Словник молодого журналіста

КРИТИКА (від гр. kritikos здатність, мистецтва розбирати, су бити) — розгляд, аналіз, обговорення яких-иебудь явищ житня чи мистець­ких творів з метою дати оцінку, з 'ясувати сутність і природу явища.

У суспільному житті критика — метод виявлення і пошуку шляхів подолання суперечностей і проблем, що об'єктивно виникають у дійсності. А відтак критика с важливою складовою журналістики і виявляється у всіх її тематичних напрямках: політичному, соціальному, економічному, культурному і т.д.

Питома властивість журналістики — бути в опозиції до влади, слу­жити суспільному прогресові, контролювати дотримання в суспільному житті загальнолюдських норм. У великій мірі це досягається через крити­ку неправомірних рішень і дій влади чи конкретних урядовців. Якщо за допо­могою формування громадської думки і масових емоцій журналістам вдається домогтися виправлення ситуації, то це відразу підносить пре­стиж їхнього видання і його тираж. А тому через ефективну критику ви­являється результативність журналістики.

У сучасній масово-інформаційній ситуації в Україні через невідрегульованість вітчизняного законодавства журналістика не може повноцінно виконувати функцію соціальної критики (''сторожового соба­ки ”). Поява матеріалів з наведенням негативних фактів і принципових ко­ментарів до них дутеє часто стає підставою для висунення судових позовів проти періодичного видання, у яких задля компенсації моральних збитків виставляються такі суми, що призводять до економічного банкротства газети чи журналу. Перший наслідок цього — майже цілковитий занепад в українському інформаційному просторі сатиричних жанрів журналістики, які є прямими носіями критичного змісту.

Важливе місце посідає в журналістиці мистецька критика, адже відділи культури чи навіть спеціально — критики і бібліографії містять, як правило, більшість загальних газет і журналів. Залежно від виду мис­тецтва. що аналізується в критичному мате/чалі, критика може бути літературною, театральною, музичною, художньою, кіиокритикою.

Суспільна критика мас бути коректною, набудованою не на вимис­лах, а на точних фактах, вестися з конструктивних позицій. Критикуючи діяча чи його вчинок, нам ’ятайте, що критики т любить ніхто, тому во­на повинна бути максимально доказовою, аргументованою, спертою на до­кументальну базу. Критика явищ і постановка проблем повинна узгоджува­тися з пошукам шляхів їх разе ’язання і подоланн і конфліктів.

Мистецька критика с завждиодним із розділів певного виоу мис­тецтвознавства (літературознавства, театрознавства, музикознавства іт.д.). Предметам мистецької критикис сучасний мистецький процес або класичні надбання, сприйняті через призму сучасності. Головне завдання критики давати інтерпретації (тобто витлумачення, пояснення) тво­рам чи всьому мистецькому процесові, обгрунтовано показувати позитивні якості й хиби творів. Критика вчить розуміти твір, здій стос зв'язок між літературоюи читачем.

Виклад десятий

Соціальна поліція журна, ііс та. Засади журпалісі икті Гуманізм як спішім вимог до журналістської діяльності, розуміння лю­дніш як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди н суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху. Патріотизм як захист інтересів своєї країни і свого народу. Інтернаціоналізм — знайомство читача з світом. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, до­ступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність карти­ни світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Опера­тивність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян

у стислі терміни

Здіііфіоючп масово-іпформаціііну діяльність, журналіст щодня потрапляє п найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні су­перечності іі конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти заііпя- ти правильну позицію іі мати мужність послідовно її захищати, бо від ііого висвітлення, від ного розуміння ситуації чи події залежить форму­вати громадської думки навколо них і остаточне розв’язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності ііого соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теорепіко-методо- логічиі основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістки не мають нормативного, директивного характеру. їх по­рушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, во­ші реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в над­рах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і на­спіє у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масо- во-інформаціііної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави іі виданих від її імені законів т а при­мусових способів забезпечення їх дотримання людська спільнота керу­валася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова “вічних” вимог, що висува­ються суспільством до журналістики. У ці,ому аспекті засади жур­налістики — це неписані закони її функціонування.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяль­ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх про­фесійних обов’язків. Адже свобода це не свавілля і не вседозво­леність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішньо­го редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи ба­жаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені ко­муністична партійність, класовість і народність. Журналістика під ку­том зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: проіресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

НайширшиМ з-поміж названих є принцип народності, який роз­глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до­сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, пе­реконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відобра­женні життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.

Найвужчим є принцип парзійиоезі, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інте­ресам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних ПОЗИ! цй.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структурованс, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі за наявності лише однопартійної системи прин­цип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за проіраму й ідеали комуністичної партії, партії влади. •Функції журналістики за таких обставин зводилися не до ство­рення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структу р. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бутті визнаними дія певного роду ЗМІ, не мо­жуть розглядатися як провідні засади журналістики.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коші особ- ливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до­щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, най­важливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загально­людських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичними країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі:

1. Гуманізм. Цс універсальна засада, синтез вимог до жур­налістської діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе­ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять буш Гаран­товані державою.

Як антитеза, антигуманізм це заклики до насильства, про­паганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дес­табілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького зни­щення існуючого державного ладу і самої держави. Усе цс законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мораль­них заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні макснми-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзна­чається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повніша слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформо­вані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі “Вихід” з п’ятикнижжя Мойсеевого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біб­лії книга Вихід, розділ 20, вірші 2 17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними —частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11, регламен­тують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п’ятої по десяту, вірші 12-17, містяп» моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імпера­тиви: “Шануй своїх батька та матір", “Не вбивай!”, “Не чини перелю­бу!’’, “Не кради!”, “Не кривосвідчи!”, і навіть “Не жадай дому ближнь­ого свого ані майна його!” (Деякі заповіді довелося скоротити, але суіь їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю й конкретністю, представлені в зрозумілих, кожному доступних словес­них формулах, і мають особливе значення для організації співжиття лю-

Л.еіі у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть буш ні спростовані, ні іагісречепі навіть і погляду атеїзму. На їхньому грунті сформувалася система європейського гуманізму як ешко-філо- софська концепція т пріоритетом загальнолюдських цінностей А істо­ричні уроки XX століття, що мало трагедії двох сві говнх воєн та перма­нентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичної о екс- перимеиту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незапереч­ній цінності миру, злагоди, любові, гармонії іі рівноваги як основ роз­витку суспільства. Журналістка й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.

2. Патріотизм с другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших грома­дянських почуттів, змістом якого с любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій па всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина - Україна, тому діяльність української жур­налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бутті спрямована па зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, на­лагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв’язання виникаючих соціальних су пе­речностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянсько­го Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду цент­ра іьної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався пе більше, не менше як “український буржуазний націоналізм". На такому розумінні українсь­кого патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому

іі тепер деякі з іромадяннеспроможні остаточно подолати колишні упе­редження й забобони. Подекуди ще мас місце зверхнє ставлення до ук­раїнської культури як до меишовартої, є тенденції економічні негаразди сучасного Періоду пов’язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Усе це накладає великі обов’язки на українську журналістику, яка, незалежно відмови видання, мусить терпляче п послідовно запро­ваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захища­ти соборність України, пропагувати надбання української культури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків еко­номічної іі соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи й пе- прийнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї іромадяпської війни чи й ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безу­мовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності іі зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм — важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтер­націоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтер­націоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зрос­танні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної Генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне це без­національне, але міжнаціональне, міжнародне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістки варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється оз­найомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському чит ачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутка­ми світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати ук­раїнському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвину­ті їх країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної ор- гаї іізації суспільства.

В другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу' з Україною. З’явившись зовсім недавно на політичній карті світу як неза­лежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого іі сучасного, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, про­мислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати (іі виконують) і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших ви­дань чи гелер а ді о ко мп а і іі іі. Але тут слід виходити і того, шо турбота про об'єктивну та всебічну інформацію про власну країну повніша ля­гати на українськії журналістів. Якщо ие вони, то хто ж розповість світові найкраще і> їхню Батьківщину?

У внутрішні"¹ іу аспекті під інтернаціоналізмом розуміється про­паганда в журналістці ідеї міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина багатонаціональна держава, її доб- робуї і процвітання залежать не в останню чергу від того, наскільки гармопіііппми іі збалансованими будуть стосунки між націями всере­дині країни. Журналістика повними вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги іі терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягнен­нями культур різних народів, що мешкають па території України. Є Цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національною характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практ ика викоренена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися іі Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній сис­темі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтер­націоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антшуманнпх ідеологічних нашарувань і плідно викори- станші у його безсумнівній продуктивній сутнос ті.

4. Демократизм також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає наро­довладдя, це така форма поліпічпої організації суспільства, що ха­рактеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія форма керівництва будь-яким колек­тивом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, утому числі обговоренні іі прийнятті управлінських рішень.

Журналістика с невід’ємною складового демократичного суспільства, власне, у значній мірі іі забезпечує участь громадян в уп­равлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає мож­ливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демокра­тизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити іі по­греби, в постановці іі розв’язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демокра шзму журналістики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали ЗМІ мають бути до­ступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демокра­тизм суміжний із поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причо­му простота мусить бути сприйнята як найвищії іі вияв майстерності, у відповіді і ості до приказки “Усе і детальне — просте”, вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Третій аспект демократизму журналістики економічний, вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений комунікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. А відтак,

ціна його кидання повніша співвідносишся ч купівельною спро­можністю читачів. А втім, у нинішній ринковій ситуації ціпа періодич­ного видання також встанонлюпься ринком: занадто дешеве віщання с гас збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускані ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни на продукцію ОМІ.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об’єкшвиісіь його у висвітленні подій, иеупереджеппй підхід до явищ жптгя, а здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістки.

При цьому слід пам’ятати таке: “Об'єктивність внзначагіься не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням”⁵⁸. “Факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності, пише цей же дослідник у

спеціальному дослідженні і дачі роз'яснює: Фактом ми називаємо відо­

бражені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і річно­го предметного змісту”⁵⁹. Ці важливі тези професора В. В. Різуиа означа­ють те, що правдивість і об’єктивність у журналістці не може бути досяг­нута лише за рахунок викладу фактів, а обов’язково потребує аналі пічної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, та­ким чином, полягає не в іпформаційності, а в аналі шчпості журналістики. Але підставоюдля формування пояснюючих теорій і концепцій можуть бути ліпне достеменні, документально зафіксовані факти.

Кожен ма( право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючи іі публіцистку, мусить лежати передусім прав­диве, об'єктивне іі вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, представлення в журналістському творі на неї різних, включ­но з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираю­чись па факти, а не підшукує факт для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, шо постає зі с торінок ОМ І, повинна бути адеква т­ною реально існуїочііі, об'єктивній дійсності. У цьому відношенні жур­налістика спирається лише на одну творчу засаду реалізм. Ні неприй­нятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художнь­ому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, пі романтиком,

ні імпресіоністом, пі абсурдистом. Він знає лише однії обов’язок об’ектітпо іі правдиво, вичерпно і всебічно інформувати спою ауди­торію про події і явища реальної дійсності.

6. Оперативність — своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готувати іі передавані інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі иовніпі окснморон, нонсенс. Повніш переста­ють бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьо­годнішній номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.