Збудники дизентерії

Бактеріальна дизентерія – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням товстої кишки та загальною інтоксикацією. Збудниками цього захворювання є бактерії роду Shigella. Рід отримав назву у 1950 р. на честь японського дослідника К. Шига, який в 1889 р. описав одного зі збудників дизентерії.

Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Збудники дизентерії належать до родини Enterobacteriaceae, роду Shigella. Сучасна міжнародна класифікація шигел наведена у таблиці 6.

Таблиця 6

Класифікація бактерій роду Shigella

Підгрупа та її характеристики	Види та серотипи	Підсеротипи	Антигенна формула
			Типовий антиген	Групові антигени
Підгрупа А Не ферментують маніт Серологічно відрізняються	S. dysenteriae 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Підгрупа В Ферментують маніт Серологічно подібні	S. flexneri 1 2 3 4 5 6 Варіант Х Варіант Y	1a 1b 2a 2b 3a 3b 3c 4a 4b Деякі штами ферментують глюкозу з утворенням кислоти та газу	I I:S II II III III III IV IV V V VI - -	2,4 6:2,4 3,4 7,8 6:7,8 6:4,5 6 В:3,4 В:6:3,4 7,8 (3,4) 2,4 7,8 3,4
Підгрупа С Звичайно ферментує маніт Серологічно відрізняються	S. boydii Серовари 1 – 18
Підгрупа D Ферментує маніт, повільно лактозу та сахарозу	S. sonnei Звичайно вироста-ють колонії двох фаз – дрібні (мають плазміду), великі, плескаті (не мають плазмід)

Шигели – дрібні (2 – 4 х 0,5 – 0,7 мкм) грамнегативні паличкоподібні бактерії. Спор, капсул не утворюють, джгутиків не мають, нерухомі. У багатьох штамів виявляються ворсинки загального типу та статеві пілі. Відсутність джгутиків – одна з важливих ознак, за якою дизентерійні бактерії відрізняють від бактерій колі-тифозно-паратифозної групи.

Шигели – факультативно анаеробні, невимогливі до поживних середовищ бактерії, добре ростуть при температурі 37°С та рН середовища 7,2 – 7,4. На щільних середовищах утворюють дрібні прозорі колонії, в рідких – дифузне помутніння. В якості середовища накопичення для культивування шигел найчастіше використовують селенітовий бульйон.

Ферментативна активність шигел нижча ніж інших ентеробактерій. Вуглеводи зброджують з утворенням кислоти.

Ознакою, яка дозволяє диференціювати види шигел між собою є відношення до маніту: S. dysenteriae – не ферментує маніт (манітнегативна), інші види шигел манітпозитивні (табл. 6). S. dysenteriae ферментує глюкозу з утворенням кислоти, S. flexneri, S. boydii, S. sonnei – глюкозу, маніт та мальтозу до кислоти. Найбільш біохімічно активні S. sonnei, які повільно (протягом 2 діб) можуть зброджувати лактозу без газоутворення. За відношенням до рамнози, ксилози та мальтози розрізняють 7 біохімічних варіантів S. sonnei. Бактерії цього виду при вирощуванні на щільних поживних середовищах дисоціюють на S- і R-форми колоній.

Усі шигели не утворюють сірководень, деякі види (S. dysenteriae, S. flexneri – серовари 1 – 5, S. boydii) можуть утворювати індол, проте ця властивість варіює.

Антигенна структура, фактори патогенності. Шигели мають О-соматичний антиген, який обумовлює антигенну різнорідність. У деяких представників роду виявляється К-антиген. Ідентифікація шигел проводиться на основі антигенної структури видів і сероварів.

Шигели містять ендотоксин, який відповідає О-антигену і характеризується властивостями ентеротоксину. S. dysenteriae серовар 1, крім ендотоксину, синтезує екзотоксин, який здійснює ентеротропну цитотоксичну та нейротоксичну дії, особливо на вегетативну нервову систему. Вони викликають найтяжчу форму дизентерії.

Резистентність. Середовище, яке оточує людину (грунт, вода, харчові продукти, предмети ужитку тощо) – проміжна ланка, через яку здійснюється механізм передачі дизентерії. Знання термінів виживання збудників у навколишньому середовищі необхідне для проведення протиепідемічних заходів у боротьбі з цією інфекцією.

Стійкість шигел до дії факторів зовнішнього середовища невелика і неоднакова. Найменш стійкі S. dysenteriae , найбільш стійкі – S. sonnei.

Виживання шигел у навколишньому середовищі значною мірою залежить від конкретних умов середовища та конкуренції супутньої мікрофлори. У випорожненнях бактерії, як правило, гинуть протягом декількох годин під впливом гнилісних процесів і, можливо, під дією фага. При низькій температурі (1 – 5°С) у випорожненнях вони зберігаються протягом 6 – 20 діб, при висушуванні залишаються життєздатними до 30 діб. На поверхні грунту влітку зберігаються 2 – 3 доби, в більш глибоких шарах грунту – 10 – 20 діб. У зимовий час життєздатність шигел більш тривала.

Термін виживання шигел у воді знаходиться у прямій залежності від характеру води (річкова, колодязна, водопровідна тощо) та температури. Так, у річковій воді влітку шигели зберігаються від 4 до 35 діб, у водопровідній (при вмісті 0,2 – 0,5 мг/л активного хлору) – близько 2 год (при штучному зараженні води).

Протягом 5 ‑ 14 діб шигели можуть зберігатися на предметах вжитку, посуді, на поверхні грошових знаків, овочах та фруктах.

Шигели всіх видів добре розмножуються в багатьох харчових продуктах, особливо в сирому молоці, сметані, сирі, вершковому маслі, на продуктах, що пройшли термічну обробку, таких як холодець, салат, кисіль, морозиво тощо. Частіше інших видів масові захворювання, які протікають по типу токсикоінфекції, викликають шигели Зонне.

Пряме сонячне випромінювання, 1% розчин фенолу вбивають шигели через 30 хв. Нагрівання при 60°С – через 10 – 20 хв. Шигели швидко гинуть під дією розчинів хлораміна та хлорного вапна – через 5 – 6 хв.

Епідеміологія. Дизентерія – антропонозна інфекція, джерелом якої є хворі люди та носії (1 г випорожнень хворої людини містить до 1 млн мікробних клітин). Механізм передачі інфекції – фекально-оральний. Шляхи передачі можуть бути різними: при дизентерії Зонне переважає харчовий шлях, при дизентерії Флекснера – водний. Збудники поширюються також через брудні руки, мух. Дизентерія зустрічається в багатьох країнах світу. В останні роки спостерігається різке підвищення захворюваності. Хворіють люди будь-якого віку, найбільш вразливі діти від 1 до 3 років. Кількість хворих збільшується в липні-вересні. Різні види шигел поширюються по окремих регіонах нерівномірно.

Патогенез, клініка. Шигели через рот потрапляють до шлунково-кишкового тракту і досягають товстої кишки. Маючи тропізм до її епітелію, збудники прикріплюються за допомогою пілей до білків зовнішньої мембрани. Завдяки інвазивному фактору вони проникають усередину клітин, розмножуються там, внаслідок чого клітини гинуть. У стінці кишечнику утворюються виразки, на місці яких потім формуються рубці. Ендотоксин, який вивільняється при руйнуванні клітин, викликає загальну інтоксикацію, підсилення перистальтики кишечнику, пронос. Кров із утворених виразок потрапляє у випорожнення. У результаті дії ендотоксину відбувається виражене порушення водно-сольового обміну, діяльності центральної нервової системи, ураження нирок.

Інкубаційний період триває від 1 до 5 діб. Захворювання починається гостро, з підвищенням температури до 38 – 39°С, з'являються біль у животі, пронос. У випорожненнях домішки крові та слизу. Найтяжче перебігає дизентерія Григор'єва-Шига.

Імунітет після перенесеного захворювання видо- та варіантоспецифічний, нетривалий, нестійкий. Захворюваня може перейти у хронічну форму.

Лабораторна діагностика. Досліджуваним матеріалом є випорожнення хворого. Діагностика базується на використанні бактеріологічного методу, який дозволяє ідентифікувати збудника, визначити його чутливість до антибіотиків, провести внутрішньовидову ідентифікацію (визначити біохімічний варіант, серовар чи коліциногеновар). При затяжному перебігу дизентерії використовують серологічний метод, який полягає у постановці РА, РНГА; наростання титру антитіл при повторній постановці реакції підтверджує діагноз.

Лікування. Лікування хворих з важкими формами дизентерії Григор'єва-Шига та Флекснера проводиться антибіотиками широкого спектра дії із урахуванням антибіотикограми, оскільки серед шигел існують не тільки антибіотикостійкі, але й антибіотикозалежні форми. При легких формах антибіотики не застосовують, оскільки їхнє застосування призводить до дисбіозу.

Профілактика. Основну роль відіграє неспецифічна профілактика: своєчасне виявлення хворих та бактерієносіїв, рання госпіталізація та лікування. Велике значення мають санітарно-комунальне облаштування населених пунктів і санітарний нагляд за харчовими підприємствами, підвищення санітарної культури населення.

Єдиний препарат, який може бути застосований в осередках інфекції з метою профілактики – дизентерійний бактеріофаг.

Профілактика дизентерії забезпечується проведенням комплексу загальних заходів:

1. захист води та харчових продуктів, особливо молочних, від інфікування збудниками дизентерії;

2. рання лабораторна діагностика;

3. госпіталізація та ізоляція хворих вдома з дотриманням режиму;

4. старанна дезінфекційна обробка осередків;

5. повноцінне лікування хворих;

6. спостереження за джерелами хвороби і проведення в них профілактичних заходів;

7. фаготипування осіб, які контактували з хворими;

8. дотримання санітарно-гігієнічних режимів у дитячих закладах, житлових та робочих приміщеннях, на харчових підприємствах, в їдальнях, магазинах.