27. Співвіднесеність понять звук і фонема.
Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Функції фонеми: конститутивна: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів; ідентифікаційна: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; дистинктивна: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).
Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.
Звук — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію. Наука про звуки мови називається фонетикою. В силу своєї специфіки звуки мови розглядають з трьох точок зору: акустичної,оскільки звук є акустичним явищем; фізіологічної, оскільки звуки є продуктом діяльності центральної нервової системи і утворюються органами мови; лінгвістичної(соціальної), оскільки за допомогою мовних звуків здійснюється спілкування; звуки визначають відмінності сенсу слів у кожній окремій мові.
Розглянуті в цьому аспекті, звуки отримують назву фонем, які в кожній мові утворюють свою систему. Лінгвістична точка зору є переважаючою: саме вона розглядає окремі звуки мови.
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук – це різні величчини. Відмінність між ними полягає в тому, що:
Фонема: Звук:
Явище соціальне Явище індивідуальне
Мовна одиниця Мовленнєва одиниця
Абстрактна одиниця Конкретна одиниця
Величина стала Величина залежна
Звуки можна вивчити у фізичному (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим.
Опозиції бувають релевантні, тобто здатні служити для розцінювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а]-[и] – [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значення слів дам, диму дум.
Опозиція довгих і коротких голоснх ля укрїнської ови є нерелевантною (пор. мама ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської на німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" - cut [kAt] "різати", нім. saat [za:t] "посів" - satt [zAt] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] - [у]: [гол] - [уол], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлювальних приладах - гасових лампах, керогазах тощо" - гніт [гн'іт] "гноблення". Функцію розрізнення виконує фонема.Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів.Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окремими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені приклади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [е], [л], [і], [і|], [з], [о:], [ае], [u:] - в англійській, [о:], [а] - в німецькій. Іншими словами, фонема - це мінімальна релевантна звукова одиниця. Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пізнання") - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції.
Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:
1) фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;2) фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;3) фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;4) фонема - величина стала; звук - величина залежна (у слові боротьба звук [т*] під впливом сусіднього[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д' ] представляє фонему <т>).