Передмова до третього видання

Дорогі читачі:учні й ко.ісіи!

Перше та друге тщания цігі книжки вже розійшлися і спиш бібліографічною рідкісно, іцо поставило мене перед преблемою внго* товлення й третього вклинім, поліпшеною й доповненого. Допраню- паїїня попереднього тексту іапло в двох головних напрямках.

По-перше, у напрямку перетворення жанру конспекту лекцій на ПОІІНОНІНННЙ Підручник. З ЦІПО метою бувДОПОВНСІІПЙ матеріал усіх бет винятку викладів, персглянупі композиція як підручшіка в цілому,ПІК і окремих його розділів, а головне тези розгорнуті у повноцінні по­ложення. Українське журнвлістикознавство перебуває на етапі свого становлення, по суті з 1990-х років розпочавши створення нової науко­вої концепції свогопредмета. Цс складає істотні труднощі при виготов­ленні підручника, адже головне завдання навчальної книжки роз'ясню­вані відоме(а краше добре відоме), а не відкривати нове. Мені ж, як і 'кожному авторові, що поставив би перед собою таке завдання, дове­лося працювати на теренах невідомих, ще добре не освопінх нашою на­укою. а відлік не вдалося утіикнупі деякої приблизностіи невиверше­ності. в окремих місцях довелося вступати в полеміку з іншими автора­ми. що жанром підручника не передбачено.

По-друге, доопрацювання йшло в той спосіб, що теоретичні поло­ження розбудовувалися на ґрунті журналістської практики. Такаробота ускладнювалася відсутністю в нашій науці повноцінної “Історії українсь­кої журналістки", адже теорія мусить будуватися на класичних <а не пе­ресічних) зразках пракпіки. Поки що в нас ач>рія кнуг сама по собі, а пракпоса сама по собі. Звиси вада наших навчальних книжокз журнатіс- піки полягає в їхній заіеорешзованості, бракові прикладів, відсутності розглядуТИХ чи інших положень у зв’язкуЗ ЖИВОЮ масово-іні|іорманійною діяльністю. Цю сумнутрадшою я й намагався порушиш в своїй праці.

Не вес заплановане й бажане вдалося реалізувати в новому варіанті підручника. Не завжди вдалося уникнути конспективності, де­які положення лишилися не розгорнутими належним чином. Не завжди щастило знайти виразні приклади до теоретичних тез. Але інфор­маційна розчленованість України, припинення циркуляції в її просторі української навчальної книги, відсутність у бібліотеках, зокрема в ЦНБ Харківського національного університету імені В.Н. Каратіна, належ­ного іабешечення новіпііми підручниками й науковою літературою підготовки майбутніх журналістів квашпт. мене з витанням цігі книш. Тож читачам еудіпті, наскількирезультативной) виявилася моя праця.

Ангор

Виклад перший

Журии.іісі як суб’єкт масоїкміїформиїїіііноТ дінлі.нос іі Портрет професії журналіста. Привабливі боки журналістики:мож­ливість самореал'ауватися; мати творчу іа характерам роботу; доно­сити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися ні спра­ведливість; виливати на формування суспільної свідомості, громадськоїдумки; спілкуватися і видатними людьми, прожити цікаве життя; першим опинитися в гущині подій, осягати глибинний міст явищ, причини і наа іідки, витлумачувати їх для іагалу; стати інамемитим, мати гарні іаробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Труднощі спеціальності: стресовість, потреба таланту, необхідність бакінечиого оамовдоскопаїення, моральна відповідальність іа кожен мсуршийстський твір, мистецтво постійного спикування, наїаніт/іваність на універсальність

Ви здобули середню осипу і постали Перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте про<|н:сію. а нідгак і спеціальність у пінній школі, щоб вчишся далі И стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих лю­дей численними перевагами, широкими можлнвосгнмн. Серед НИХ ЯК на іілйвлжлііиіііііслід вказані на такі.

І. Масово-інформаційна діяльність надас людині широкі можли- пості саморсалізуватнся; вона міспт» у собі спеметті цілого ряду при­вабливих іворчі про(1*ссій, які самі по собі самодостатні й цікг. і.

Здійснюючи свою проі|>ссійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога,він мусить бутті гарнимкомунікаторамі вміти “розговорити" співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен внявшп неабиякі акторські здібності, зуміти, де цс потрібно, іалншішкгя непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграли важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на спій бік іобов'язково спо- добалкя йому, ;«дже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкрит­тя інформаціПної скріпа Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня ічисленними співрозмовниками й читань* кою аудиторією, журналіст ідійснюг функціїпедагога,щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи подям шлях до нових знань, і по- друте, навчаючи їх жіпи. Він внсіуховуг й даг корисні поради. У нашо­му суспільстві журналіст не ие просто гі|)офссія. а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звер­тається пересічний іромнляннн \скруті момент свогожіптя, шукаю­чи порили й підтримки. ТомуU професійній діяльності журналістові ча­сто доводишся здійснювати їїлікарськіфункції.

Макетуючи номер іазсш чи журналу, готуючи до виходу її ефір радіо- чи телепередачу, журналіст виступа« н ролі режисера(зі адаймо первісне значення нього слова, що прпіініло до нас з лаіпііи; де“rtgo" означає “керую"), адже йому доводіпься упорядковувати роботу чис­ленного колективу, у якому кожен спеціаліст мас спос окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію. Щоправда, іаку роботу ви- конус не кожен журналіст, я лише редактор, але й рядовнії корсспон- денг, ниходячи і і своїх професійних завдань, мусить здійснювані вели­куорганізаторськуроботу: створиш навколо себе інформаційну мере­жу. шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своп діяльності,самачаркстимгє важливою умовою його власної праці, служінь ґлранюм успішного становлення іі всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов'язана ч безперервним створенням тек­стів. Цс завершальний етап його діяльності. У даному випадку журна­ліст виступає в ролі пискиешіика.Але від представника цієї вільної про­фесії він рішиться шм, що пише завжди, прак тично щодня, і за будь- яких умов і обставин. Д ія щоденної газети практично кожен її корес- пондсіп повинен подати 200-250 рядків тексгу в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, уякііі на саме написання творуВІДВОДИТЬСЯ не гак уже й багато часу, а натомість йо­го левшіу частку займ є пошук теми, віднайдення джерел інформації д ія її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складаюп. пара;иігму творчої діяльності кож­ного журншііста. Але слід мати також на увазі, що при ібиранні ма­теріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (за- саднимо будь-яких) про<|кхій, не пініє перелічених щойно шх. які ма­ють виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказані в підсумку, що журналістка, як ніяка інша с<]ісра, надає індивідові можливість статиособистістю,реалізувати себе цілком, ииявиш усі природні таланти, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскі іьки важливо для людини іа допомогою творчості здійснишся в ньому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів XX еголітгя Миколи Берліна (1874 І94Х), у головних пра­цях якого "Філософія свободи" (1911), “Смисл гворчосгі. Спроба вип­равдання людини" (1916) та “Філософія вільного духу” (ч. 1-2,

1927 192Х) обгрунтовано ідею жнгппої, іманешної необхідності дія лю;иііін реалізувати себе у вільній творчості. Творчість виступ» як го­ловна умова опанування людиною свободи, разом з шм свобода с го­ловною умовою здійснення особою творчоїДІЯЛЬНОСТІ.

Іноді в працях і журналістнкознпвстаа можна зустріти лумку про тс. що журналістка цс й зовсім не іворчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяль­ності. З ним навряд чи парто погоджуватися. Адже, треш гою, іі ремес­ло цс специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, жур­налістський івір так само, як і літературніш, с наслідком духовної;тіяль- носіі особи, г способом опрняіінеиия буття. До журналістської твор­чості мають застосовуватися усі філософські положения й категорії, що використовуються наукою ятя осяшсння творчості як іакої.

А відтак творчість с продовженням світотворсішя. І журналіст­ка — у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть та допо­могою нопппарних заміток і некоментованнх кореспонденцій, жур- налістнка, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення не­явного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) ріпно настільки, наскільки шаг її. Журналістика і с способом тнання і щоденного пізнання довкілля, а підпік вона мусить розглядатися як повноціннаH повноправна творча .чіялміість люлннн, за допомогою якої вона (людина) реалізує свог ас* зпегснцційне, трансцендсігтс призначення в цьому світі.

У філософській а «гобіографО "Самопізнання" (поем. вид. 1949) М. Бсрляиі гак сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого жіптя. "Надзвичайно зухвала думка, пи­сав він. що Бог потребує люлннн, відповіді людини, творчості люди­ни"¹. А трохи вище він твердив: "Творчість людини но с вимога людн­іш і право її. а є вимога Бога до людини і обов'я ток людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про іворчість людини вірне тс ж, що й про свободу лнздшш. Свобода люди- нн є вимога Бога до людніш, обов’язок людини стосовно Бога"².

Саме тому в людині закладений іманентний потяг ДО іворчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна під свобо.щ.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий ха­рактер усігі ііого діяльності. Творчість почипа(Ті»ся не за робочим сто­лом з написанням тексту (там вона закінчується), а зі збирання інфор­мації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістсь­кого розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходи­ти як до творчого акту, намагаючись реалізувати в цьому всю свою об­дарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

2. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до лю­дей правду, примножувати В світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій жур- налісгаки. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує. їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про доскона­ле суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає свою актуальність сьогодні, коли наша ук­раїнська журналістика, звільнена від обов’язкової агітації й пропаган­ди, переживає, період зростання в ній питомої ваги інформаційних жанрів, &че бук приємно зі.ідшоваиий, коли студенти першого курсу відділення журналістки нашого університету у традиційних творах, які я загадую писати дчя ознайомлення з ними: “Хто я? Автопортрет на тлі епохи”, серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв’язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворюва­ти на засадах Краси й Справедливості.

"Моєю мрією, принаймні в останній рік, — пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з є. Мнхайликп Шпшацького району Полтавської області, — було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходит и не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше повсякдення хоча б трішки добра”. Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. “На мій погляд, написала вона, основне завдання журналістики — приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, прнносячн людям своїм Словом добро". Цікаво, що обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна журналістську практику в своїх район­них газетах.

2. Професія журналіста приваблюс можливістю впливапі на фор- муваиня суспільної свідомості, іромадської думки. Зрештою, у цьому теж полягає :ідійснеиня важливої функції журналістики. Працівник мас- медіа, інформуючи читачів про події в регіоні н світі, висловлюючи свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудіп орію, запліднює її своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст претендує сьогодні на ролі, “володаря думок", його ім’я найчастіше зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментаря­ми, аналітичними статтями чи нарисами; саме журналіст відіграє сьо­годні ролі, політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним словом політично активна аудиторія.

3. Журналістика дає можливість представникові цієї професії спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве житія. Існує спра­ведливе твердження: особистість створює її оточеїшя. Цс означає, що масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим стано­вищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками, політичними діячами.

Кожне інтерв’ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиб­лює його розуміння проблем:«, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами іі консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнто­ваним у даній галузі, його ім’я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стають народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію ці сі' особи завдяки її численним публікаціям.

2. Професія зобов’язує журналіста першим опинятися в гущині подій, осягапі глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачу­вати їх д ія загалу. В американській журналіст иці народилася приказка: журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Пара­докс приказки спричинений тим, що за чверті, години до початку ще ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде про плановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікаль­ний “шох" на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже новини це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує прихова­ний для решти зміст подій, з’ясовує причиново-наслідкові зв’язки, роз’яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв’язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. Своєрідність же масово-інформаїциної діяльності поляг ає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкрнпя, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично іі часто надає такі підста­ви своїм суб’єктам.

2. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні обов'язки дають йому можливість подорожува ти. Кореспонден т район­ної газети мусить бувати в усіх його населених пунктах. Співробітник регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної га­зети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усії її регіонів. Активно розвивається в сучасній Україні іі міжнародна жур­налістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьому сві ті. Не рідкість у сучасиомжитті наявність зарубіжних ко­респондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових можливостей віщання утримувати власного кореспондента у великому центрі міжнародного політичного життя.

3. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачн­ій своє ім’я надрукованим у газеті чи журналі, чута свій голос в ефірі, бути відомою багатьом іромадянам особою. Психологи свідчать, що в мотиваційній сфері поведінки можливість задовольнити прагнення до слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до слави в цій професії довгоірива;іин і тернистий; популярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед чи тачів, оволодіває глибокими знаннями і секре­тами майстерності. Це не популярніс ть гімнастки чи футболіста, які су­проводять спор тсмена і юнацьких літ. після перших же вдалих виступів. Це наслідок бага торічної невтомної праці над собою.

2. Журналістка приваблює можливістю мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський простір, До якого належить і Україна, характеризується існуванням на ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками < неза­вершеність реформ, наявність політичних сил, які прагну ть повернута колесо історії назад і домогтися піл будь-якою назвою відновлення “сдіной і пєдєлімоіі" Росії. Тому іі станови і це журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії журналісти­ка переживає кризу. “Середньомісячна зарплата журналістів регіональ­них ЗМ1, за свідченням спеціаліста, складає третину від середньої зарпла т по країні, і 40% з тих, що пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримували від 50 до 100 доларів на місяць”³.

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо зна­ні інше: у всьому світі журналістка відноситься до найбільш престиж­них професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками. За даними на середнії}' 1990-х років вона входила в дев’ят­ку найбільш високооплачуваннх професій у ЗДА. Тижнева заробітна плата у цій дев’яті складала: юрист — 1008 дол., лікар — 984, інже­нер — 836, викладач вищого навчального закладу — 756, головний бух­галтер 743, економіст — 732, програміст ЕОМ — 662, архітектор 632, журналіст — 537⁴. В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до “мерито- кратії” (від. лат.mcritus — гідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої іі гідної частини суспільства.

Прикметами “нового класу”, що зароджується в Америці, є на­явність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні здібності, включаю­чи стабільну працездатність; неодмінне 'досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. Оту яку суспільну ірупу входять журналісти в роз­винених країнах світу.

Складений соціологами портрет середиьостати стичного амери­канського журналіста такий: це мужчина, що дістав ступінь бакалавра в громадському коле/їжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 шс. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі⁵.

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до сві тового спів това­риства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціаль­ного становища буде прямувати й українська журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким буш завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність Журналіста містить багато пе­реваг. що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для се­бе що спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачити зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіиа, я передусім прашу попередити їх про труднощі і небез­пеку цієї романтичної професії і разом з тим описати зі суворі вимога, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важ­ливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про тс ж саме, іцо і в першій, але з від’ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика - найбільш стресова спеціальність. Психолога з Манчестерського університету (Англія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серце­вих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Жур­налісти зайняли у цій шкалі стресів іретє місце і 7,5 балами, пропустив­ши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто ви­явилися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, а в Україні поки що особливо, журналісти зазна­ють на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з бо­ку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і пе­решкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис “Журналіст України” спеціальний випуск (1997, № 3 4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано урив­ки з тоді ще не опублікованої книги редактора “Молодіжної газети” (Житомир) Петра Тарасюка “Хто наступний?’' (“Реквієм про загиблих журналістів”), де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пе­ра, що пішли з життя, виконуючи свої професіііиі обов’язки. Це ст алося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не за­вершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про жнтгя зашблих журналістів,описав відомі слідствуобставшш їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займалися в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української журналістики.

Надихають слова Петра Тарасюка: “Свобода слова над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб’єш і не ч а ду­шиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя...”⁶.

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістку, хочу попередити: знайте, що ви обрали найбільш небезпечну з усіх інтелекту­альних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри талан­ту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви масте достатній талант, аби успішно працювати в журналістці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів “бездарності” геніїв замоло­ду. Ант он Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше “трійки”. А критик О. М. Скабічевськнй у рецензії па його ранні оповідання твер­див, що письменник помре у п'яному вигляді під парканом... М. Салти- ков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав “двійку” з резо­люцією вчителя: “Не знаєте російської”. Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії. ПроВальтера Скотта професор університету сказав: “Він дурень і залишиться Дурнем”. Німецький математик К.Ф.Гаусс був пасинком у школі іі вважався нездарою. І. Ньютону ие давалася шкільна фізика й математика. Ґепій біофізики, фізіології та психології Г.Л.Ф.Гельмгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недо­умком. ЕнрікоКарузо, звернувшись до викладача, дістав його катего­ричний вирок: “Ти не можеш співати!”.

Таємнича природа таланту. "Вундеркінди” не завжди підтверд­жували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у на­уці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встеле­ний тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і звершень. І .піше п одом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістка, о;иіак, та­ких прикладів не знас. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

.Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі обрати, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бути журналістом ви­сокого класу.

Якщо ви не “згоряли від допитливості”, від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати па ін­ший кінець міста, щоб стати свідком або узят и участь в історичній події, то ви не масте підстав вважати себе го товим до навчання журналістці.

Ви скажете, що в кожній професії с елементи ремісництва іі твор­чості. і почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в про­фесії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та іі поганші тесля псує дерево, а поганий журналіст людей, суспільспю.

Елемент' ремісництва в журналістці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дасться взнаки загаданісгь завдань, за­даність тем, обмеженість обсягів текстів, обов'язковість виконання іі не­гайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, про­фесія журналіста цікава саме як творчість універсальна, розмаїта. А відтак вона потребус природної обдарованості. 1 якщо її у вас иемас, вам краще залишити мрії про журналістку.

Часом буває так, що талант "дрімає” в людині, вона здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непере­борного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство "Як це робиться” кепкував з приводу журналістської освіти. "Наскільки мені відомо, писав він, ніхто до цього часу не намагався встановиш, звідки беруться жур­наліст. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав жур­наліста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з піх або інших причин зали­шив попередаю професію. Бувають і невдахи, які просто "пристроїлися в газеті”. Ніхто не скаже про людину, пю вона пристроїлася в парла­мент або тпректором у банк, а ось "пристроївся в газеті" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по моло­дості напише іцо-небудь у газету. На превелике (дивування автора замітку друкують, а коли ній приносить другу, людина в халаті гово­рить йому: “Напишіть нам що-небудь ще”. Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення :і доброї путі. Я не знаю нікого, хто б і дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журна лісі у дитинстві, мабуть, мріяв стані машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але іі це не обов’язкова умова. Жур­налістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі”⁷.

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія ви­готовлення новіш та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Заііматися цією професією без поперед­ньої підготовки іі навчання ставало дедалі проблематичнішим. Жур­налістська освіта набула поширення як обов’язкова умова наступного професійного успіху. З’явилася іі когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію Журналіст іі підсовували лялькам дія інтерв’ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМ1 озб­роєні методологічною культурою. Вони мусять глибоко розуміти зако­ни масово-іиформаційної діяльності, знати функції й засади жур­налістики, чинники її ефективності; вони повинні вміиі відбирати й здійснювані інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати гарантією майбутнього професійного успіху спеціаліста, він мусігп» узя­тті від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався іі продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями іі знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій лю- дипі відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфе­ри дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшу­кайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати наіівищин ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста цс безкінечне самовдосконалення.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не шаг кінцевої о рівня май­стерності, вона завжди містить у собі можливість д ія ще дальшої ево­люції. Журналіст semper liro (завжди учень). У нього немає поняття "після роботи”, бо неможливо виключити себе з потоку духовної праці. Хороший журналіст вічно поглиблює свої знання, стає справжнім фахівцем у своєму тематичному напрямку, багато читак, працює в бібліотеках, збирас досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль, опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістику іноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасом про­фесія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характе­ру способу житі набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чи перебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театрі з коханою жінкою. Журналіст здійснює свої фуіікції безперервно.

“Журналістська праця, - пише з цього приводу авторитетний викладач журналістики професор В.Й. Здоровега, — це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реаль­ності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із там, що майстерність журналіста це всього-навсього вправне володіння пе­ром чи добре “підвішений язик”⁸.

Ви обрали професію, де не припиняється духовна праця, де зри­ває вічний пошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста - це величезна моральна відповідаль­ність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона іі стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Мп живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцистикою, із утвер­дженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботи державного апарату. Ваше по­кликання їх захищати. Вам доведеться розгляда ти численні міжлюд- ські іі міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону

буде нелегко. Вате слово може врятувати, а може й погубиш людину.

Тим, хто хоче познайомитися з ним аспектом діяльності жур­наліста, радимо прочитати роман Леоніда Жуховнцького “Зупгаштйся, озирнутися...” (“Остановиться, оглянуться..”, 1973), у якому описано професійну діяльність співробітника відділу фепьггонів однісї з цент­ральних радянських г азет Георгія Неспанова. Якось з подачі одного з керівників газети,Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: напи­савфельетон про препарат Єгорова-Хворостуна, який нібито не допо­магає при лікуванні лейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають па по- вториііі перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідників ім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидів лей­козів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препа­рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про­водили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними поляга­ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні­ну на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, ного можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хво-ростуна вважавсяцілком скомпрометованим. Журналістприголомше­ний наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомог­ти! Виявилося, що він ефективний у вузькій галузі — проти хворобиКовача, що п повинні були б установити додаткові його випробування.

Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зроби­ти не так і легко. Його газета відмовляється давати спростування, боїться за свій авторитет, який може бути захитаний в очах читачів че­рез визнання власної помилки. Бояться за свої крісла іі керівники газе­ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про­фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фсльстоніст розуміє, що це не так. Вій не завершив збирання інформації, не зус трівся з голо­вним автором препарату, Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інст итуту імені Палешана, директор якого також готував препарат про­ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газелі) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фельетон проти самого себе. Розвінчання його по­милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних учених цим лікарям і зрівняє їхні шансии боротьбі з препаратом Інсти­туту Палешапа. Але ціна цього викриття »нищення імені я•урналіста, внкреслеиня ногоіполя професійної діяльност і. По суті Георгііі пішов на професійне самогубство в ім’я торжества істини іі справедливості.

Серед журналістів існує приказка: сапер помиляється один раз, а журналіст — двічі. Перша помилка тягне за собою догану, друга звільнення з робота. Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатний до професійної діяльності. Роман Леоніда Жуховнцько- го “Зупинитися, озирнутися..." і дає гостревідчут тя важливості кожно­го слова журналіста, засвідчує ефективність кожного його твору, де­монструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, що він обрав про­фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у письменника — у кабінетній тиші, а на площі, на заводі, в установі, на прес-конференціях, де він опитує десят ки людей, які допомагаю ть йому, висловлюючи свої думки й погляди, зрозуміти сутність подій. У жур­наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма­сової інформації він працює, повинне бути добре поставлене усне мов­лення, він повинен володіти точною фразою, швидко реагувати на по­вороти думки співрозмовника, знатті досконало предмет бесіди, аби па рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливим є таке гасло журналістики: немає неціка­вих співрозмовників, є недосвідчені журналіста, які не вміють видобути з джерела соціально вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе­ребігу звичайної бесіди суспільно необхідну інформацію.

Журна ііі інка — це мистецтво спілкування. ■ якщо ви не во­лоділе ним, якщо ви людина замкнута, само заглиблені слід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістка — це галузь універсальної духовної діяльності. Журналіст мусить мата свою т ему, яку повинен знати глибоко іі доско­нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмета. Існує формула: журналіст знає все про небагато що і потроху про все (по-рос.: всё о немногом и немого обо всем). Отже,в основі праці жур­наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га­лузей життя: політики, історії, соціології, літератури, геоірафії, медици­ни, біології тощо.

Журналістика - це професія професій. Не тільки тому, що внма- гає від суб’єкта інформаційної діяльності різноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але іі тому, що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальній дійсності уста- шоєтьсіі дедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го­тових розповідані людству про його ж власні професійні таємниці й се­крети,jam рювашся в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу­вати для часового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Ж\: папістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика­ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по- тяіу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильний вибір ви зробили, чи відповідаєте ви вимогам професії журналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більш прийнятної для вас спеціальності.

При цьому варто ще раз нагадані про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писати щодня, мати творчу' практи­ку від перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на­вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи­ка з відривом і без відриву від навчання. Якщо за перший семестр вп не зробите жодної публікації, ви мусите замисли шся над правильністю об­раного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то цс підстава для нас задуматися, чи пра­вильний вибір вп зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській пси­хології таким чином: “Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує — зробі п. щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше — що-небудь спрацює”⁹(підкреслено авторами. — І.M.). Найкраще ще на студеш'- ській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розу­мових ідіиноетей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налашто­вані на публічну діяльність, пов’язану з безкінечним пошуком і збиран­ням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи усних текстів, то кращезайнятися чимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.