КСПП / Право(1)

9.Поняття, призначення та принципи соціальних стандартів та нормативів. Класифікація соціальних нормативів.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; Одним із основних законів, що визначає правові засади формування державних соціальних

стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій в Україні, є Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», прийнятий 5 жовтня

2000 р.

Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів:

-забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; -законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

-диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; -наукової обгрунтованості норм споживання та забезпечення; -соціального партнерства; -гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

-урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

класифікація соціальних нормативів.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг; нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

-нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб; -нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб; -статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

10. Характеристика державних соціальних нормативів та державних соціальних гарантій.

1. Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

2. Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

3.Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:

норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

4.Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включаються: обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами; нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою; нормативи санаторно-курортного забезпечення; нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

5.Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:

перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти; норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

6.Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

7.Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються: перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими;спортивними школами; нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

8.Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються: нормативи забезпечення населення побутовими послугами; нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування; Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення

конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних

соціальних гарантій входять:

1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат

11.Законодавча база отримання соціальних послуг.

Законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на КУ і складається з Закону “Про соціальні послуги”, Постанови КМУ “Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку” інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

У 2003 році в Україні прийнято Закон “Про соціальні послуги”. Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Під соціальними послугами розуміється комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі — особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Закон визначає основні принципи надання соціальних послуг

-адресності та індивідуального підходу; -доступності та відкритості; -добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; -гуманності; -комплексності;

-максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що надають соціальні послуги; -законності; -соціальної справедливості;

Закон передбачає порядок забезпечення прав громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, на соціальні послуги.

Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у СЖО, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни тощо.

Соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолпння СЖО. Стосовно закладів тимчасового перебування, то законодавством України передбачені: тимчасовий притулок для дорослих — організація нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання, осіб, що постраждали від фізичного або психічного насильства, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів; тимчасовий притулок для неповнолітніх — організація тимчасового проживання, виховання, утримання безпритульних дітей, дітей, позбавлених батьківського піклування, які зазнали жорстокості, насильства або з інших причин потребують соціального захисту.

12.Види соціальних послуг та порядок їх надання. Правові засади надання платних послуг.

Відповідно до ЗУ можуть надаватися такі види соціальних послуг:

-соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами тощо; -психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення

взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості; -соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб

осіб, які перебувають у СЖО, організація індивідуального навчального,дозвілля, спортивнооздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо; -соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих

органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія; -соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають уСЖО;

-юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у СЖО; -послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

-послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями — комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість; -інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирішення СЖО розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань поширення.

Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у сжо Послуги надаються 1. На професійній основі; 2. На договірних засадах.

-державними і комунальними суб’єктами – особа звертається до відповідного органу з письмовою заявою. -недержавними суб’єктами – людина звертається до суб’єкта що їх надає.

Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.

Постановою КМУ (14.01.2004 ) «Про порядок надання платних соц послуг та затвердження їх переліку» встановлено, що платні послуги надаються держ і комунальними підприємствами, юридичними і фізичними особами.

Надаються: громадянам, які не здатні до саммообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і мають родичів; які перебувають у СЖО у зв’язку з безробіттям.

Перелік платних послуг: придбання і доставка: продовольчих, промислових та господарських товарів; медикамантів; книг, газет, журналів; гарячого харчування.приготування їжі,транспортні послуги,організація дозвілля.

13.Законодавче забезпечення діяльності соціального працівника.

Закон України “Про соціальні послуги” (2003 р.) регламентує права та обов’язки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, визначає структуру сфери надання

одягом, взуттям, інвентарем, велосипедами і проїзними квитками або виплату грошової компенсації за їх придбання;

При цьому особи, які надають соціальні послуги, зобов’язані:

—сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації;

дискримінаційних дій щодо громадян, які отримують соціальні послуги;

— надавати особам, яких обслуговують, вичерпну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

Відносини у соціальній сфері регулюють закони України:

•“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні“,

•“Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи“,

•“Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні“,

•“Про зайнятість населення“,

•“Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні“,

•“Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення“,

•“Про психіатричну допомогу“,

•“Основи законодавства України про охорону здоров’я“.

•“Кодекс законів про працю“ та ін.

Вони визначають права представників соціально вразливих груп на отримання соціальної допомоги, зокрема на соціальне обслуговування.

Нормативно-правову базу також утворюють різноманітні положення, затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, які визначають порядок діяльності певних соціальних установ: Типове положення про центри соціальних служб для молоді, Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Важлива роль у документальному забезпеченні соціальної політики і соціальної роботи належить державним програмам, покликаним визначити пріоритети в розв’язанні соціальних проблем певних груп суспільства. Такими є Національна програма профілактики СНІДу, програма “Діти України“ та ін.

14.Законодавствоі нормативні акти України щодо правана одержання медичноїдопомоги. Ст. 284 Цивільного Кодексу визнає право на медичну допомогу

1.Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

2.Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3.Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її

згодою.

4.Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

5.У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6.Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Медична допомога — це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

Ця постанова виділяє такі види безоплатної медичної допомоги, як-от: а) швидка та невідкладна; б) амбулаторно-поліклінічна; в) стаціонарна;

г) невідкладна стоматологічна допомога; д) долікарська медична допомога сільським жителям;

е) санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях; є) утримання дітей у будинках дитини; ж) медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Право на медичну допомогу належить усім без винятку фізичним особам. Однак при цьому фізична особа, яка досягла 14 років та звернулась за наданням медичної допомоги має, такі права:

а) на вибір лікаря та його заміну; б) на вибір лікувального закладу;

в) на вибір методів лікування, відповідно до рекомендацій лікаря.

Право на вибір лікаря означає, що особа має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги (ст. 38 Основ законодавства про охорону здоров'я), а також право на заміну лікаря (ст. 34 Основ законодавства про охорону здоров'я).

Право на вибір лікувального закладу прямо не зазначено у коментованій статті, але чітко випливає з ч. 2 ст. 38 Основ законодавства про охорону здоров'я. Право на вибір методів лікування може здійснюватись фізичною особою лише в межах, що рекомендовані лікарем.

15. Правоверегулювання реалізаціїправа на охорону здоров’ядітей, молодіта їх сімей.

Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 23 березня 2000 року у Статті 12 зазначає, що „держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на охорону здоров'я, заняття фізичною культурою і спортом".

Сімейний кодекс України Статтею 150 зобов'язує батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а Стаття 164 дає суду підстави для позбавлення батьківських прав, якщо вони є хронічними алкоголіками або наркоманами, або жорстоко поводяться з дитиною. Також не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами (Ст. 244) . У разі порушення цього обов'язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав.

Стаття 22 Закону “Про середню освіту” гарантує охорону та зміцнення здоров’я учнів Згідно неї загальноосвітній навчальний заклад забезпечує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я, формує гігієнічні навички тазасади здорового способужиття учнів Заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою та органами охорони здоров’я щорічно

забезпечують безоплатний медичний огляд учнів, моніторинг і корекцію стану здоров’я.Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров'я та гігієнічного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженнямз Міністерством охорони здорв8ов'я України.

Законодавствоі нормативніакти України щодо права на одержання медичної допомоги.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України здоров'я людини визнається вищою соціальною цінністю. Стаття 49 вказує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціальноекономічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Цивільний Кодекс України регулює також питання забезпечення права на здорове довкілля, охорону здоров’я, медичну допомогу.

Право на охорону здоров’я Ст. 283 Право на охорону здоров’я

1.Фізична особа має право на охорону її здоров'я.

2.Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

Визначення поняття "здоров'я" дано у ст. З Основ законодавства про охорону здоров'я. Там,

зокрема, зазначено, що під поняттям "здоров'я" слід розуміти стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

16. Соціальне спрямування освітніх законів України.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Урозвитку національної освіти і виховання України організація соціального правового захисту дітей та молоді в освіті спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, на відтворення і трансляцію соціальної життєдіяльності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.

Право на освіту закріплене статтями 28 та 29 (цілі освіти) Конвенції про права дитини ООН. Стаття 31 Конвенції про права дитини ООН зазначає, що дитина має право на відпочинок, дозвілля й участь у культурному та творчому житті.

Система соціально-педагогічного захисту прав дітей та молоді в освіті включає в себе норми, які визначені Конституцією України, міжнародними угодами, які підписала і ратифікувала Україна, Законами „Про охорону дитинства”, „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”,

„Про професійно-технічну освіту”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, іншими законодавчими документами та постановами.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”.

Закон “Про освіту“ (1991) статтею 3 проголошує право громадян України на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин.

Усистемі освіти забезпечується:

•безкоштовне медичне обслуговування закладами Міністерства охорони здоров’я України, відомчими закладами охорони здоров’я відповідно до чинного законодавства.

•безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються

загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

Законом України „Про загальну середню освіту” Статтею 21 гарантується соціальний захист учнів.

Стаття 53 Закону „Про загальну середню освіту” визначає додаткові види соціального і матеріального забезпечення вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

17. Право на освіту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

Положення дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування затверджено наказом МОНУ, Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді 21.09.2004 р. Згідно цього положення створюються навчально-виховні заклади для дітей. Вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від 3-х років до повноліття.

Головними завданнями закладів є:

*забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

*забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;

*створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання;

*забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;

*реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-інтернати

Відповідно до статті 41 Закону України “Про професійно-технічну освіту” (1998) право на особливий соціальний захист в галузі професійно-технічної освіти мають інваліди, діти-сироти, діти, які залишились без піклування батьків, та учні, слухачі, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Держава гарантує дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, переважне право на зарахування до професійно-технічних навчальних закладів.

Діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків, під час навчання перебувають на повному утриманні держави і забезпечуються цільовим фінансуванням витрат на їх утримання, умови яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

Випускникам професійно-технічних навчальних закладів – дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, подається державна матеріальна допомога за нормативами, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. А також працевлаштування за набутою професією та забезпечення житлом згідно з законодавством (ст.43).

18. Житловий кодекс України про житлові права громадян.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють право на житло є Конституція України (ст. 47), Житловий кодекс України від 2 січня 1984 p., Закон "Про приватизацію державного житлового фонду» та ін. Житлові права дітей виписані в межах чинного житлового права, основним нормативним актом в якому є Житловий кодекс України, а також у Сімейному кодексі України. ЖКУ гарантує збереження житла за дитиною, яка втратила батьків. Якщо з будинку, квартири вибула дитина і членів її сім’ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі або до досягнення нею повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. За Житловим кодексом фізичні особи мають право на одержання у безстрокове користування жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів з настанням повноліття, або з моменту одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні ( від 14 до 18 років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Позачергово отримують житло - особи, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, діти-інваліди, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав, діти-сироти і діти, позбавленим батьківського піклування. Надається першочергово матері, яким присвоєно звання "Мати-героїня", багатодітним сім’ям, сім’ям, що виховують дітей-інвалідів, і одиноким матерям; сім’ям при народженні близнят. Надається поза чергою індивідуальний жилий будинок батькам-вихователям у буд. сімейного типу.

Відповідно до чинного законодавства органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за дітьми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

житло надається позачергово згідно зі статтями 46, 71 Житлового кодексу України.