Лекція 10. «Посвідчення угод»

Мета: вивчення загальних правил посвідчення угод, особливостей посвідчення угод про відчуження нерухомого майна, відчуження земельних ділянок, транспортних засобів. Навчити складати та посвідчувати угоди шлюбного контракту, відчуження транспортного засобу.

План

1. Особливості та правила посвідчення угод.

2. Посвідчення угод про відчуження нерухомого майна.

3. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, транспортних засобів.

1. Особливості та правила посвідчення угод

Угодами визнаються дії громадян та організацій, спря­мовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми, так і дво- чи ба­гатосторонніми.

Для односторонньої угоди характерним є волевиявлен­ня однієї сторони. І саме з цим волевиявленням, викладеним у певній, визначеній законом, формі, пов'язується виникнен­ня та існування певних правових наслідків. Як приклад по­свідчення односторонньої угоди можна навести посвідчення заповіту чи доручення.

Для двосторонніх угод характерним є наявність зуст­річного волевиявлення сторін. Прикладом таких угод може бути посвідчення договору купівлі-продажу майна. При цьому одна сторона (продавець) хоче продати майно, отри­мавши за нього певні кошти, а інша сторона в угоді (поку­пець) бажає це майно придбати.

Багатосторонні угоди характеризуються наявністю во­левиявлення трьох та більше сторін. До таких угод можна віднести установчі договори, договори про продовження дія­льності підприємств, якщо серед засновників є три та більше учасників, договори про сумісну діяльність за цієї ж умови.

Угоди можуть укладатись в усній або письмовій формі. Письмова форма може бути простою та нотаріальною.

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають:

• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дару­вання, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухо­мого майна,

• договори про заставу нерухомого майна, транс-портних засобів, космічних об'єктів,

• договори про відчуження земельних ділянок, що знахо­дяться в колективній або приватній власності,

• договори купівлі-продажу майна державних підприємств,

• шлюбні контракти,

• заповіти,

• доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, ко|ли законом або спе­ціальними правилами допущена інша форма доручення,

• доручення, що видаються в порядку пере-доручення ,

• інші угоди, для яких чинним законодавством передба­чено обов'язкову нотаріальну форму.

За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нота-ріаль­ної форми, як, скажімо, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про вста­новлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жи­лого приміщення тощо.

Коли в нотаріальному порядку угоди не потребують обов'язкової нотаріальної то це буде добровільне нотаріальне посвідчення угоди, яке все частіше використовується у практиці. І це зрозуміло, бо нотаріальне посвідчення угод має свої значні переваги.

По-перше, нотаріальна форма посвідчення угоди забезпе­чує законність і достовірність угоди.

Щоб впевнитися, що угода за змістом відповідає закону, нотаріус визначає, які норми матеріального права регулю­ють правовідносини, до яких відноситься конкретна угода, тобто встановлює цим правовідносинам правову кваліфі-кацію.

На підставі вимоги законності нотаріус перевіряє право­здатність юридичних і дієздатність фізичних осіб, їхнє дійсне волевиявлення.

Важливою дією нотаріуса в питанні забезпечення закон­ності посвідчення угоди є перевірка всіх необхідних доку­ментів стосовно їхніх достатності й достовірності.

По-друге, нотаріальне посвідчення угод вносить ясність і визначеність щодо факту вчинення угоди та її змісту.

Особливо це важливо сьогодні, коли у практиці нотарі­альних органів трапляються випадки посвідчення угод, но­вих для нашого законодавства, які потребують творчого під­ходу до їх посвідчення і глибокого знання законодавства, щоб у майбутньому уникнути можливих спорів між сторона­ми угоди.

По-третє, нотаріальне посвідчення угоди полегшує дове­дення факту угоди, її змісту та інших обставин у разі виник­нення спору в суді. При розгляді спору в суді факт угоди, зміст угоди, яка вимагає обов'язкового нотаріального посвід­чення, не можна доводити ні показаннями свідків, ні прости­ми письмовими доказами, а тільки нотаріально посвідченим документом.

По-четверте, дуже важливим моментом посвідчення уго­ди нотаріусом є обов'язок останнього попередити про мож­ливі правові наслідки посвідчувальної угоди, щоб юридична необізнаність сторін не завдала їм шкоди. Слід зазначити, що це не право, а обов'язок нотаріуса.

По-п'яте, на випадок втрати оригіналу чи угоди можна завжди одержати дублікат чи зробити посилання на примір­ник, що знаходиться у нотаріуса. Тоді одна сторона угоди не зможе скористатися фактом втрати оригіналу документа.

По-шосте, якщо на підставі нотаріально посвідченої уго­ди має бути одержане майно чи грошові суми, захист пору­шених прав, на відміну від дещо ускладненої судової проце­дури здійснюється більш спрощеним способом, а саме шля­хом одержання виконавчого напису.

Наприклад, при нотаріальному посвідченні угоди купівлі-продажу квартири з оплатою в розстрочку нотаріус може вчинити виконавчий напис на безспірне стягнення заборго­ваності по платежам у разі, коли покупець своєчасно не роз­рахувався з продавцем. Так само можна вчинити виконавчий напис у разі невиконання договору позики.

Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якої уго­ди починається з встановлення нотаріусом воле-вия-влення сторін на укладення саме цієї, а не іншої угоди, встановлен­ня, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення угоди, чи не помилилися вони в назві угоди. Для цього нотаріус має детально обговорити зі сторонами умови угоди, всі її суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, що випливають з угоди, аби юридична не­обізнаність не спричинила порушення прав і законних інте­ресів осіб, які звертаються до нього. Приміром, громадянин пенсійного віку звернувся до нотаріуса за посвідченням до­говору дарування, але основною умовою цього договору він зажадав зазначення обов'язку обдарованого "догодувати дарителя до смерті". У такому разі нотаріус зобов'язаний роз'­яснити сторонам зміст і значення як договору дарування, так і договору довічного утримання, а, можливо, й заповіту, щоби права та інтереси осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, були якнайбільш захищені, відповідали їх­нім намірам.

Отож, найпершим обов'язком нотаріуса є: перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод дійсним намірам сторін та роз'яснити сторонам зміст і значення угод, за посвідчен­ням яких вони звертаються до нотаріуса.

Коли нотаріус з'ясує дійсні наміри сторін і виявить сут­тєві моменти угоди, він зобов'язаний перевірити, чи відпові­дає зміст цієї угоди. вимогам закону. Наприклад, нотаріус установив, що сторони бажають укласти договір саме дару­вання квартири. Але під час детального ознайомлення з до­кументами, що їх нотаріус зобов'язаний витребувати для по­свідчення договору відчуження нерухомого майна, встанов­люється, що серед співвласників квартири, які бажають її подарувати, є неповнолітня особа. У цьому випадку нотаріус зобов'язаний відмовити в посвідченні такої угоди, враховуючи те, що її укладення суперечить законові. Згідно зі ст.146 КпШС дарувати майно від імені підопічного не можна. Отже, визначення того, чи відповідають наміри сторін на посвідчен­ня конкретної угоди нормам чинного законодавства, також є обов'язком нотаріуса та умовою посвідчення угоди.

Наступними моментами укладання угоди, який суттєво впливає на порядок її посвідчення, є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатнос­ті юридичних осіб, представники яких звернулися до нота­ріуса.(Дивись попередню лекцію)