33.Порядок оцінки та обліку залишків нзв.

Оцінка залишків НЗВ розраховується на підставі даних первинних облікових документів про рух і про залишки сировини і матеріалів, готової продукції по цехах. Залишки НЗВ можуть оцінюватися за собівартістю сировини матеріалів, що перебувають у процесі виробництва , наприклад, на підприємствах з безперервним технологічним процесом. Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини. Накопичення інформації про НЗВ та відображення операцій про нього за планом рахунків здійснюється щомісяця на рахунках 23 «Виробництво», 25 «Напівфабрикати» і 24 «Брак у виробництві». Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється, а також за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Методика оцінки НЗВ обирається підприємством самостійно. Це може бути фактична виробнича собівартість, нормативна (планова) собівартість.

Обсяг НЗВ у вартісному вираженні можна розрахувати в такий спосіб:

НЗВ = Тц х Сгп х Кнв / Д, де Тц-тривалість виробничого циклу ( у днях); Сгп – с/в випуску готової продукції; Кнв – коефіцієнт наростання витрат; Д – кількість днів у періоді. Кнв = (Пм+1)/2, де Пм – питома вага матеріальних витрат у собівартості готової продукції.

Цей спосіб обліку використовується і при розрахунках планової вартості НЗВ. Прямі витрати, що приходяться на залишок НЗВ , на кінець поточного місяця не враховуються в складі прямих витрат наступного місяця і не беруть участь надалі при формуванні залишків НЗВ наступних періодів.

34.Призначення і склад елементів витрат та статей калькуляції.

Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.

Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

основні витрати;

витрати на обслуговування;

витрати на управління.

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальне страхування;

амортизація;

інші операційні витрати.

Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.