Тема 7. Монополія та її вплив на ціноутворення. Сутність монопольної ціни.

1.Розвиток монополії та її вплив на механізм ціноутворення.

2.Сутність монопольної ціни. Монопольний прибуток його джерела.

3.Вплив НТП на монопольний прибуток.

4.Особливості дії закону вартості на монополістичній стадії.

Вплив конкурентних сил, що є підґрунтям розвинення товарних відносин, змушує товаровиробників невпинно вдосконалювати власне виробництво, застосовуючи новітні досягнення науки, впроваджуючи у виробничий процес більш економічні технології. Прагнення вижити в конкурентній боротьбі змушує капіталіста знижувати витрати виробництва, що дозволить йому зменшити ціну товару і зробити його більш конкурентноздатним (у даному разі ми свідомо відходимо від аналізу якості товару як одного з чинників конкуренції, оскільки цьому питанню буде приділено увагу далі). Застосовування новітніх технологій, їхня монополізація дозволяє капіталістові діставати монопольний прибуток за умови, коли переважна маса товарів виробляється за великих витрат. Така ситуація буде тимчасовою, якщо вплив внутрішньо- й міжгалузевої конкуренції зрівняють величину отриманого капіталістами прибутку до середнього за рахунок поширення нових технологій у виробництві та зменшення витрат при виробництві більшості товарів. Проте, коли масштаби виробництва є вельми потужні, дія цього процесу призводить ще й до того, що не лише розоряються одні капіталісти і збагачуються інші, але й відбувається бурхливе зростання концентрації й централізації виробництва й капіталу. Виникають потужні підприємства, котрі, маючи можливість більшою мірою задовольняти попит на товар, що виробляється, розпочинають свідомо впливати на ринкові процеси, маніпулюючи обсягами пропозиції, тобто формуються монополії. Отже, монополія є природно-історичним, об'єктивним явищем, оскільки її підґрунтям є розвинення науково-технічного прогресу, що проникає у виробництво через конкурентну боротьбу. Монополія є невід’ємна від конкуренції. Вони переплітаються і взаємодіють, виступаючи як вияв єдності протилежностей. «Монополія продукує конкуренцію, конкуренція продукує монополію. Монополісти конкурують поміж собою, конкуренти стають монополістами... Синтез полягає в тім, що монополія може триматися лише внаслідок того, що вона невпинно вступає до конкурентної боротьби» [О.1, стор. 166]. Монополія, як результат впливу конкуренції, нерозривно з нею пов'язана, тобто вона виникає й утримує свої позиції завдяки конкурентній боротьбі. Перші монополістичні об'єднання – картелі, що виникли на підставі домовленості поміж капіталістами, торкалися лише сфери обігу. Однак, внаслідок концентрації й централізації виробництва та капіталу, підготовлюються умови для переростання монополією рамок ринкового обміну й охоплення нею виробничої сфери.

Подальша монополізація йде в напрямі захоплення й підпорядкування підприємств однієї галузі. Впродовж цього тривалого в історичному плані процесу монополії набувають різноманітні форми відповідно до їхнього ступеня розвиненості, розпочинаючи від картелів і завершуючи вищою формою одногалузевої монополії – трестом. Якщо в період існування монополій, влада яких не поширювалася на всю галузь, монопольна ціна ґрунтувалася на більш прогресивних технологіях, й отже, низьких витратах, на відміну від витрат інших виробників у даній галузі, то з’явлення трестів унеможливлює таке джерело дістання монопольного прибутку. Це відбувається тому, що витрати виробництва, формовані монополією, стають близькими до суспільно-необхідних, тому що переважна маса продукції цього типу виробляється трестом. Отже, в даному разі джерелом монопольного прибутку й монопольної ціни може стати міжгалузевий надприбуток як відхилення від ціни виробництва. Така монопольна ціна хитка, позаяк періодично підривається конкурентною боротьбою як з боку споживачів монополізованої продукції, так і з боку монополій, котрі випускають аналогічну, взаємозамінну продукцію. Монопольна ціна фірм, що цілковито контролюють горизонталь, має низку обмежень, які визначають можливість її коливань. Вона не повинна спадати нижче за рівень ціни виробництва, тому що це підриватиме саму умову дістання монопольного прибутку, й не повинна перевищувати ту межу, яка дозволяє споживачеві монополізованої продукції діставати прибуток від збуту власної продукції за нормою вищою, аніж ринкова ставка позичкового відсотка. Якщо монопольна ціна перевищуватиме даний рівень, то це призведе до зниження попиту на продукцію, позаяк її застосування у власному виробництві в споживачів стане недоцільним, а отже, й спадуть ціни на монополізовану продукцію.

Процеси концентрації й централізації, які відбуваються в горизонтальному напрямку, призвели до того, що практично в кожній галузі виникли потужні монополії, порівнянні за своїми масштабами. Це унеможливило дістання монопольного прибутку за рахунок його перерозподілу поміж монополізованими й немонополізованими галузями. Повсюдне виникнення галузевих монополій певною мірою зрівняло шанси конкуруючих сторін і уможливило певне усереднення прибутку. Дане усереднення не можна розглядати як тотожне процесові формування середньої норми прибутку в домонополістичний період, позаяк в її основу не покладено вільне переливання капіталу з однієї галузі в іншу. Навпаки, монопольна влада, яка виникла, стає перепоною такого переливання, що і ставить конкуруючі сторони у відносно однакове становище. Прагнення капіталу забезпечити собі максимально високий монопольний прибуток призводить до того, що відбувається поступова монополізація умов виробництва, котрі забезпечують знижений рівень витрат. У рамках однієї монополії тепер може бути зосереджено підприємства різних галузей, пов'язаних поміж собою технологічним ланцюжком. Отже, стирається чітка грань у галузевому розподілі. Подальше розвинення монополізації призводить до масового комбінування підприємств різних галузей, до проникнення монополій в усе більшу кількість суміжних галузей, захоплення ринків сировини й ринків збуту власної продукції. Такі процеси говорять про виникнення вертикальної інтеграції. Концентрація й централізація монопольного капіталу, поширюючись вертикаллю й охоплюючи багато стадій виробництва готової продукції, підриває панування в галузі монополії, як це було за галузевого їхнього розподілу. В окремій галузі формуються і діють уже не одна монополія, як це було в період горизонтальної монополізації, а кілька, порівнянних за своїми масштабами й монопольною потужністю. Спочатку підприємства, що входили до концерну, як правило, поєднувалися навколо певної провідної виробничої ланки й охоплювали лише деякі галузі на ранніх та проміжних етапах виготовлення кінцевої продукції. Отже, контроль монополії в основному поширювався переважно на сировинні й обробні виробництва. Така вертикальна інтеграція не була пов'язана з докорінними змінами в техніці й технології виробництва. Вона відбувалася переважно у формі предметної спеціалізації, коли головним ядром залишалося підприємство, яке виробляло готову товарну продукцію.

Подальше розвинення процесів концентрації й централізації пов'язане з поширенням монопольної влади на нові галузі й подальшим поглибленням спеціалізації виробництва. На цьому підґрунті відбувається утворення розгалужених виробничих комплексів, пов'язаних технологічною спільністю й випускаючих різноманітні види продукції. Потужні виробничі комплекси формуються практично в усіх сферах народного господарства й тим самим приходять на зміну галузевому розподілові виробництва. Виникають: транспортні та промислово-транспортні комплекси, котрі поєднують в єдину мережу різні види транспорту, етапи транспортного процесу, а також виробництво транспортних засобів; виробничі комплекси в машинобудуванні, до яких належать автомобільні комплекси, транспортне машинобудування, комплекси, котрі спеціалізуються на виготовленні засобів виробництва; енергетичні комплекси, що вони сформувалися в рамках міжнародних нафтових компаній тощо [Д.9, стор. 82-89].

Подальше розвинення вертикальної монополізації призводить до виникнення конгломератів. Диверсифікація виробництва, стосовне колись переважно випуску технологічно однорідної продукції, поступово охоплює різнорідну, у такий спосіб створюючи для монополій можливість регулювати виробництво й формувати попит у масштабах усього товарного ринку кінцевої продукції. Виникають нові види централізації капіталу шляхом злиття зовні не пов'язаних поміж собою виробництв, котрі випускають принципово різні види продукції. Такі злиття дістали назву конгломератних. Вони здійснювалися переважно за сприяння банків через скуповування акцій та переплетення акціонерних капіталів. Об'єднання зовні розрізнених виробничих та технологічних процесів у єдину систему організації й управління в рамках конгломерату водночас сполучується з широкою автономією відділень. Така автономія полягає головним чином у самостійному розв’язуванні питань проектування, виробництва та збуту продукції, а сполучним же моментом є спільне використання й перерозподіл джерел накопичення, поєднання результатів науково-технічних досліджень.

Процеси диверсифікації є стосовні не лише виробничої сфери, але й сфери обігу. Монополії активно проникають в оптову та роздрібну торгівлю. Це відбувається, по-перше, внаслідок того, що значна частина проміжної продукції підприємств, що вони входять до монополії, не проходить через ринок; по-друге, навіть якщо монополія не охоплює усі виробничі стадії, то все одно утримує їх під своїм впливом за допомогою різних форм банківського контролю й довготермінових контрактів. У такий спосіб фінансовий капітал поширює своє панування на сферу обігу, долучає її до своєї структури; відбувається зрощування раніше відокремлених функціональних форм капіталу.

Надто активну роботу монополії провадять у науковій сфері. Широке застосовування досягнень науково-технічного поступу у виробництві дозволяє збільшувати продуктивність праці за одночасного зниження витрат на одиницю продукції, що як наслідок дає збільшення маси виготовлених товарів і зниження їхньої ціни. Це забезпечує монополії дістання доволі стійкого монопольного прибутку. Отже, даний прибуток, пов'язаний з розвиненням НДОКР, є аналогічний до монопольного прибутку, що отримуєвався окремими капіталістами в період вільної конкуренції, коли процес монополізації виробництва й капіталу лише розпочинався. Монопольна ціна ґрунтується не лише на вартості, створеній абстрактною працею та перерозподіленій вартості за рахунок монопольної влади, але й на результатах конкретної праці в науковій сфері, які набрали грошову форму. Додатковим джерелом такого монопольного прибутку, що реалізується через систему цін, на основі монополізації науки стає зростання виробничої потужності наукової праці.

Розглядаючи монопольну ціну, можна відразу визначити, що її відхилення від вартості відбувається ще більшою мірою, аніж відхилення ціни виробництва від вартості. У зв'язку з тим що монопольні ціни, як ціни, що перевищують певний сформований рівень, виникають у галузях з високою органічною будовою, то знову створена вартість (v + m) не може бути джерелом збільшення ціни, тому що в даному разі ціна та норма прибутку були б, навпаки, нижче, аніж в інших галузях. Проте це не означає заперечення середнього прибутку й ціни виробництва, з якої історично й логічно випливає монопольна ціна. Відхилення монопольної ціни від вартості як можливість порушення еквівалентного обміну, але не порушення вартісного підґрунтя ціни, було з’ясовано К. Марксом. Він пише: «... Якби вирівнювання додаткової вартості до середнього прибутку зустріло в різноманітних сферах виробництва перепони у вигляді штучних чи природних монополій, і зокрема у вигляді монополій земельної власності, через що стала б можливою монопольна ціна, яка перевищувала б ціну виробництва та вартість товарів, на які поширювався вплив монополії, незважаючи на це, межі, зумовлювані вартістю товарів, цим не було б знято. Монопольна ціна відомих товарів лише перенесла б частину прибутку виробників інших товарів на товари з монопольною ціною» [О.1, стор. 431-432].

Тлумачення монопольної ціни лише як результату перерозподілу вартості, створеної в немонополізованих галузях, у монополізовані галузі за рахунок монопольної влади не надає повного аналізу її джерела, хоча й може розв’язати питання стосовно причини її відносної стійкості. Ця причина криється в складності проникнення більш дрібних виробників у монополізовані галузі. В умовах зростання масштабів виробництва збільшується частка основного капіталу, на тривалий час закріплюваного в певній сфері, позаяк зростає абсолютна величина початкового вкладення капіталу, необхідного для організації великих підприємств із сучасною технікою. Монопольна влада, поширившись на сферу виробництва, підкріплюється монополізацією природних ресурсів, використовуваних у виробництві, монополізацією торгової сфери, транспорту, а також проникненням монополій у фінансову й наукову області.

Що стосується джерел монопольної ціни та монопольного прибутку, то до них можна віднести:

• посилену експлуатацію власних робітників за рахунок усе більш зростаючої продуктивності праці, на підставі застосування новітнього устаткування й більш низького темпу зростання зарплатні;

• перерозподіл додаткової вартості, виготовленої в немонополізованій сфері на свою користь внаслідок монопольної потужності;

• привласнення необхідної праці дрібних товаровиробників шляхом залучення їхніх виробництв до сфери впливу монополії;

• дістання додаткового прибутку від проникнення на ринки сировини, робочої сили й товарні ринки країн з більш низьким рівнем економічного розвинення;

• монополізацію досягнень НТП, передової техніки й новітніх технологій тощо.

В міру зміцнення власних позицій у суспільстві монополія змінює не лише механізм виробництва власне додаткової вартості, але й весь перебіг відтворення та накопичення, розвинення продуктивних сил, стаючи тією відмітною рисою, яка й визначає характер економічної ситуації у високорозвинених країнах. Монопольна ціна стає панівним типом ціни. Це відбувається тому, що, по-перше, значна частина підприємств дістають монопольно високий прибуток, а більша частина витрат виробництва формуються на підставі монопольних цін, і, по-друге, виникає особливий, новий тип конкуренції – монополістичний, котрий являє собою стійкий закономірний синтез монополії та конкуренції. Усе капіталістичне господарство підпадає під владу монополістичного капіталу, оскільки всі галузі стають підпорядкованими монополістичному капіталові економічно. Монополія нав'язує тенденцію зростання цін усьому господарству. Відтворення всього суспільного капіталу по суті стає відтворенням монополістичного типу.

За умов панування монополій конкуренція не лише не зникає, але, як вже було зазначено раніше, змінюється, набираючи величезного різноманіття форм і напрямів, стає надто запеклою й руйнівною. Перетворюючись на монополістичну, конкуренція ще більшою мірою стає тим механізмом, через який формується відповідність поміж суспільними потребами та суспільно необхідними витратами праці. Конкуренція стає засобом існування монополії. В умовах панування монополій внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція не зникають, але домінуючою над ними силою виступає конкуренція монополій. У цих умовах ціні стає притаманне поступове її перетворення із стихійно створюваної як грошове вираження вартості у плановий норматив для вартості.