51. Чергування голосних о та е з нулем

Розвинулось в 11-12 ст. на місці зредукованих /ъ/ та ь /і перейшло в усі cхіднослов`янські мови. Внаслідок цього чергування з фонемним нулем нині відбувається:у суфіксах –ок, -к із -ьк –ък (порошок-порошку); у суфіксах –ець (борець-борця, хлопець-хлопця); у префіксі від- (відозва-відзиватися); у коренях (сон-сну, пень-пня) інколи це чергування порушується за аналогією до називного відмінка (лоб-лоба, мох-моху); вставні /о/ та /е/, що розвинулись перед сонорними р, л, м, н (крапля-крапель, сосна- сосон).

52. Чергування голосних о та е з і. Відхилення від чергування о та е з і

Виникнення пов’язане із занепадом зредукованих /ь/ та /ъ/, властиве тільки українській мові. Чергування відбувається за таких умов: з /і/ чергуються тільки давні /о/ /е/ , тобто ті, які не походять з /ь/ та /ъ/, а також /о/ та /е/ чергуються з /і/ тільки в новозакритому складі (утворився після занепаду /ь/ та /ъ/). Поширені у всіх змінюваних частинах мови. Іменниках (речі - річ), із суфіксом –івк (долівка, вишнівка), у словах одного кореня( гора-гірка), у прикметниках і займенниках ( синів-синового, свій-свого), числівниках (шість-шести), дієсловах (могла-міг). /О/та /е/ не чергуються у закритих складах у фонемних сполуках -ор ,-ер (торг, верх); у повноголосих формах –оро, -оло, -ере, -еле зі сталим наголосом (берег, сторож, винятки: поріг, моріг, оборіг, сморід); у новотворах із словотворчими частинами –вод, -воз, -нос, -роб, -ход, де /о /наголошений (діловод, медонос); у суфіксах -очк, -ечк, -оньк, - еньк, -тель (весняночка, веселочка, донечка, голубонька); у префіксі воз- (возвеличення, возз’єднання)

53. Історичні чергування приголосних під впливом /j/

Історичні чергування приголосних – це успадковані суч. укр. мовою наслідки перехідних палаталізацій задньоязикових приголосних перед приголосним переднього ряду та зміни приголосного перед наступним /j/. Які відбулись на праслов’янському мовному грунті. Палаталізація під впливом /j/ зумовлена позицією приголосного перед /j/: г→ж (допомогти-допоможу), к→ч(плакати-плачу), х→ш(сухий-сушу-суша), д→дж або ж(садити-саджати-сажа), т→ч(крутити-кручу-круча), з→ж(мазати- мажу), с→ш(носити-ношу), ст→шт(простити-прощений), р→р`(твір-творю), л→л`(палити-палю), н→н`(женити-женю). Якщо до фонем б, п, в, м, ф додати фонему й, то утворяться такі сполуки: /бл/ або /бй/(голубити-голублю –голуб`ячий), /пл/ або /пй/ (ліпити- ліплю, п`ю), /вл/ або /вй/ (уявити-уявлю, кров-кров`ю), /мл/ або /мй/ (ломити -ломлю, солом`яний), /фл/ або /фй/ (розграфити-розграфити, торф-торф`яний), а токож /рй/ (матір-матір`ю). Відбувається подовження приголосних перед давньою сполукою –ьj-е (тиша-затишшя, одружений-подружжя, річка заріччя)

54. Склад і складоподіл

Склад – найменший вимовний відрізок, який можна вичленувати з мовленнєвого потоку. Його можна розглядати як явище фонетичне, історичне та фонологічне. З фонетичного боку – це форма організації звуків у слові. З акустичного – це поєднання звуків, у якому спостерігається відносне зростання і спад інтенсивності звучання. З артикуляційного погляду – це відрізок потоку мовлення , що артикуляторно відокремлюється від сусідніх послабленням м’язового напруження. З фонологічного погляду є формою-моделлю організації фонем у мовленні. Історичний аспект вивчає питання про походження й розвиток складу. Звук, що що становить вершину складу називається складотворним, а решта нескладотворчими. Якщо склад закінчується на на голосний, то він є відкритим. Якщо ж кінцевим є приголосний, то закритий. За характером початкового елемента розрізняють прикриті(починається на приголосний) та неприкриті(починається на голосний). У правилах українського складоподілу враховано дію внесхідної звучності та тенденцію до збереження відкритості складу. Правила складоподілу:1.Один приголосний, що стоїть міх голосними завжди належить до наступного складу. 2.Два шумні приголосні належать до наступного складу. 3. Три приголоні, коли два перші з них шумні, а третій сонорний належать до наступного складу.4. Сусідні приголосні, перший з яких більш звучний належать дj різних складів.5.Якщо між голоними є два або більше приголосних, то звуки /й/, /р/, /в/, /м/, /н/, /л/,. Що йдуть після голосного належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них до наступного.6.Коли другим приголосним є звук /й/, /р/, /в/, /м/, /н/, /л/, то разом із попереднім він відходить до наступного складу.7. Два сусідні сонорні приг.належать до наступних складів.8.Подовжені приголосні розділяються. Складоподіл не збігається з морфемним поділом.

55. Просодична система укр.мови. Одиниці надсегментної фонетики. Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) — розділ фонології, що займається одиницями, які накладаються на лінійне мовлення, їхнє функціонування, структуру. Серед явищ надсегментного характеру виділяють мелодичну складову, динамічну складову та темпоральну складову. Мелодика є результатом частотних змін звукових коливань у мовленні. Динаміка — це результат амплітудних змін звукових коливань у мовленнєвому сигналі. Темпоральний параметр характеризує часові зміни мовлення. Мелодичні, динамічні і темпоральні явища мовлення виражаються в своїх одиницях. До надсегментних одиниць можна підходити зі структурного (формального) і змістового (функціонального) поглядів. Мелодичною одиницею є тон, а функціональною — тональний контур (тонема); Динамічною одиницею є наголос, а функціональною — акцентема; Темпоральною одиницею є темп (тривалість), а функціональною — темпорально-ритмічний контур. Окремо виділяється пауза як просодичний засіб, що найбільше споріднений з темпоральною складовою мовлення, адже характеризується часовою протяжністю. Утім, можна говорити і про те, що для паузи властиві й частотний і енергетичний параметри, які проте дорівнюють нулю.

Просодична підсистема мови Засобами просодичної підсистеми мови є наголос, мелодика,інтонація. Наголос — це виділення фонетичними засобами одного зі складів фразового такту. Мелодика — зміна висоти голосу (підвищення або зниження) під час мовлення, що надає мові певного тонового і змістового забарвлення. Інтонація — ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висо­ти тону, сили звучання голосу, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Тембр, темп, наголос, мелоди­ка, паузи, манера або відтінок мови виражають певні почуття мов­ ця, його ставлення до об’єкта мовлення, їх співвідношення може змінюватися залежно від змісту, мети, ситуації висловлювання

56. Словесний наголос. Різновид наголосу, виділення складу в слові посиленням артикуляції, збільшенням тривалості та зміною висоти голосового тону. У фонетичному плані розрізняють С. н.: за силою видихування — силовий (динамічний, експіраторний, або видиховий), за висотою тону — музикальний (музичний, мелодичний, тонічний, або тоновий), за тривалістю звука — кількісний (довготний, або квантитативний). У морфологіч. плані залежно від фіксації на якомусь складі слова розрізняють С. н. постійний (зв'язаний, стійкий, або фіксований) і вільний (нефіксований), а за можливістю переходу з одного складу на інший — сталий (нерухомий) і рухомий. С. н. може бути вільним, як в російській мові, або фіксованим, як в чеській, угорській, польській мовах. У багатоскладових, передусім у складних словах, крім головного наголосу, є ще й побічний, другорядний (правобережний). У фонологічному плані С. н. виконує змісто- й форморозрізнювальну (замок — замок, руки — руки), кульмінативну (забезпечує єдність слова) та ін. функції. Фіксований С. н. грає роль лише словорозмежувального сигналу (у мовах, що не маючи сингармонізму, воно несе також кульмінатівную функцію), співвідноситься із складовою структурою слова і є непарадигматичним.

57. Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий наголос має такі різновиди: наголос акцентної групи, синтагматичний, логічний та емфатичний. . Наголос акцентної групи — найслабкіший за своєю силою. В акцентну групу звичайно об'єднуються повнозначні слова і сполучники, прийменники, допоміжні дієслова і окремі різновиди займенників. Акцентну групу можна розглядати також як фонетичне слово. Сильнішим у реченні є синтагматичний наголос. . Логічним наголосом називається особливе виділення голосом слова у реченні з метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. У простому реченні буває тільки один логічний наголос. Він може падати на будь-яке слово в реченні, у тому числі й на неповнозначне, що звичайно не має навіть словесного наголосу. Емфатичний наголос — це виділення важливої з смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця. . Пауза - більш або менш тривалії артикуляційна й акустична зупинка в мовленнєвому потоці. Паузи використовуються як засіб смислового та емоційного виділення слова або синтагми. У зв'язку з цим розрізняють паузи логічні і психологічні. Вони в і транскрипції позначаються знаком. Паузи не завжди збігаються з розділовими знаками. Від місця паузи в реченні залежить його зміст.

Основним елементом інтонації є мелодика. Розрізняють мелодику завершеності, незавершеності і питальну мелодику. Якщо висловлюється закінчена думка, таке речення вимовляється з мелодикою, що наприкінці знижується й досягає найнижчого рівня. Це мелодика завершеності, характерна для розповідного речення. Якщо мелодика протягом усього речення тримається на приблизно однаковому рівні, а особливо тоді, коли вона в кінці речення тримається на рівні, характерному для попередньої частини, це означає, що думка не закінчена. Вона має бути або може бути закінчена. Це мелодика незавершеності, характерна для некінцевих синтагм. Якщо мелодика наприкінці речення різко піднімається вгору й досягла найвищого рівня, це означає, що висловлено питання, яке вимагає відповіді.

58. Принципи українського правопису 1.    Найчастіше слова пишемо так, як вони звучать (у літературній вимові): [школа] — школа, [книга] — книга, [товариство] — товариство, [товарис'кий] — товариський, [гайок] — гайок, [бул'йон] — бульйон. Цефонетичний принцип написання слів. . 2.    Водночас дбаємо, щоб та сама частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання: вимовляємо [брацтво], а пишемо братство, бо брат; [снис'с'а] — снишся, бо сниш; [сниц'ц'а] — сниться, бо снить; [веиселий] — веселий, бо весело; [книз'ц'і] — книжці, бо книжка. Це морфологічний принцип. 3.    Іноді слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення: по-новому (прислівник) живемо і по новому (прийменник з прикметником) мосту; вдень (завидна) і в день (у певний день); Кривий Ріг(місто) і кривий ріг (у тварини). Такий принцип називається диференціюючим, тобто розрізнюючим. 4.    Деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією: [йасний] — ясний, [йіздовий] — їздовий, [шчучка] — Щучка. Це традиційний, абоісторичний, принцип.

У жодній мові правопис не базується виключно на якомусь одному принципі. Так, в основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи, за якими пишеться більшість слів і словосполучень.