1. Анатомотопографічні дані

1.1 Препуціальний мішок

Являє собою трубчастий шкірний мішок, в якому знаходиться статевий член. У більшості самців розташований на білій лінії позаду пупка. У котів і кролів препуцій лежить каудальніше, препуціальний отвір звернений вентро-каудально.

В однокопитних препуцій подвійний, причому кожний включає зовнішній і внутрішній листки. Місце переходу зовнішнього листка зовнішнього препуція у внутрішній листок обмежує зовнішній отвір препуціального мішка.

Поверхневий листок внутрішнього препуція є продовженням глибокого листка зовнішнього препуція. Він переходить у глибокий листок внутрішнього препуція, в місці переходу формується внутрішній препуціальний отвір. Внутрішній листок крайньої плоті дуже короткий, він переходить безпосередньо на статевий член. Внутрішня крайня плоть значно коротша зовнішньої. При ерекції статевого члена вона цілком розпрямляється, покриваючи його поверхню; залишається тільки добре помітний кінцевий валик, що одержав назву «препуціальні кільце».

В інших тварин внутрішній листок крайньої плоті переходить на статевий член поблизу дна препуція.

У кнурів препуцій має два відділи: задній і передній; вони розділені кільцеподібною складкою. Передній відділ на своїй дорсальній стінці утворює мішкоподібне випинання – дивертикул препуція. Останній з'єднується вузьким отвором з краніальною частиною порожнини препуція. Дивертикул у розтягнутому стані приймає овальну форму і значно варіює в розмірах: до 9 см у довжину, 12 см у ширину і 6 см у висоту.

У бугаїв препуціальний мішок довжиною 35-40 см, шириною 3-4 см складається тільки з зовнішнього і внутрішнього листків. Перший з них являє собою шкіру.

У шкірі внутрішнього листка зовнішнього препуція і в зовнішньому листку внутрішнього препуція в коня є залози, які виробляють змащення. У бугаїв, кнурів і псів у внутрішньому листка препуціального мішка і у шкірі статевого члена знаходяться численні лімфатичні фолікули, найбільша їх кількість на дні препуція. У котів у препуцій виступає безліч шкірних, покритих ороговілим епітелієм, сосочків.

1.2 Статевий член

Має в основі два печеристих тіла, які прикріплюються окремо своїми ніжками на сідничних горбах, а потім зливаються в одне тіло, розділене всередині тонкою перегородкою. У передній частині знаходиться печеристе тіло головки статевого члена. Печеристі тіла зовні от оточені білковою оболонкою, яка утворює трабекули, які обмежують каверни. Трабекули містять не посмуговані м'язові волокна. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами.

На дорсальній поверхні печеристого тіла проходить слабо помітний судинний жолобок для кровоносних судин і нервів статевого члена; на вентральній – дуже глибокий і широкий жолоб уретри, з зовнішнього боку замкнутий щільною фіброзною тканиною.

На статевому члені розрізняють дві частини: промежинну або фіксовану, що знаходиться у фаціальному футлярі, який називається зв'язкою статевого члена, і рухливу або вільну, яка знаходиться в препуціальному мішку. Фіксована частина статевого члена жуйних – за, а в свиней – перед мошонкою має S-подібний вигин, який розправляється в момент ерекції.

Закінчується статевий член верхівкою, яка в жеребців представлена добре вираженою головкою. На її передній поверхні знаходиться поглиблення – ямка статевого члена, в нижній частині якого виступає вільний кінець сечостатевого каналу. В основі головки лежить добре розвинуте печеристе тіло, яке з'єднується з печеристим тілом уретри. У жуйних на загостреній верхівці статевого члена є невелике підвищення – чохлик.

Статевий член псів у вільній частині має довгу (8-10 см), тонку кістку з вентральним жолобом для уретри. У задній частині головки пеніса пса за рахунок печеристих тіл формується ампуло подібне потовщення.1.3