15. Держава як суб’єкт валютних правовідносин.

Валютні правовідносини є специфічним видом фінансових правовідносин і визначаються як урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються у сфері обігу валюти та валютних цінностей, а також здійснення відповідними органами валютного регулювання і валютного контролю. Особливостями цих відносин є те, що одним з учасників завжди виступає держава в особі фінансових органів або агентів, що наділені загальною та спеціальною компетенцією і владними повноваженнями по відношенню до інших учасників. Самостійним суб' єктом валютного права виступає держава Україна. Особливість правового статусу держави у валютних відносинах обумовлена наявністю суверенітету та владних повноважень. Держава визначає правовий статус інших суб'єктів, а також і свій власний правовий статус шляхом прийняття нормативно-правових актів. Отже, Українська держава є владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), що має суверенітет у проведенні власної внутрішньої та зовнішньої валютної політики. Це, безумовно, накладає певний відбиток на специфіку її участі у валютних відносинах. Однак, передбачена ч.1 ст.167 ЦК України можливість держави бути суб' єктом цивільних відносин та діяти на рівних правах з іншими учасниками, дають привід говорити про те, що держава у валютних відносинах може мати обсяг прав та обов' язків, властивий юридичним та фізичним особам. Так, держава є суб'єктом права власності, зокрема, валюти і валютних цінностей, коштів державного бюджету; Національного банку України, інших банків та їхніх установ і створюваних ними кредитних ресурсів; державних резервних, страхових та інших фондів. Вона може виступати учасником зобов' язальних правовідносин - укладати договори позики, надавати кредити, емітувати цінні папери, виражені у валюті та валютних цінностях, відкривати валютні рахунки та здійснювати по них операції. Держава бере також участь у зовнішньоекономічних відносинах - вступає у відносини позики та кредиту з іншими державами та міжнародними організаціями, здійснює інвестиційну діяльність; виступає стороною по зовнішньоторгових договорах. Отже, поєднання публічно-правових та приватноправових елементів у правосуб' єктності української держави визначають особливість її правового статусу як учасника валютних відносин.

19. Правові підстави створення пунктів обміну валют.

Відповідно до положення Національного Банку України про пункти обміну іноземної валюти Для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб - резидентів нерезидентів - організуються пункти обміну іноземної валюти в прикордонних зонах, аеропортах, морських та річкових вокзалах, у відділеннях зв'язку, торговельній мережі та інших місцях прибуття і виїзду громадян в Україну і з України. Режим роботи обмінного пункту встановлюється банком чи установою, якою відкрито пункт. В прикордонних зонах, аеропортах, морських та річкових вокзалах обмінні пункти повинні працювати не менше ніж 20 годин на добу, а режим роботи обмінних пунктів, розташованих в інших містах, погоджується з адміністрацією установи, на території якої вони відкриті, але не менше ніж 8 годин на добу щоденно.

Пункти повинні здійснювати операції купівлі і продажу іноземної валюти для фізичних осіб, як резидентів так і нерезидентів України. Обмінні пункти уповноважених банків та інших установ, що одержали ліцензію Національного банку України, і які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками; мають право купувати та провадити готівкову іноземну валюту у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів - згідно з встановленими нормами та правилами.

Фізичні особи - резиденти і нерезиденти - мають право готівкову іноземну валюту обмінним пунктам банків або установ, які одержали відповідну ліцензію Національного банку України.

Фізичні особи - нерезиденти мають право обміняти українські карбованці на іноземну валюту в обмінних пунктах при умові надання першого екземпляра форми N 377 про продаж валюти банку.

За касиром обмінного пункту закріплюється штамп, який має такі реквізити: назва і місце знаходження обмінного пункту, прізвище та ініціали касира. Штамп видається робітникам обмінних пунктів під розписку.

Банк забезпечує робітників власних обмінних пунктів до початку роботи авансом в українських карбованцях і в іноземній валюті, бланками суворої звітності, пломбами та іншими необхідними матеріалами. Порядок забезпечення обмінних пунктів, відкритих на підставі агентської угоди, визначається вказаною угодою.

Банк встановлює для обмінного пункту ліміт авансу в українських карбованцях та в іноземній валюті в розмірі, який забезпечує роботу пункту протягом дня. Цей ліміт може бути збільшений для забезпечення безперервної роботи обмінного пункту у вихідні і святкові дні та в інших необхідних випадках. Банк організує роботу по забезпеченню дотримання ліміту грошового авансу.В пункті обміну необхідно ввести два реєстри-журнали суворої звітності для обліку операцій купівлі-продажу іноземної валюти:

1-й реєстр-журнал - по операціях купівлі іноземної валюти

2-й реєстр-журнал - по операціях продажу іноземної валюти По закінченні операційного дня касир підраховує суму прийнятої і виданої іноземної валюти і українських купонів. Робить відповідні записи у журналах-реєстрах.

Щоденно, у встановленому банком порядку, касир здає в касу уповноваженого банку залишок іноземної валюти і українських купонів, який перевищує ліміт, необхідний для роботи обмінного пункту, зробивши відповідні бухгалтерські записи.

Керівник уповноваженого банку здійснює контроль за додержанням вимог зберігання валютних коштів пунктами обміну.

20. Елементи правового режиму здійснення операцій обмінного характеру з валютними цінностями. Під обміном валютних цінностей, треба ро­зуміти лише дії, що виражаються у передачі однією осо­бою іншій валютних цінностей, які не є платіжними за­собами, тобто не є власне валютою. Фактично, обмін ва­лютних цінностей матиме місце при:

1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду: 2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів; 3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті. Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (Ук­раїни чи іноземної держави), то такі дії повинні квалі­фікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу. використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. під терміном «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.