15.Сутність і співвідношення понять національна, літературна, художня мови.

Мова – це система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається із словника та правил. Національна мова – мова соціально-історичної спільноти людей, мова нації. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов’язково має літ.форму існування. Літературна мова – унормована, регламентована форма існування загальнонародної мови, що обмежує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи. Мова художньої літератури – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності.

16.Специфічні особливості мови худ.Літ. Рівні мови худ.Літ.

Ознаки худ.мови: виконує естетичну та образотворчу функції; має особливе емоційне та ритмо-інтонаційне забарвлення; допускає поєднання різнихфункціональних стилів; направлена до поєднання меж загальнонаціональної мови.  Значною мірою спираючись саме на їх вивчення, дослідники поетичної мови намагаються сформувати її специфічну одиницю, яку називають по-різному; глосемою, глосою, стилемою, експресемою таін. М. х. л. – об’єкт, у якому перетинаються наукові зацікавлення мовознавців та літературознавців. Вона є предметом дослідження стилістики, поетики, лінгвістики тексту, металінгвістики. При цьому простежується прагнення розмежовувати лінгвістичні (лінгвостилістичні) та літературознавчі методи, прийоми, завдання аналізу М. х. л. Продуктивне і певне взаємопроникнення, взаємозближення літературознавчого та мовознавчого підходів до інтерпретації поетичної мови, конкретних художніх текстів. Рівні мови художньої літератури: 1)Лексико-граматичний (охоплює застосування форм і лексичних варіантів з метою образу; архаїзми, історизми, діалектизми, вульгаризми, жаргонізми, пароніми, алюзія); 2)Сематичний(тропи- епітет, Епітетна структура, метафора, симфора, метонімія, синекдоха, перифраз, евфемізм, іронія, табу, алегорія, символ, гіпербола, літота, гротеск); 3)Синтаксичний (фігури- синтаксичні фігури, паралелізм, інверсія, еліпс, антитеза, хіазм, ампліфікація, градація, зевгма, парцеляція, енжамбеман, симплока, анаколуф, амфіболія, солецизм, композиційне кільце, силепсис).

17.Основні лексико- граматичні засоби мови художньої літератури. Граматичними формами слова називаються ті видозміни одного і того ж слова, які, виражаючи одне і те ж поняття, один і той же лексичний зміст, або розрізняються додатковими смисловими відтінками, або виражають різні стосунки одного й того ж предмета, думки до інших предметів того ж речення. Архаїзми- застарілі слова,які вийшли з активного вжитку.(уста,десниця). Історизми - застарілі слова,які зникли з ужитку(спис,лицар,жупан). Книжна лексика - це слова, що вирізняються вузькою сферою вжитку та вносять у спілкування відтінок офіційності, науковості, урочистості (партія,плуг,директор). Неологізми - новостворені слова,словосполучення. Оказіоналізми - неологізми ,що вжиті з певною стилістичною метою і які не дістали загального поширення (синєплямлена). Цита́та (пізньолат. citatio, від лат.cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Ремінісценція - опосередковане,приховане,неточне відсилання до іншого тексту,завдяки якому автор нагадує читачеві про попередні неназвані літературні факти. Алюзія - прийом використання автором у тексті логічного натяку ,відсилання до певного літературного джерела,явища культури.("Людська комедія "О.Бальзака - "Божественних комедія" Данте). Діалектизми- слова характерні для говірок певних місцевостей.(грунь-верх)Вульгаризми- лайливі,брутальні слова. Жаргонізми- слова,вирази,характерні для вузької групи людей,які перебувають у приблизно однакових професійних та побутових умовах(Проколотися- зазнати в чомусь поразки). Сино́німи (грец. synonymos — «однойменний») — це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, які мають дуже близьке або тотожне лексичне значення. Анто́німи (грец. αντι — «проти», ονομα — «ім'я») — пари слів, протилежних за значенням. Наприклад: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий). Професіоналізми характерні для мови людей певних професій. Просторіччя — одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації — народно-розмовну мову.

18.Синтаксична виразність мови художньої літератури .Перене́сення, або Енжамбема́н (фр.enjambement) — віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений незбіжністю ритмічної паузи зі смисловою, хоч рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість.(Хочеш ,зайдеш? Якось підсвідомо Дав я згоду.Ми пройшли у браму).Інверсія — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на нихувагу.Приклади:Я, тільки-но згадаю, Як друзі гинули в вигнанні, в кайданах, Пригадую і вас у цім далекім краї, Встаєте, як живі, у мене ви в очах. Паралелізм- художній композиційний прийом,що полягає у зіставленні чи протиставленні двох чи кількох образів,явищ природи.( Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по ліс).Хіазм- зворотний синтаксичний паралелізм,у якому аналогічні частини розміщено в послідовності АВ- ВА.(Треба їсти,щоб жити,а не жити,щоб їсти).Симплока- складна синтаксична конструкція,яка поєднує анафору з епіфорою.( Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?Чи не ті ж мене стрілки-яничарки постріляли, що і вас?).Ритори́чне запита́ння, риторичне питання — риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.(Коли вона прокинеться?Коли одпочити.Ляжеш, Боже, утомлений?)Риторичні ствердження — фігури, які підкреслюють незаперечність сказаного автором. Наприклад: Так! Я буду крізь сльози сміятись. Риторичний оклик або риторичний вигук — риторична фігура, окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву, відчаю тощо:(Вставай, хто живий, в кого думка повстала!Година для праці настала!).Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді.( Хто серця чистого добро.Злобою чорною поборе?)Недомовлені, обірвані речення називають обривом. Обриви передають хвилювання того, хто говорить:Іди... міряють... Андрій видивився на неї. Апосіопе́за, умовча́ння, недогово́рення— стилістична фігура, незавершене обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. Наприклад:— Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… — вона аж хлипала. Е́ліпс або е́ліпсис (грец. ἔλλειψις — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»). Парцеля́ція (фр. parcelle — частина) — стилістична фігура, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі — розділовими знаками кінця речення, зазвичай крапкою.(Ідуть вони.Спокійні,В двох)Анадіплозіс — повторення, подвоєння) — це стилістичний засіб повторення останнього слова або групи слів одного речення на початку наступного речення.Наприклад: Ха! Як як ж тебе висміюю! / Висміюєш? Боже збав! Ана́фора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.(Хоч раз Хоч раз...).Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. Зевгма- стилістична фігура яка виникає при об'єднанні однорідних членів речення,переважно підметів ,одним дієслівним присудком,який стосується тільки одного з них.(Стоїть розтерзаний Київ і двісті розтерзаних я).При́спів або рефре́н (фр. refrain — «повторювати») — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах..

Антитеза- художньо- увиразнене протиставлення життєвих явищ ,думок,ознак,понять. ( Наприклад: Так, тут це все було: і жага до вбивства, і жага до любові.) Амебейна композиція (грецьк. amoibdios — взаємний) — будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово: Загорнуте у сутінки обличчя, мандрівки серед пожовтілих гір... (Такі осінні, суто романтичні рядки собі лягають на папір). Подекуди листочки, наче ноти. Кільце́ — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строфтощо, коли немовби змикаються анафора та епіфора ( Ой не крийся, природо, не крийся») Клі́макс (дав.-гр. κλίμαξ ‘драбина’), градація висхідна — стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути,на одне виходить,слід би катюгам давно зазубрить:можна прострелити мозок,що думку народить,думки ж не вбить! Антиклімакс (грецьк. anti — проти, klimax — драбина) — стилістична фігура, протилежна за значенням клімаксові, розкривається при спадній інтонації; різновид градації: Маже, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві... ..Мрії мої золоті, Мрії мої нещасливі Солеци́зм— синтаксична помилка, неправильний граматичний зворот, що не порушує змісту висловлювання, Наприклад: «скільки годин?» (замість «котра година?») Анаколу́ф‘непослідовний, неузгоджений’) — синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в граматичній неузгодженості членів речення. ( На рожево сміються таксі, На чорняво ридають каштани. Ще не всі, ще не всі, ще не всі Відпекли недоспівані рани.) Амфіболія (у логіці) — хиба, яка постає у випадку використання речень із неоднозначною граматичною структурою. Наприклад: Продається собака. Невибагливий щодо їжі. Силепсис- об'єднання неоднорідних членів речення у спільному синтаксичному чи семантичному підпорядкуванні. (У кумасі очі й зуби розгорілися.) Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання.  ( пам'ятний сувенір (сувенір — «подарунок на пам'ять»),