормативно-правовими актами України (законодавство щодо виборів, громадянства та ін.). Дія за колом осіб – це поширення чинності акту на певне коло суб”єктів суспільних відносин (громадян України, осіб без громадянства, іноземців тощо). Для цієї дії має значення поділ актів на нормативно-правові та індивідуально-правові.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Правові акти втрачають чинність внаслідок:

• закінчення терміну дії акту;

• зміни обставин, для регулювання яких вони були призначені;

• скасування акту іншим актом. За загальним правилом акт може бути скасований: а) тим органом, який його видав (Закон України “Про прийняття Конституції України і введення її в дію”), б) іншим уповноваженим органом чи посадовою особою (ч.8 ст.118, п.16 ст.106 Конституції України), в) Конституційним Судом України в разі визнання його неконституційним (ч.1 ст.152 Конституції України) тощо.

Також дія акту може бути призупинена на певний час – п.15 ст.106, ч.2 ст.137, ч.2 ст.144 Конституції України.

В аспекті чинності актів в часі, важливе значення має

“зворотна дія (сила) акту”

Загальноприйнятим є правило, що дія акту поширюється на відносини, які виникли після набрання ним чинності. Зворотна дія акту – це поширення дії правового акту на відносини, які виникли до набрання ним чинності. Така дія допускається у виключних випадках - закріплено ст. 58 Конституції України: Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом”якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте, надання зворотної дії в часі таким актам, які пом”якшують або скасовують відповідальність юридичним особам, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в самому акті.

Як різновид правових відносин вони наділені загальними рисами, які притаманні всім правовідносинам (вольовий характер, правове регулювання та ін.)

Особливості конституційно-правових відносин:

По-перше, виникають в сфері організації і здійснення народовладдя в Україні;

По-друге, мають політичний характер;

По-третє, особливе місце і роль в системі правовідносин - багато з них мають загальний характер і тому є системоутворюючими, базовими для суспільних відносин, що підлягають правовому регулююванню; їх зміст розвивається і конкретизується у відносинах, що регулюються іншими галузями права.

По- четверте, особливе коло суб”єктів;

По-п”яте, особливий правовий механізм реалізації прав і обов”язків суб”єктами цих відносин.

Суб”єкт конституційного права – це передбачений конституційними нормами носій юридичних прав і обов”язків (потенційний учасник відносин). Він наділений здатністю бути учасником правовідносин. І тільки з настанням певної обставини чи за умови прояву волі суб”єкта права він стає учасником правовідносин. Іншими словами, суб”єкт права може бути учасником правовідносин, але може ним і не бути. Наприклад, право законодавчої ініціативи Президента України, виборче право громадянина.

Суб”єкт правовідносин – це реальний учасник (сторона) відносин, який реалізує свої права і здійснює обов’язки.