- •1)Общая статистика мировых войн
- •2)Причини першої світової війни.
- •400 Тис. Осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення
- •36,2 Млрд. Крб.
- •1918 Рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній
- •13) 81. Наслідки другої світової війни.
- •Етапи європейської економічної інтеграції
- •Стосунки між країнами соціалістичної співдружності у другій половині 70-х — першій половині 80-х років
- •19) Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"
- •[Ред.] Структура нато [ред.] Головні органи
- •[Ред.] Країни члени нато
- •Мета єс
- •[Ред.] Історія
- •Члени єс
- •Передумови та початок застою
- •[Ред.] Причини Перебудови
- •[Ред.] Перший етап Перебудови. «Стратегія прискорення розвитку» (1985-1986)
- •[Ред.] Квітневий пленум Центрального комітету кпрс (1985)
- •[Ред.] Заміна керівних кадрів
- •[Ред.] Антиалкогольна кампанія
- •[Ред.] XXVII з'їзд кпрс (лютий 1986)
- •[Ред.] Держприймання
- •[Ред.] Боротьба з «нетрудовими доходами»
- •[Ред.] Закон «Про трудові колективи»
- •[Ред.] Чорнобильська катастрофа (26 квітня 1986)
- •[Ред.] Другий етап. Власне Перебудова (1987 - весна 1990) [ред.] Політичні перетворення [ред.] Січневий пленум Центрального комітету кпрс (1987)
- •[Ред.] Гласність
- •[Ред.] XIX партійна конференція кпрс (червень-липень 1988). Реформа політичної системи
- •[Ред.] Вибори в республіканські парламенти
- •[Ред.] Скасування статті 6 Конституції срср 1977
- •[Ред.] Президент срср
- •[Ред.] Економічні реформи
- •[Ред.] Введення госпрозрахунку
- •[Ред.] Закон «Про кооперацію»
- •[Ред.] «Індивідуальна трудова діяльність». Поява приватного підприємництва
- •[Ред.] Зовнішня політика: «Нове політичне мислення»
- •[Ред.] Третій етап. Соціально-економічна і політична криза. Розпад срср (літо 1990-1991)
- •[Ред.] Економічні перетворення [ред.] Економічні програми переходу до ринку
- •[Ред.] Грошова реформа в. С. Павлова (1991)
- •[Ред.] Підвищення цін. Введення талонів
- •[Ред.] Економічна криза
- •[Ред.] Зовнішня політика (1990-1991)
- •[Ред.] Розпад срср [ред.] Загострення міжнаціональних відносин
- •[Ред.] Суверенізація республік срср
- •[Ред.] «Новоогарьовський процес»
- •[Ред.] Серпневий путч (19-22 серпня 1991)
- •24)Остаточний розпад срср
[Ред.] XIX партійна конференція кпрс (червень-липень 1988). Реформа політичної системи
Новий імпульс розвитку політичних подій дала XIX партійна конференція КПРС, що відбулася в червні - липні 1988 року. Виступаючи на ній з доповіддю, М. С. Горбачов підкреслював, що всі перетворення Перебудови натрапили на потужний механізм гальмування в особі командно-адміністративної системи, для знищення якого необхідно провести реформу політичної системи. Реформа полягала в розмежуванні функцій партійних і радянських органів («Вся влада Радам»), у пожвавленні їх діяльності і зміну порядку виборів; пропонувалося також створення нової структури влади, яка виглядала наступним чином:
-
З'їзд народних депутатів - найвищий орган державної влади СРСР, що мав складатися з 2250 депутатів і діяти на непостійній основі. Вибори до З'їзду повинні були проходити на альтернативній основі. Депутати, обрані населенням від округів, мали складати дві третини чисельного складу з'їзду, а третину мали обирати громадські організації, до числа яких відносилась і КПРС.
-
Верховна Рада - парламент, що мав діяти на постійній основі й обиратися на З'їзді народних депутатів з числа його учасників.
-
Голова Верховної Ради СРСР - мав обиратися З'їздом народних депутатів СРСР, вести засідання З'їзду та Верховної Ради, а також фактично бути главою держави.
26 березня 1989 року в Радянському Союзі відбулися перші вільні вибори народних депутатів СРСР, які стали початком реальних змін у політичній системі держави.
Реальне формування бази для проведення перших у країні незалежних виборів дали підготовка і проведення ХIХ всесоюзної партконференції, яка пройшла влітку 1988 року. Партконференція прийняла п'ять резолюцій: «Про демократизацію радянського суспільства і реформу політичної системи», «Про боротьбу з бюрократизмом», «Про міжнаціональні відносини», «Про гласність» і «Про правову реформу». Найважливішим в резолюції «Про демократизацію радянського суспільства і реформу політичної системи» була заснування нового найвищого органу законодавчої влади – З'їзду народних депутатів СРСР, а також проведення виборів на змагальній і альтернативній основі.
У грудні 1988 року були прийняті необхідні зміни до Конституції СРСР і новий закон СРСР "Про вибори народних депутатів СРСР".
Найвищим органом влади країни оголошувався З'їзд народних депутатів СРСР. Відповідно до зміненої Конституції, він обирався строком на п'ять років. Передбачалося, що у повному складі З'їзд збиратиметься один раз в рік. Для вирішення повсякденних питань законодавчої діяльності і здійснення контрольних повноважень З'їзд обирав зі свого складу Верховну Раду, яка діяла постійно.
Згідно Закону, З'їзд народних депутатів СРСР формувався з 2250 осіб. З них 750 депутатів обиралися у територіальних округах на основі рівного виборчого права, 750 – таким же чином у національно-територіальних округах. Ще 750 складали депутати, обрані певними організаціями, перерахованими в законі, а саме: 100 з них представляли КПРС, 100 – державні профспілки, 75 – ВЛКСМ. Решту місць розподілили громадські організації, наукові товариства, творчі спілки.
Висунення кандидатів здійснювалося на зборах трудових колективах і громадських організацій. Інші форми, такі як збір підписів тощо, не передбачалися. Між висуненням і попаданням у виборчий бюлетень кандидат мав пройти ще одну стадію: окружні передвиборні збори. На цих зборах були присутні представники трудових колективів, що підтримали висунення того або іншого кандидата. Для того, щоб забезпечити собі представництво на окружних виборчих зборах і мати шанс бути зареєстрованим і внесеним до виборчого бюлетеня, кандидатові потрібно було заручитися підтримкою якомога більшого числа трудових колективів, організацій і підприємств округу.
Загальні вибори пройшли 26 березня 1989 року, в березні пройшло також голосування у громадських організаціях.
Серед народних депутатів було 1957 (87%) членів і кандидатів в члени КПРС і 292 (13%) безпартійних. Жінок-депутатів було вибрано 352 (15,7%).
Народними депутатами було вибрано 237 партійних працівників (10,5%), 157 радянських працівників (6,7%), 95 профспілкових працівників (4,2%), 80 військовослужбовців (3,6%), 7 релігійних діячів (0,3%).
На З'їзді комуністична партія, як і передбачалося, отримала переважну більшість. Проте в число депутатів увійшли і представники демократично настроєних кіл суспільства, які дістали можливість використовувати З'їзд як трибуну для виразу власних поглядів. Найбільш ліберальні з цих депутатів склали демократично опозиційну "Міжрегіональну депутатську групу". Чисельність ядра цієї групи складала близько 250 чоловік.
Союзний депутатський корпус дав дорогу в життя нової генерації політиків в Росії і країнах СНД і Балтії. Серед них – Борис Єльцин, Андрій Сахаров, Анатолій Собчак, Юрій Карякін, Юрій Рижов, Юрій Болдирєв, Галина Старовойтова, Олексій Казаннік, Юрій Афанасьєв і багато інших.
У числі перших народних депутатів СРСР — майбутні глави держав країн СНД Аскар Акаєв, Іслам Карімов, Петро Лучинський, Нурсултан Назарбаєв, Сапармурат Ніязов.