Розширення єс

Рік	Країни	Загальна кількість членів
25 березня 1957	Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція	6
1 січня 1973	Великобританія, Данія, Ірландія	9
1 січня 1981	Греція	10
1 січня 1986	Іспанія, Португалія	12
1 січня 1995	Австрія, Фінляндія, Швеція	15
1 травня 2004	Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія	25
1 січня 2007	Болгарія, Румунія	27

Водночас нерівномірність господарського розвитку та структурні диспропорції стали основними причинами загострення протиріч всередині союзу. Ці протиріччя посилилися спочатку зі вступом до ЄС менш розвинених країн (Ірландії, Іспанії, Португалії, Греції), а особливо - з приєднанням до Євросоюзу країн з трансформаційними економіками. В ЄС почало зростати невдоволення масштабами та наслідками розширень. З'явився навіть термін „втома від розширення". У 2006 р. Європейська Рада, ухваливши запропоновану Європейською Комісією „Стратегію розширення та Спеціальне повідомлення щодо поглинальної спроможності", наголосила на принциповій позиції щодо призупинення розширення на більш-менш тривалий час і припинення практики масових „хвиль розширення" через інтеграційну втому країн-членів ЄС.

Однією з основних причин „втоми від розширення" у багатьох старих країнах-членах є розбіжність між соціально-економічними показниками нових членів та середніми по ЄС. Фінансовий тягар вирівнювання і конвергенції несуть старі країни ЄС: шести країнам-донорам протистоїть 21 країна-бенефіціар. Розподіл централізованих ресурсів через Структурні фонди та Фонд єдності також відбувається на користь „нових європейців" в обхід старих. Однак, незважаючи на інтеграційну втому та обережне ставлення ЄС до подальшого розширення, з липня 2013 року 28-ю країною-членом Євросоюзу стала Хорватія. Кандидатами на вступ до ЄС є п'ять країн: Ісландія, Македонія, Чорногорія, Сербія та Туреччина. Албанія, Боснія та Герцеговина є потенційними кандидатами на вступ до Євросоюзу. Найбільше Європейський Союз зацікавлений у приєднанні країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. В країнах ЄАВТ проживають майже 13 млн. мешканців, а за обсягами продажу товарів асоціація посідає дев'яте місце у світі.

Перед лицем цих проблем глави європейських держав домовилися 2000 року про прийняття десятирічної Лісабонської програми по стимулюванню інновацій, підтримки підприємництва і розширення досліджень і розробок. Якщо не рахувати небагатьох винятків, результати її поки неоднорідні.

Реалізація програми зіткнулася з труднощами через те, що вона охоплює такі хворобливі з політичної точки зору питання, як гнучкість ринку праці, реформа пенсійного забезпечення та охорони здоров'я, а також створення електронного уряду. Тим не менше можна зробити ряд «прямих та практичних» дій, спрямованих на збільшення інвестицій у наукові дослідження і розробки (НДР), що допоможе підвищити конкурентоспроможність Європи, уникнувши великих політичних проблем.

«Проблеми в галузі НДР не настільки складні, тому втілення в життя такого плану має пройти істотно легше, якщо європейські лідери дійсно зацікавлені в підвищенні конкурентоспроможності та показників росту, – каже Лорд Паттен - Канцлер Оксфордського і Ньюкаслського університетів, колишній комісар Ради Європи з зовнішніх зв’язків – Ми повинні визнати, що вища освіта в Європі в цілому знаходиться в жахливому стані. У нас часто ведуться розмови про те, щоб ліквідувати розрив у військових витратах між США і Європою. Так давайте не будемо себе обманювати – ми не збираємося це робити. Але ми повинні зуміти ліквідувати розрив в інвестиціях в наші вузи, а це майже 3,3 тис. університетів, розкиданих по території Європейського союзу».

У відсотковому відношенні до ВВП США витрачають на НДР і вищу освіту вдвічі більше, ніж Європа, і тому європейські країни мають менше можливостей для того, щоб утримати кадри дослідників і вчених, які формуються в європейській науці. Фактично лише чверть європейців, які навчаються в аспірантурі американських університетів, повертається в Європу. «Чи можна звинувачувати тих, хто залишається в США? – задається питанням Лорд Паттен. – Там менше робоче навантаження, більше інвестицій в обладнання та лабораторії і набагато вищий рівень зарплати». Зазначимо, що 48% бюджету Євросоюзу витрачається на сільське господарство – сектор, у якому зайнято лише 7% робочої сили