
- •6. Право і релігійні норми.
- •7. Право і корпоративні норми.
- •Тема 11. Формування та джерела права (право розуміння)
- •2. Поняття форми права. Форми і джерела права.
- •3. Форми права.
- •Правовий звичай, як джерело права.
- •6. Судовий прецедент і судова практика, як джерела права.
- •7. Загальний принцип права і правова доктрина, як джерела права.
- •Тема 12 «Принципи права»
- •4. Галузеві та міжгалузеві принципи права.
- •Тема 13. Правове регулювання суспільних відносин.
- •Поняття правового регулювання.
- •3. Типи правового регулювання. Правовий режим.
- •4. Види правового регулювання
- •Тема 14. Норми права.
- •1. Поняття та загальні ознаки норм права.
- •4. Спеціалізовані ( нетипові) норми права.
- •5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту.
- •Тема 15. Система права і система законодавства.
- •Поняття та структура системи права.
- •2. Публічне і приватне право
- •3. Галузі та інститути права
- •4. Поняття системи законодавства та її співвідношення з системою права.
- •6. Чинники формування та розвитку системи законодавства.
- •Тема 16. Нормативно-правові акти.
- •Тема 22. Тлумачення норм права.
4. Галузеві та міжгалузеві принципи права.
Міжгалузеві принципи є вимогами одночасно в декількох галузях права:
-
незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;
-
рівність учасників процесу перед законом і судом;
-
змагальність сторін (коли діють одночасно в різних процесуальних галузях права).
Галузеві принципи є вимогами до норм певної галузі права. (невтручання у внутрішні справи держави у … прав).
Презумпції невинності у кримінально-процесуальному праві.
Принципи інститутів права є вимогами до норм у певному інституті права:
-
індивідуалізація покарання;
-
визначення покарання в судовому рішенні, тощо.
Тема 13. Правове регулювання суспільних відносин.
-
Поняття правового регулювання.
Правове регулювання – це вид соціального регулювання, який являє собою процес упорядкування суспільних відносин за допомогою права.
Властивості правового регулювання (в різних книжках пишуть по різному):
І. Забезпеченість державою – держава формує норми права, здійснює їх постійне оновлення й однакове застосування, встановлення санкцій за їх невиконання, забезпечує їх охорону засобами примусу.
ІІ. Загальність – поширюється на все суспільство і всю територію держави (тільки приїхав в державу, одразу потрапив під вплив).
ІІІ. Формувальна визначеність – здійснюється тільки у заздалегідь визначений спосіб та у заздалегідь визначених формах.
ІV. Системність – здійснюється за допомогою системи юридичних норм (системи прав), що спеціально створюються з цією метою.
Вимоги правового регулювання:
-
економність – здійснюється не за свавільним бажанням законодавця, а разі об’єктивної необхідності ефективної соціальної регуляції саме правовими засобами. (норми права завжди обмежують людину, не обов’язкові: Німецька система до них опит Гімлера відмінив, у нас досі. Держава повинна бути мінімальною).
Якщо є можливість не регулювати відносини без держави, треба так робити.
Більш широким поняттям ніж правове регулювання є правовий вплив, що має своїм об’єктом не тільки суспільну поведінку людей, але також її свідомість і психіку.
Предметом правового регулювання є заздалегідь не окреслене коло суспільних відносин (залежить від обставин розвитку суспільства), які об’єктивно за своєю природою можуть підлягати нормативно-організаційному впливу.
-
Способи та методи правового регулювання (умовності, дуже близькі між собою).
Спосіб правового регулювання – спосіб нормативної регламентації поведінки людей у суспільстві шляхом надання їм юридичних (визначених юридичними нормами) прав та або накладання на них юридичних обов’язків.
Поділяються на: основні і додаткові.
Основні – мають самостійне регулятивне значення:
-
Дозвіл (дозволяння) – надання особі юридичного суб’єктивного права здійснювати певні дії, або утримуватися від них, вільно обраний варіант власної поведінки (наприклад дозволяння укласти подружній договір).
-
Зобов’язання –покладення на особу активного, суб’єктивного юридичного обов’язку виконати певні дії регламентовані нормами права.
-
Заборона – покладення на особу пасивного суб’єктивного юридичного обов’язку – обов’язку утримуватися від певних дій.
Та допоміжні – не мають самостійного регулятивного значення, використовуються разом з основними для посилення та оптимізації їхньої дії:
-
Примус (юридичний) (не носити сумку за дівчат);
-
Покарання;
-
Пом’якшення юридичної відповідальності;
-
Надання пільг;
-
Заохочення;
-
Рекомендація.
Метод правового регулювання – це певна сукупність (комбінація) способів правового регулювання. Поділяються на основні та додаткові.
Основні:
І. Імперативний – переважно зобов’язаний. Такий, що не допускає вільної саморегуляції суб’єктами вільної поведінки в суспільстві. Відступу від умов юридичних приписів (обирати … чи покарання не можна). (органи державної влади і місцевого самоврядування).
Домінуючі способи:
-
зобов’язання
-
заборона
-
примус.
(п. 1 ст. 19 Конституції України, п. 2 ст. 9 КАСУ).
ІІ. Диспозитивний – переважно дозвільний. Такий, що передбачає вільну саморегуляцію суб’єктами їхньої поведінки в суспільстві й установлює тільки межі процедури такої саморегуляції.
Домінуючий спосіб: дозволяння. (не дозвіл).
Для нас з вами. Додаткові (субсидіарні) методи правового регулювання:
-
Рекомендаційний – надання вказівок, що не мають обов’язковою юридичної сили, щодо найбільш прийнятної для суспільства поведінки.
Домінуючий спосіб: рекомендація (Каб. Мін., міністерство надає приклади та рекомендації) не обов’язкове, але вірне.
-
Заохочувальний – стимулюючий до бажаної поведінки в суспільстві.
Домінуючий спосіб – заохочення (податкова видає постанови про кольори коридорів (не має проблем, сплачує податки) – і не буде спрощена форма сплачування і декларування.