2. Філософія стародавньої Індії

У культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого. Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад. Другий період -Епічний (600-200 роки до н. е.) - створення філософських систем, названих «даршан». Третій період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш'я,. що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст. Четвертий період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

3. Антична філософія: а)до сократівський етап в старогрецькій філософії (міленька школа, піфагорейці, софісти); б) Філософські ідеї Сократа; в)Платон як засновник філософського ідеалізму; г) Філософські ідеї Арістотеля.

а) МІЛЕЦЬКА ШКОЛА.

Фалес висував філософські ідеї: Основою світу Фалес вважав Архе і Стойхейон. Архе і Стойхейон – характеристики основи світу.

Стойхейон – найменша частинка яка є носійом реальності.

Архе – вказує на давність (відвічність).

Вічною речовиною світу Фалес вважав воду, всі речовини виникають як результат згущення або розрідження води. Крім матеріальної основи Фалесова вода є розумна і божественна.

Мілецька школа (учні Фалеса) характерна тим що обов’язково шукала першооснову світу, хоча учні Фалеса вважали що першоосновою може бути не тільки вода, але також повітря або абстрактне начало апейрон або вогонь.

Вони заклали геоцентричне розуміння світу, тобто земля є центром всесвіту і вона вільно в ньому переміщується, зокрема Фалес вважав що земля - це диск, який плаває в безконечній воді.

Геракліт Ефеський, основою світу вважав вогонь. Вогонь є археї і стойхейон. У філософії Геракліта є основою постійна зміна, цому належать слова:

« Пан тарей все тече, двічі в одну річку увійти неможливо»

Логос відповідно існує за Гераклітом, вогонь є звичайний, Вогонь логосу – це духовна основа світу , вся суть філософії зводиться до того щоб чути «логічний вогонь». Висловлювання Геракліта:

«багато знання не є багато мудрості»

ПІФАГОРЕЙЦІ.

Піфагор заснував школу піфагорейців. Вона дуже строга – немали права говорити. Піфагорейці володіли блоком знань; вся власність спільна.

Одного дня їх закрили в приміщенні і спалили ( з уст філософів міф). Для піфагорійців характерним є містика чисел та геометричних фігур. Піфагор вважав що геометричні фігури відображають суть будови всесвіту. Той хто сягнув містичну геометрію. Піфагор пояснював суть людської. Піфагорейці мали уявлення про космос як впорядковане ціле, для того щоб відповідати впорядкованому цілому необхідно щодня задавати собі такі питання:

1. Як я прожив день?

2. Що я сьогодні зробив?

3. Що я не зробив?

СОФІСТИ.

Софісти – давньогрецька школа. Людина яка говорить ніпрощо називається – софістом. Софістів наймали мудреці, для відстоювання їх інтересів. Для софістів характерним є агностицизм ( ідея неможливості, пізнання істини) та релятивізм ( ідея відносності істини).

Софісти розповсюдили відносність на морально – етичні категорії, об’єктивної істини не існує, існує тільки суб’єктивна істина.

Б) Сократ протиставляв свою філософію софістам, вважав що істина одна і вона моральна, різниця між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Сократ розробив діалогічний метод: одну і ту ж проблему він розглядав з різних сторін, що давало змогу встановити істину. Фактично в перше Сократ поставив проблему понатійно термінологічного апарату. Сократ :

«я знаю, що я нічого незнаю» Афіни присудили йому титул наймудрішої людини Афін. Сократ показав що: Цинізм це є форма антисуспільного протесту яка в основі своїй має зневагу до суспільних ціностей та власне марнославство. Був засуджений до смерті афінянами.

В) Платон відстоював ідею що первинним в світі є ідеї які проектують наш матеріальний світ. Ідеї мають різну ієрархію і найвищою є ідея блага, ідеї це справжня реальність, а наш світ це недосконале відображення реальності.

За Платоном суть пізнання це анампезіс (пригадування). Платон визнав перенесення душ ( метомсифоз) він був аристократом і категорично не сприймав демократію. Він розробив концепцію держави. В Концепції держави і в ній напис : суспільство поділяється на 3-ри касти людей:

-філософи;

-воїни;

-ремісники.

Філософи і воїни немають права мати власного майна, немає бути інституту сім’ї, діти в ранньому віці відбираються від батьків і виховуються спільно.

Г) Аристотель – один із найвидатніших старогрецьких філософів. Він прожив стадне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Аристотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча". У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття. подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.

Філософія Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії. Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливе уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.