- •Лекцію підготував викладач кафедри загальноправових дисциплін Щербина є.М.
- •Основна література Нормативна література
- •Навчальна, наукова та науково - практична література
- •1. Робота адвоката — захисника в судових стадіях процесу
- •1.1. Робота адвоката — захисника в суді першої інстанції
- •1.2. Робота адвоката — захисника під час апеляційного та касаційного провадження
- •2. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача
- •2.1. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача на досудовому слідстві
- •2.2. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача в судових стадіях
- •Висновок
1. Робота адвоката — захисника в судових стадіях процесу
1.1. Робота адвоката — захисника в суді першої інстанції
Відповідно до статті 48 КПК України захисник має право:
-
брати участь у судових засіданнях;
-
ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;
-
подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
-
виступати в судових дебатах;
-
ознайомлюватися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;
-
знати про принесені у справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;
-
брати участь у засіданнях суду у процесі апеляційного розгляду справи.
Під час попереднього розгляду кримінальної справи відповідно до статті 253 КПК України суддя приймає рішення щодо призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов'язковою.
На підставі статті 255 КПК України після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити захисникові за його клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи. Захисник має право робити з матеріалів необхідні виписки.
Стаття 261 КПК України проголошує, що сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Підсудний, відповідно до положень статті 263 КПК України, має право мати захисника.
О.Д. Святоцький та М.М. Михеєнко зазначають, що у стадії судового розгляду справи найбільш повно порівняно з іншими стадіями реалізуються демократичні принципи кримінального процесу, у тому числі змагальності, презумпції невинуватості, гласності, усності, безпосередності дослідження доказів. Сторони обвинувачення і захисту є рівноправними і через те мають більші можливості для формування й обстоювання своїх процесуальних позицій у справі97.
Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду.
Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266 КПК України).
Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, зробити необхідні для захисту виписки і нотатки, ґрунтовно переговорити з підзахисним, узгодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де передбачити заявлення клопотань у підготовчій частині судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб, поставлення питань експерту, оголошення документів тощо). Захисник повинен брати активну участь у судовому слідстві з тим, щоб допомогти суду дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину чи звільняють від кримінальної відповідальності98.
Визначаючи послідовність допиту підсудного, адвокат повинен виходити з позицій доцільності та ефективності для дослідження справи з погляду інтересів підзахисного, враховуючи конкретні обставини справи, характер епізодів, що досліджуються, причетність підсудних, потерпілих та свідків до обставин справи, особливості показань свідків на досудовому слідстві та інші моменти.
Під час допитів адвокат повинен:
-
уточнити показання підсудних, потерпілих та свідків;
-
з'ясувати необхідні для вирішення справи істотні обставини;
-
усунути прогалини в показаннях підсудних, потерпілих і свідків;
-
виявити моменти, які мають значення для підтвердження версії захисту.
Допит необхідно проводити так, щоб уникнути неконкретних відповідей.
Найбільшу складність під час допиту становить викриття завідомо неправдивих показань. Методика викриття завідомо неправдивих показань включає:
-
оцінку загальної правдоподібності показань та встановлення неправдивих;
-
виявлення мотиву неправдивих показань;
-
викриття неправдивих показань;
-
спонукання до правдивих показань.
Використання тактичних і тактико-психологічних прийомів під час допиту свідка в суді дає змогу психологічно впливати на нього, щоб отримати правдиві показання або відмовити від неправдивих свідчень. І.Ю. Гловацький пропонує такі прийоми:
-
засіб максимальної деталізації показань;
-
засіб стимулювання відновлення у свідка спогадів про окремі деталі його показань;
-
засіб асоціативного вибору (свідок достеменно знає обставини явища, але не може згадати час події. У такій ситуації ставляться питання щодо інших достовірних фактів, які стали відомі до чи після потрібних подій. Таким чином свідок наближається у своїх роздумах до події, яка цікавить суд);
-
засоби стимуляції згадування з використанням асоціації за подібністю (свідок узагалі не може пригадати обставин, щодо яких викликаний. Захисник може використати наочний матеріал, наприклад знімки місцевості, яка була об'єктом спостереження свідка. Побачивши це, останній може пригадати обставини справи);
-
засоби асоціативного стимулювання згадування за контрастом (в аналогічній ситуації свідкові повідомляють ознаки, не властиві об'єкту, що досліджується, і, заперечуючи їх, свідок наближається до істини).
П. Сергеїч ще наприкінці XIX ст. сформулював основні правила допиту свідків у судовому засіданні:
-
не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;
-
не питати про те, що не має значення;
-
не ставити випадкових запитань;
-
встановлювати джерело інформації свідка, не допускати показань з чужих слів;
-
зупинитися вчасно;
-
питати так, щоб свідок не міг вгадати очікуваної відповіді;
-
відокремлювати факти від суб'єктивної думки свідка
про ці факти99.
І.Ю. Гловацький, крім того, наводить такі практичні рекомендації щодо допиту захисником свідків у судовому засіданні:
• не запитувати про обставини, що не стосуються функції захисту;
• не ставити питань, коли шанси сприятливої відповіді незначні;
• запитувати про сумнівні й малоймовірні обставини з
великою обережністю;
-
допит проводити спочатку в частині показань, яка найбільш важлива для завдань захисту;
-
просто і зрозуміло формулювати запитання;
-
слухаючи відповідь, дивитися свідкові в очі, що сприятиме психологічному контакту100.
Досліджуючи матеріали експертизи, адвокат перевіряє додержання процесуальних умов проведення експертизи, своєчасність повідомлення підсудного про проведення експертизи, використання підсудним наданих йому прав щодо відводу експерта, ставить експерту запитання, реагує на випадки виходу експерта за межі своєї компетенції.
Частина друга статті 318 КПК України визначає порядок проведення судових дебатів: спочатку виступає прокурор, потім — потерпілий та його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, і лише після цього, перед останнім словом підсудного, виступає захисник.
Підготовка до захисної промови складається із:
-
збирання матеріалів;
-
аналізу матеріалів справи;
-
систематизації матеріалів;
-
письмової підготовки до промови.
І.Ю. Гловацький вважає, що письмово складена промова (як і тези) повинна містити:
-
усі найважливіші докази;
-
хід думок щодо кожної ідеї промови;
-
необхідні фактичні та юридичні висновки;
-
у разі необхідності — суспільно-політичні висновки.
Захисну промову доцільно складати з таких частин:
-
вступної;
-
викладу фактичних обставин справи (як їх встановлено в суді);
-
аналізу пред'явленого обвинувачення;
-
аналізу й оцінки доказів (при цьому слід мати на увазі, що захисник має право посилатися лише на ті докази, які було досліджено в судовому засіданні);
-
юридичної кваліфікації встановлених фактичних обставин;
-
аналізу обставин, що обтяжують та пом'якшують вину;
-
характеристики особистості підсудного (а за необхідності — потерпілих, свідків);
-
аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;
-
міркувань з приводу виду і міри покарання, а також цивільного позову;
-
заключної частини.
При цьому слід мати на увазі, що захисник повинен точно і правдиво викладати фактичні обставини справи, докази, досліджені у судовому засіданні, не перекручувати їх та аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, адже немає гіршого прийому захисту, ніж несправедливі причіпки та нападки на потерпілих102.
Щодо форми захисна промова повинна відповідати таким критеріям:
-
ясність;
-
точність;
-
простота;
-
виразність;
-
повнота;
-
лаконічність;
-
використання художньої і спеціальної літератури103.
П. Сергеїч сформував низку правил, якими доцільно керуватися у промові, аналізуючи й оцінюючи докази, а саме:
-
не доводьте очевидного;
-
якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки;
-
відкиньте всі посередні й ненадійні доводи;
-
не втрачайте нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката;
-
не бійтесь погодитися з опонентом, якщо є можливість повернути його твердження проти нього або принаймні довести безперспективність аргументу для справи, марність такого твердження;
-
якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізно, ґрунтовно розвиваючи кожний з них;
-
намагайтесь підкріплювати один доказ іншим;
-
не намагайтеся пояснити того, чого самі не зовсім розумієте;
-
не намагайтесь довести більшого, якщо можна обмежитись меншим;
• не допускайте суперечностей у висновках і документах.
Для спростування захистом висунутих аргументів П. Сергеїч рекомендує такі прийоми:
-
узагальнені доводи поділіть на складові і розбивайте на окремі;
-
заперечуючи, не виявляйте надмірного старання;
-
не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів;
-
не доводьте, якщо можна заперечувати;
-
відповідайте фактами на слова;
-
не виступайте проти незаперечних доказів і правильних думок опонента, не робіть із грішника янгола;
-
максимально використовуйте факти, визнані опонентом;
-
якщо опонент обійшов мовчанням певну обставину, зверніть на це увагу — у нього немає аргументів проти неї;
-
не провокуйте неймовірного — це все одно, що воювати з вітряками104.
Відповідно до частини четвертої статті 318 КПК України суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному. Обмін репліками не повинен перетворюватись на лайку сторін обвинувачення і захисту. У своїй репліці адвокат коротко і коректно може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції захисту, домисли, принципово неправильні судження, допущені стороною обвинувачення.
Відповідно до статті 88 КПК України адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з моменту одержання повідомлення про виготовлення протоколу судового засідання може ознайомитися з протоколом і подати на нього зауваження. Головуючий розглядає зауваження на протокол судового засідання і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. У разі незгоди головуючого із зауваженнями вони виносяться на розгляд судового засідання. Про час розгляду зауважень інформуються всі учасники судового розгляду, але їх неявка не перешкоджає розгляду зауважень.
Зауваження на протокол розглядаються:
-
якщо справа розглядалася суддею одноособово — головуючим;
-
якщо справа розглядалась колегіально — цим судом чи більшістю його складу.
У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які подали зауваження, думка інших учасників судового розгляду, за необхідності відтворюється технічний запис процесу, якщо він здійснювався, опитуються особи, щодо змісту показань яких подано зауваження. Суддя — постановою, а суд — ухвалою за наявності до того підстав задовольняють чи відхиляють зауваження. Зауваження на протокол, постанова чи ухвала про їх розгляд долучаються до справи. Якщо з якихось причин зауваження розглянути неможливо, вони приєднуються до справи і оцінюються судом вищого рівня в сукупності з усіма матеріалами справи.