28. Московська і Ленінградська фонологічні школи.

Московська фонологічна школа, МФШ — напрямок у фонології, що виник в20-30-ірр. 20 ст Виходить з розумінняфонемияк значеннєворозрізнювальної одиниці, яка є компонентомморфеми. Використовує як критерій ототожнення фонем критерій морфемної тотожності. Сучасна українська фонологія базується переважно на теорії Московської фонетичної школи — за традицією із радянських часів. Загалом вчення Московської фонологічної школи опиралося на теорії і праці польського вченогоБодуена де Куртене І. О..В основі теорій Московської фонологічної школи — наука про фонему. Головне твердження цієї школи — необхідність послідовного вживання морфемного критерію при визначенні фонемного складу мови.

Санкт-Петербурзька фонологічна школа (СПФШ). Звук мовлення представники СПФШ називають тлом, а звук мови – аллофоном, підкреслюючи його узагальнений характер. Аллофони формуються не на основі артикуляторно-акустичної подібності звуків (фонів), а на базі потенційного зв'язку звукових варіантів зі значимими одиницями. На думку петербурзьких фонологов, коли ми говоримо про звуки, те маємо на увазі не конкретні артикуляції й акустичні ефекти, з ними зв'язані, а ті узагальнення в нашій язиковій свідомості, викликані даними артикуляціями й акустичною реальністю. Представники СПФШ приймають за вихідну одиницю словоформу.  Фонема розуміється як "звуковий тип", здатний розрізняти слова і їхні форми. Під звуковим типом мається на увазі група акустично різних звуків, що заміняють один одного в різних фонетичних умовах і поєднуваних загальною функцією, що вони виконують у мові. Наприклад, у словах малий, м'яв, мати, м'яти вимовляються різні голосні залежно від твердості або м'якості сусідніх приголосних.

29. Фонетична і фонематична транскрипції.

Фонематична транскрипція – передавання на письмі фонемного сладу слів і текстів без відтворення їх реального звучання. Фонематичну транскрипцію використовують для встановлення фонемного складу слів і морфем, для виявлення засобів їх розрізнення й розпінавання, а також для зіставлення фонологічних систем різних мов. Завдання фонематичної транскрипції – позначити лише фонеми – структурні одиниці звукової системи певної мови, що встановлюється шляхом лінгвістичного аналізу.

Зафіксувати правильну вимову на письмі дає змогу фонетична транскрипція – фіксація особливостей звучання певних звуків, слів та їх сполучень. Завдання фонетичної транскрипції – якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті.

30.Склад.Дифтонги.Трифтонги.

Склад - це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий склад закінчується голосним (мати), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий - з голосного (от).

Дифтонг ("двоголосний") - два голосних, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Дифтонги бувають висхідними і низхідними. Висхідними називають дифтонги, в яких складотворним є другий елемент.  У низхідних дифтонгах складотворним виступає перший елемент. Дехто схильний вважати, що дифтонги є і в українській мові.

Трифтонг ("триголосний") - три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а як один голосний звук, який складається з двох чи трьох елементів, що утворюють один склад.

Еспіраторна теорія. Теорія мускульної напруги. Сонорна теорія.

31. Наголос. Інтонація.

Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Інтонація ( "голосно вимовляю'') - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення. Мелодика мовлення ( "мелодійний, пісенний") - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).Інтенсивність ("напруження") - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).Пауза ( "припинення") - перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. Темп мовлення ( "час") - швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе - швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій. Тембр мовлення - емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука. Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність. Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене. Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене.

32. Лексикологія.

Лексикологія ( "наука") - розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика й фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія - двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

Розділи лексикології:

1) власне лексикологія - наука про словниковий склад;

2) семасіологія - наука про значення слів.

3) ономасіологія - наука, яка вивчає процеси найменування.

4) етимологія - наука, яка досліджує походження слів;

5) фразеологія - наука про стійкі словосполучення;

в) ономастика - наука про власні назви, яка складається з антропоніміки - науки про імена людей і топоніміки - науки про географічні назви та ін.;

7) лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho "пишу") - наука про укладання словників.

8) гідроніміка – наука про назви водоймищ;

9) теоніміка – наука про назви божеств;

10) астроніміка – наука про назви астронімічних обєктів;

11) зооніміка – наука про назви тварин.