Соціальна робота з інвалідами.
Соціальна робота з дорослими інвалідами має свої особливості у різних країнах. Зокрема у США вони першочергово забезпечуються пенсіями та страхуванням від нещасних випадків, медичним обслуговуванням. Соціальна підтримка інвалідів за плату від муніципалітетів здійснюється спеціалізованими організаціями й фондами, котрі забезпечують житлово-побутовий облаштунок, транспортні потреби, навчання й реабілітацію людини, котра раптово втратила здоров’я. Адаптаційна підготовка допомагає інваліду пристосуватися до нових умов, освоїти різні технічні засоби, зміцнити психологічну самостійність та прагнення знайти застосування своїм здібностям. Підвищенню їхньої дієздатності допомагають спеціально переобладнанні автомобілі, моторолери, пристосування у громадському транспорті, інформаційно- текстова апаратура до телевізора, телефон з підключеним дисплеєм, обладнання, що дають змогу займатися посильними видами фізкультури та спорту. Надаючи транспортні послуги, соціальні служби доставляють людину з тяжкими формами інвалідності на роботу, в навчальний заклад, на концерт чи виставу в театрі, басейн, спортивний майданчик тощо.
Ефективною є практика соціального обслуговування інвалідів та людей з фізичними вадами у Великій Британії. Цією роботою тут зайнято широке коло кваліфікованих працівників, зорганізованих місцевою владою для допомоги інвалідам за місцем проживання, у денних центрах, у пансіонатах і гуртожитках, у лікарнях чи в інтернатах. Хоча все робиться можливе, аби інваліди могли жити вдома. Стосовно денних центрів, то їх існує кілька типів і вони обслуговують людей з фізичними недоліками чи труднощами навчання. Цю справу забезпечують професійні команди, до складу яких входять досвідчені психологи, лікарі-терапевти, медичні сестри, інструктори та вчителі. Центри підготовки дорослих і центри соціального навчання продов- жують тренінг з молодими людьми, котрі мають труднощі в навчанні після закінчення школи. Особливу увагу звертають на самообслуговування та здобуття соціальних умінь, таких, зокрема, як робити покупки, готувати їжу, поводитися з грішми, користуватися громадськими місцями, що допомагає пацієнту продуктивно жити в суспільстві й розраховувати на власні сили. У центрах також організують заняття з малювання, рукоділля, роботи по дереву, фіз- культури, читання й написання творів.
Останнім часом практикується створення невеликих сімейних груп з 3–4 інвалідів, які проживають своєрідною общиною поруч з магазинами, громадським транспортом та розважальними закладами. Штат таких пансіонатів залежить від функцій, розміру центру та потреб людей, котрі там проживають. Сюди входять, крім відповідального службовця, також наглядач, вихователь. Окремі пансіонати наймають кухаря, прибиральницю та садівника, а відтак копіюють життєдіяльність повноцінної родини.
Оригінальний досвід комплексної реабілітації інвалідів у рамках кооперації нагромаджено у Польщі. Кооперативи інвалідів з допомогою соціальних служб займаються підбором можливих професій та організацією відповідного навчання, забезпеченням умов праці, адекватних здоров’ю інвалідів, пристосуванням робочих місць до наявного в людини дефекту тощо. Об’єднання й кооперування інвалідів створює кращі умови не лише для медичної, а й соціальної реабілітації. Передусім мовиться про проведення активного відпочинку, колективної відпустки, надання різноманітної соціально-побутової допомоги інвалідам та їхнім сім’ям, створення перспективи громадського й професійного зростання, досягнення більшої продуктивності життя.