42. Історичні процеси у словотворі української мови.

Історичний словотвір української мови досліджує численні й різноманітні історичні зміни словотворчих одиниць слова, закономірності збереження та зміни будови, вживання і функцій словотворчих одиниць у їх історії. Є продуктивні і непродуктивні суфікси. В системі іменникових суфіксів української мови, засвідчуваних численними й різноманітними словотворчими типами, можна виділити за їх утворенням: а) суфікси, виникнення яких сягає ще спільноіндоєвропейської доби (ьб-а: дружьба; л-о) б) суфікси, витворення яких припадає на період спільнослов'янського мовного періоду (іменники- назви особи на –ік(-ик): молодик; -ець: жнець; -тель: ізбавитель; іменники – назви предметів: -ло: рало; -ниця: скляниця); в) суфікси спільносхіднослов'янські (перша група: атрибутивні іменники на –ай, - тяй, -ій: гултай; спільний рід на – ака (-яка), -ага(-яга), -ига, -уга(-юга), -са: задирака; атрибутивні назви осіб, понять та предметів на -ень та -ак: дурень; ) збірні назви із суфіксами -в-а, -ищ-е, -и-я, -ор-а: татарва; друга група: -чик: докажчикъ, -щик, абстрактні назви на –ість: живучість, назви абстрагованої дії: безкотня); г) суфікси, специфічні тільки для української мови (-ощ-і, -інь, -енк-о, -ук(-юк), - льник, -льниця (годувальник). Спільні суфікси для укр. та білор. мов: - ен-я(т): козеня; -еч-а, -неч-а: малеча; -в-о(-тв-о): питво. Префіксація: 1. Іменні префікси: прабаба. 2. Дієслівні префікси. 3. Безуфіксні спрефіксовані іменники: въходъ. 4. Префікси –без і – не: неправьда. Префіксально – суфіксальний спосіб: перемирьє, роспутьє. Словоскладання: утворення з двома або більше повнозначними словами: водоносъ (д.-рус.). Субстантивація: перехід інших частин мови в іменники. Словотвір займенника: Всі особові займенники давньоруської мови – язъ, я, ты (однина), мы, вы (мн.), вѣ, ва (двоїна) – це слова з коренями, спільними для багатьох індоєвроп. мов.. Питальні которий, котрий мають у складі своєї основи ко-(къ-) і суфікс –торо (-теро). Словотвір прикметників: У спільнослов’янській мові використовувалися спільні для прикм. словотворчі типи, серед яких основними були суфіксація і словоскладання. Згодом у морфолог. структурі прикметників з’явилися і деякі специфічні риси. У суч. укр. мові суфікс – н – вільно сполучається з іменниковими, дієслівними, прикметниковими основами: сумний, літній. Давній суфікс –ьн – виявляє себе і в пізніших ускладнених суфіксах: багряний. Розширюється сфера використання суфіксів відносних прикм. –ськ- (-цьк-, -зьк-), -ов-, -ев- , -єв-:сільський, казвовий. Із давніх префіксів зберігаються пре-(прегарний), су-тужний, най – ліпший. Висока питома вага складних прикм. у термінологічній системі укр. мови. Словотвір дієслів: всі давньоруські дієслівні суфікси, що утворювали основу інфінітива (-ну-, -ѣ-, -а-, -и-, -ова-, -єва-), були успадковані укр. мовою, зазнавши в ній різних фонетичних, морфологічних і функціональних змін. Суфікс – ну - здавна був омонімічним: з ним утворювалися дієслова доконаного виду на позначення моментальної, одноразової дії (крикнути) і дієслова недок. виду на позначення стану або поступової зміни стану чи властивості (вянути). Із суфікса –ну- розвинувся новий його варіант –ону-: сіпонути. Зростаюча продуктивність основ на –ува- виявляється і в тому, що вони можуть виступати лексично і граматично рівнозначними варіантами до більш давніх основ на –а- або -и-: вміщати – вміщувати.