Останній із Заславських Олександр Януш Заславський-Острозький

(1650 – 1673) –

князь на Острозі, граф на Тарнові, 3-й Острозький ординат, останній нащадок магнатської родини Заславських по чоловічій лінії.

Єдиний син Владислава Домініка Заславського. У 1669 році був одним з кандидатів на трон Речі Посполитої, натомість був обраний Михайло Корибут Вишневецький. Близько 1660 року заснував місто Олександрію. У 1670 році заклав юридичну академію у Варшаві, названу на його ім'я Олександрією (з кінця XVIII століття та дільниця називається Динаси), де знаходиться так званий Замок князів Острозьких.
Портрет 1670 р. Худ. Анджей Стех.

Німецький дослідник Ульріх фон Вердум писав про власника Дубна князя Олександра Заславського у 1671р.: «Володар тієї місцевості, князь Олександр з Острога, чудово нас приймав. Він має 22 чи 23 роки, невисокий на зріст, але досить поважний, розсудливий і сміливий. Подорожував по Італії, Німеччині і Франції; розмовляє мовами цих країн, а крім того рідною і латиною. Його мати, єдина сестра великого гетьмана Собеського, тепер зв’язана подружніми узами з литовським польним гетьманом кн. Михайлом Радзивилом. Коронний же, польний гетьман кн. Дмитро Вишневецький, дядько короля Михайла, одружився з єдиною сестрою матері князя з Острога».

У 1670 р. князь Заславський домігся права на чотирьохнедільний ярмарок, який починався на Водохреща і збирав купців з близьких і далеких країн. Це ще більше підвищило благоустрій міста і піднесло торгівлю так, що з того часу Дубно стало одним із промислових міст Волині. Тут поселилися грецькі та вірменські купці і вели широку торгівлю.

За часів Олександра Заславського в Дубні було розвинуто ряд ремесел, які мали певну вагу в торгівельних колах Волині, Польші і за кордоном, доходи приносили і чотири цехи, які існували в місті.

Рід князів Сангушків

Герб роду Сангушків – «Погоня»

Литовсько-український князівський магнатський рід гербу Погоня, що походив від князя Сангушка (від його імені походить назва роду) сина князя Федора (брат Ягайла — пізніше Володислав ІІ Ягайло), внука великого князя литовського Ольгерда, правнука великого князя литовського Гедиміна. З ХV століття рід мав великі маєтності на Волині, а також на Поділлі, Брацлавщині та Малопольщі (Любaртів, Тарнув) і посідав різні державні посади у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій.

Серед найвідоміших: Олександр, староста володимирський; Роман польний гетьман Литовський, уславлений перемогами над татарами і московитами; Адам-Олександр, воєвода волинський — посередник у переговорах між папою Урбаном VIII і митрополитом Петром Могилою, Павел-Кароль – литовський придворний, Гетьман Великий литовський.

Сангушки були православними, але згодом перейшли на унію або католицизм.

Рід Сангушків протягом кількох століть володів величезними земельними наділами – латифундіями і відносився до тих землевласників, між якими була поділена уся Правобережна Україна – Браницьких, Потоцьких,Радзивіллів,Любомирських та інш.

Одержавши у своє володіння м. Ізяслав, князь Сангушко в кінці XVII - поч. XVIII ст. будує на пагорбі правого берега річки Горинь садибу, до якої входить палац з аркадою-галереєю та флігелем, місток і костел Святого Йосипа з монастирем для католиків-місіонерів.

Замок-палац кн.Сангушків в Ізяславі.

У Славуті Сангушки жили п’ять століть — аж до листопада 1917 року. Побудували суконну фабрику, пилораму, завод фаянсових виробів, запустили інші виробництва.

Нині єдиним живим представником роду є Павел Францішек Роман Сангушко 1973 р.н.