15. Позичковий капітал. Позичковий процент і його джерела. Динаміка позичкового процента. Кредит. Форми кредиту.
Позичковий капітал – грошовий капітал який надається в позику його власником промисловим та торг підприємствам за умов повернення та сплати процента за користування грошима. Джерелами цього капіталу є: 1)грошові капітали підприємств, що на деякий час звільнилися у процесі кругообігу капіталу 2)”грош підприємці”,що не займаються підприєм діяльністю і дають свій капітал у позику. 3) грошові заощадження і доходи населення які залучаються в цей процес через банки 4) кошти центр та місцевих бюджетів 5) кошти страх компаній...
Цей капітал відрізняється від інших видів капіталу. Капітал це гроші, здатні приносити інші гроші. Основними відміностями виступають такі риси: 1) позичковий капітал є товаром особливого роду що має властивіть бути капіталом і приносити його власнику доход у формі процента. 2) формула руху грош кап : Г-Т-Г , Г= Г+▲Г 3) формула руху позичкового капіталу Г-Г
Зворотній рух еквівалентної вартості відбувається лише через деякий час, коли гроші повертаться кредитору. Приріст грошей створюєтья у торгівлі і розподіляєть на користь капіталіста. Норма позичкового процента=( річний дохід*на позичков кап)/поз каб* 100% ця норма залежить від середньої норми прибутку оскільки процент – лише частра прибутку і не може перевищувати середньої норми прибутку. На поз каб впливають попит і пропозиція на грошовий капітал також інші фактори. Максимальна норма проценту буває в період кризи оскільки товари не реалізуються і виникає потреба в грошах. Мінімальна норма процента – в період депресії, коли немає попиту на гроші, що звільнюється з торгівлі і промисловості.
Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.
Кредит існує в конкретних формах:
Комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;
Банківський – надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик;
Споживчий надається банками, фін сово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;
Іпотечний – під заставу;
Державний – позичальник – держава; кредитор – населення і приватний бізнес;
Міжнародний – між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.
16. Постійні і змінні витрати. Валові, середні і граничні витрати. Собівартість, її структура і значення. Мінімізація витрат.
У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої праці. Слід розрізняти витрати суспільства і витрати підприємства.
Сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що показує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства, становить витрати суспільства. Витрати суспільства визначають за формулою: Вс = ЗВ + ЗЛ + П, де 3В — спожиті засоби виробництва; ЗП— заробітна плата і винагорода підприємців; П — прибуток.
Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати підприємства
Витрати підприємства можна обчислити так: Вп = 3В + ЗП.
Витрати суспільства виступають у формі вартості продукції, а витрати підприємства — собівартості продукції. Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.
Зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими. Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами — зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.
Витрати на власні ресурси — це внутрішні витрати.
Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.
Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.
Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.
Економічні витрати виробництва — це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.
Витрати виробництва мають оцінюватися з точки зору альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Будь-який підприємець, обираючи сферу вкладення свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з позиції очікуваної вигоди і обирає найефективніші. Вирішивши, наприклад, вкласти капітал у виробництво пральних машин, він, по суті, відмовляється від одержання доходу в сільському господарстві або у страховій справі. Згідно з економічною теорією цей альтернативний доход має входити до витрат власника капіталу.
У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат.
Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.
Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:
де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ — випуск додаткової одиниці продукції.
Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.
Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.
Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ). ;
Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.
Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).
Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).
У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.
Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:
дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
підготовку і освоєння нової продукції;
виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
обслуговування виробничого процесу і управління ним;
збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);
набір і підготовку кадрів;
поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Способи мінімізації витрат:
- підвищення якості продукції та зниження терміну псування продукції
- мінімізація транспортних витрат
- підвищення продуктивності праці