43. Іменник в історії української мови. Граматичні категорії.
Іменник — повнозначна змінна частина мови, яка об'єднує слова з предметним значенням, оформленим граматичними категоріями роду, числа, відмінка. Іменник мав наступні граматичні категорії:
ГК роду (класифікаційна). В індо-європ. мові-основі імена протиставлялися за двома родами. Шляхом розвитку в межах особових назв ч. та ж. р. із розрізнення перших двох родів – особового, соціально активного, та речового, соціально пасивного – витворилася система трьох родових класів. Також появу родів пов’язують з явленням про біологічну стать. Оскільки суч. розподіл ім. за типами відмін ґрунтується на їх родовій ознаці, іст. роду ім. – це також іст. становлення їх суч. відмінювання.
ГК числа (класиф.). Суч. бінарній структурі категорії числа передувала система з протиставленням «однина» - «двоїна» - «множина». Формування більш узагальненої опозиції «однина» - «не-однина» призвело до ототожнення форм дв. з формами мн.
ГК відмінка. Протоукраїнські говори успадкували від праслов'янської мови іменну парадигму відмінків із семи форм — називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого, кличного відмінків. Називний і кличний відмінки були незалежними, прямими; інші — непрямими.
У процесі іст. розвитку звуж. й розшир. граматичне знач. відмінкових форм, змінювалися засоби їх вираження: у давньокиївський період поширеними були безприйменникові відмінки, у середньоукраїнський —прийменникові, хоча частина з них пізніше теж зникла. Так, послуговувались конструкціями «въ, на + місцевийвідмінок»; «надъ, подъ, за + орудний відмінок». Вийшли з ужитку «о + знахідний відмінок» (значеннячасу), «о + місцевий відмінок» (значення причини).
ГК істот-неістот. Виникнення категорії істот-неістот пояснюють необхідністю розмежування після перехідних дієслів форм підмета і прямого додатка, які виражалися, відповідно, називним і знахідним відмінками, що перестали флективно розмежовувати після того, як під дією закону відкритого складу в них відпали консонантні флексії: -s у називному відмінку: plod-ô-s, *kon-jó-s, та -n (< -m) у знахідному *plod-ô-n, *kon-jô-n, *sun-u-n, *gost-í-n). Уже пам'ятки XI—XII ст. фіксують форми родового відмінка на позначення особи-об'єкта.
44.Перебудова типів відмінювання за родовим принципом
Суч розподіл ім. за типами відмін ґрунтується на їх родовій ознаці. Тому історія роду іменників – це історія становлення їх суч відмінювання. В праіндоєвроп м тип відмінювання залежав від структури основи імені й визначався детермінативом (основотворчим суфіксом), втрата детермінативів викликала зміну вихідної ознаки розподілу, і розпоч ці процеси вже в праслов пер. Відмінювання прикм, займ, числ, дієприкм закріплювало тричленну класиф імен, оскільки їхні ф були пов’язані майже виключно з *а-довгими та *о-короткими основами. Фактори, що призвели до перебудови:
1. перерозклад основ внаслідок дії закону відкритого складу та поява формальної подібності іменників первісно різних типів відмінювання
2.
визначальність категорії роду