11.7 Доходи, прибуток комерційного банку. Баланс банку

Для комерційного банку, одержання прибутку – одна з основних цілей, тому що прибуток є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, а також базою підвищення добробуту працівників банку. Прибуток банку визначається як різниця між доходами і витратами.

Валовий дохід банку залежить від:

- обсягу його кредитних вкладень і інвестицій;

- величин відсоткових ставок по наданих кредитах та отриманих депозитах;

- величини і структури активів банку.

Основне джерело доходів комерційного банку – це відсотки, стягнуті за користування позичками. Ставка відсотка – величина динамічна і залежить від безлічі факторів:

1. Рівень норми відсотка встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від стану попиту та пропозиції на позичковий капітал.

2. Дисконтна ставка ЦБ, яка в свою чергу, залежить від декількох факторів:

- від його грошово-кредитної політики;

- від процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів;

- від стану платіжного балансу країни;

- від курсу національної валюти.

Проводячи політику рестрикції (обмеження видачі кредиту) ЦБ як правило підвищує дисконтну ставку, а при кредитній експансії (політика, що припускає більшу кількість кредитів) – знижує.

Якщо в країні складається пасивний платіжний баланс і уряд не хоче допустити падіння курсу національної валюти нижче визначеної величини, процентні ставки звичайно підвищуються для залучення іноземного капіталу.

КБ установлюють процентну ставку по своїх позичкових операціях, як правило вище облікової, але це необов'язково (якщо банк має грошові ресурси).

3. Рівень інфляції. Повинний обов'язково враховуватися, щоб банки не несли збитки в зв'язку із знецінюванням грошей. Дешеві гроші провокують ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживання в банківській сфері і сприяють розбалансованості економіки.

4. Термін позички. Процентна ставка повинна прямо залежати від терміну позички: чим більше термін, тим вище процентна ставка. Це обумовлено двома факторами:

1) чим більше термін, тим вище ризик не повернення кредиту і знецінювання грошей у зв'язку з інфляцією;

2) вкладення засобів довгострокового характеру дають як правило більш високу віддачу.

5. Витрати по формуванню позичкового капіталу. Вони складаються з депозитного відсотка і плати за кредит, отриманий в інших банках. Чим дорожче банку обходяться ресурси для кредитування, тим вище норма позичкового відсотка.

6. Ризик. При видачі кредитів банки зіштовхуються з двома видами ризиків:

- кредитним, який пов'язаний із втратами від не повернення основної суми боргу;

- процентний ризик, який пов'язаний із втратами від несплати відсотків за користування кредитом.

Головним інструментом оцінки і управління ризиком є вивчення кредитоспроможності позичальника.

7. Розмір позички. Звичайно відсоток по більш великих сумах повинний бути нижче, ніж по дрібним, тому що банки при видачі великих кредитів несуть менші витрати, крім того великі позички звичайно видаються підприємствам, що менше піддані ризику банкрутства.

8. Попит на позички. Звичайно великий попит на позички спричиняє підвищення процентних ставок, але банки можуть і не підвищувати процентних ставок по кредитах не дивлячись на попит, що збільшився, розраховуючи, що низькі процентні ставки залучать більше клієнтів.

9. Характер забезпечення. Це може бути різне майно і зобов'язання третіх осіб. Обсяг забезпечення має свій рівень надійності; абсолютно надійним видом застави є золото і дорогоцінні метали, але вони в банківській практиці майже не застосовуються. Банк оцінює якість застави і чим вона вище, тим нижче може бути процентна ставка.

10. Зміст заходу, що кредитується. Банки видають кредит на різні цілі і різним категоріям позичальника. Більш низькі процентні ставки встановлюються по короткострокових кредитах промисловим підприємствам. Торгово-посередницькі підприємства одержують кредит по більш високих ставках, тому що самі вони нічого не виробляють, а їхня діяльність носить спекулятивний характер.

11. Витрати по оформленню позички і контролю прямо впливають на рівень процентної ставки. Чим вони більше, тим вище процентна ставка. В окремих позичкових операціях витрати, пов'язані з кредитуванням не включаються в процентну ставку, а компенсуються шляхом стягування з позичальника комісійної винагороди.

12. Ставки конкуруючих банків і інших фінансово-кредитних установ. Звичайно ці ставки не повинні сильно відрізнятися. Хоча банки можуть проводити у визначений період індивідуальну процентну політику.

13. Характер відносин між банком і позичальником. Постійному клієнту, якому банк довіряє і який має строковий вклад чи депозит з невисокою процентною платою, банк може установити знижку при визначенні процентної ставки.

14. Норма прибутку від інших активних операцій банку. Вона повинна слугувати орієнтиром при встановленні величини позичкового відсотка. Якщо інвестиційні операції приносять банку більший доход на одиницю вкладеного капіталу ніж позичкові, то він може підвищити рівень своїх відсоткових ставок.

15. Необхідність одержання прибутку від позичкових операцій. Фінансові посередники до яких належать і комерційні банки отримують прибуток від різниці у відсотках по депозитних і кредитних операціях. Тому кредитний відсоток повинний бути вище депозитного відсотка. Ця різниця у відсотках (маржа) призначена для покриття всіх банківських витрат і формування прибутку. ЦБ може встановлювати граничний розмір маржі по кредитах, що видаються за рахунок ресурсів ЦБ.

Для оцінки прибутковості комерційного банку розраховуються коефіцієнти RОЕ та RОА.

RОЕ – коефіцієнт, що характеризує рентабельність діяль­ності банку та дозволяє оцінити ефективність управління власним капіталом бан­ка. Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

RОЕ = Чистий прибуток/Середній розмір акціонерного капіталу

RОА – коефіцієнт, що характеризує рентабельність акти­вів банку та свідчить про ефективність управління активами. Розмір даного коефіцієнту більш доцільно розглядати в ди­наміці.

RОА = Чистий прибуток / Середній розмір активів

Баланс – це основний фінансовий документ для проведення аналізу діяльності банка. Він складається з активів і пасивів. Активи включають все майно реальне і фінансове, яким володіє банк, в тому числі грошову готівку, цінні папери, комп'ютерне обладнання тощо. Позички, надані банком, вважаються теж його активами, оскільки вони представля­ють зобов'язання перед банком про майбутні платежі згідно з договором.

Пасиви складаються зі всіх вимог до банку, крім вимог його власників. Пасиви включають, перш за все, банківські депо­зити, короткострокові кредити, кредити під заставу й інші вимоги.

11.8 Ліквідність комерційних банків. Основні показники ліквідності балансу банка

Ліквідність комерційного банку – це можливість використовувати його активи у вигляді готівкових грошових коштів або швидко перетворювати їх у готівку. Іншими словами, це здатність банку вчасно виплачувати готівку за своїми зобов'язаннями.

Для оцінювання реального стану ліквідності комерційних банків широко використовуються різні критерії оцінки рівня ліквідності. Встановлюються такі нормативи.

1. Відношення капіталу банка (К) до його зобов'язань (3):

Н1 = К/3.

Цей норматив характеризує вихідний рівень ліквідності банка. Він оцінює ступень забезпечення зобов'язань банка власним капіталом. Чим вище норматив Н1, тим вище вихідна ліквідна сталість, і навпаки. Мінімальне значення нормативу Н1 – в межах 1/15 - 1/25.

2. Відношення суми заборгованості по кредитах (К) до суми розрахункових, поточних рахунків, вкладів та депозитів (Д):

Н2 = К/Д .

Значення нормативу Н2 треба підтримувати на рівні не більше 0,7-1,5.

Зростання Н2 говорить про те, що більша частина вкладів спрямовується на задоволення потреби у кредитах. При цьому показник рівня ліквідності падає, сталість роботи банку знижується.

3. Відношення суми ліквідних активів банку (Ла) до суми розрахункових, поточних рахунків, вкладів та депозитів (Д):

Н3 = Ла/Д .

Ліквідні активи (Ла) – це кредити, надані банком, строк погашення яких наступає в найближчі 30 днів, а також інші платежі на користь банку, які сплачуються у ці строки. Значення нормативу Н3 треба підтримувати на рівні не вище 0,2-0,3.

4. Співвідношення суми ліквідних активів (Ла) до загальної суми активів банку (А):

Н4 = Ла/А .

Загальна сума активів (А) – це кредити, надані банком, строк погашення яких наступає у строк, більший, ніж 30 днів, а також інші платежі на користь банку з аналогічними строками перерахування, і прострочені кредити та платежі. Значення нормативу Н₄ треба підтримувати на рівні 0,2-0,5. Цей норматив доповнює Н3.

5. Співвідношення суми ліквідних активів (Ла) до суми зобов'язань банку по рахунках до запитання (Рз):

Н5 = Ла/Р₃ .

Мінімальний рівень нормативу Н5 встановлюється у межах 0,2-0,3, тобто 20-30% від загальної суми ліквідних активів.

Цей норматив показує, у якій мірі ліквідна частина активних коштів забезпечую (страхує) зобов'язання банку по рахунках до запитання, вкладники яких можуть затребувати свої кошти у будь-який момент.

6. Співвідношення активів банку зі строком погашення вище одного року (А) до зобов'язань по депозитним рахункам (Д), кредитам (К) на строк вище одного року:

Н6 = А/(К + Д).

Максимальне значення нормативу Н6 встановлюється для комерційних банків на рівні 1,0-1,5. Цей норматив доповнює Н3 і показує забезпеченість ліквідністю іншої половини зобов'язань банку, які перевищують 1 рік.

В практиці світової банківської справи поки ще не знайдено загальної формули або нормативів, які б достатньо точно визначали потребу комерційних банків у необхідних ліквідних коштах.

Теорія і практика управління банківською ліквідністю розвивається і удосконалюється.