Том 1_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Адміністративне право та адміністративний процес

осіб, що можуть набувати такого статусу та на підставі чого такий статус набувається. Звертаємо увагу на потребу наукового та законодавчого врегулювання питання позасудового представництва у публічно-правовій сфері.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Бевзенко В.М.

Алла Тарасюк

Київський національний університет імені Тараса Шевченка юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Порівняльно-правова характеристика французької та української моделей адміністративної юстиції

Актуальність теми зумовлена тим, що інститут адміністративної юстиції є важливим атрибутом сучасної правової, соціальної держави, запровадження якого дає можливість сформувати реальний механізм захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина.

З метою удосконалення організації та діяльності української адміністративної юстиції, на нашу думку, слід приділити увагу вивченню зарубіжного досвіду у сфері побудови та функціонування системи адміністративної юстиції з урахуванням особливостей національної правової системи, віднайти спільні та відмінні риси.

Враховуючи той факт, що правова система України більшою мірою належить до романо-германської правової сім'ї, пріоритетним для вивчення має бути правовий досвід країн, які лежать саме в цій правові площині.

Однією з таких країн є Франція. Варто нагадати, що виникнення французької моделі адміністративної юстиції пов’язують із революційними подіями у Франції кінця 18 століття. У цьому контексті інститут адміністративної юстиції виступав складовою судового захисту основоположних прав і свобод людини і громадянина з боку їх порушень органами державної влади [Графский В. Г. Всеобщая история государства и права: [учеб. для вузов] / В.Г. Графский. – М. : НОРМА. – 2000. – С. 480].

Хоча розвиток адміністративної юстиції у Франції розпочався з подій 18 століття, лише у другій половині 20 століття (1953 р.) було запроваджено на місцевому рівні адміністративні спеціалізовані установи (адміністративні трибунали) [Муза О. В. Адміністративна юстиція в Україні: стан та перспективи розвитку: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право»/ О. В. Муза. – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України. – 2011. – С. 24].

В той час, ідея створення адміністративної юстиції в України втілилася у практичну площину після прийняття незалежності України, а своє нормативно-правове закріплення отримала лише в 2005р. після прийняття Кодексу адміністративного судочинства України.

На нашу думку, для більш точного розуміння побудови системи адміністративної юстиції в Франції та Україні, потрібно зробити їх порівняльно-правовий аналіз, тобто виділити спільні та відмінні риси.

Так, спільними рисами є:

- по-перше, в основі французької моделі адміністративної юстиції, як і в української, лежить принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і

судову, які не повинні втручатися у справи один одного.

280

Адміністративне право та адміністративний процес

- по-друге, за загальним правилом Державна рада є судом касаційної інстанції по рішенням, винесеним спеціалізованими судами адміністративної юстиції.

Однак у деяких випадках, визначених законом, Державна рада розглядає спори як суд першої і останньої інстанції, має апеляційні повноваження та приймає до провадження найбільш важливі справи. Подібні повноваження в Україні має Вищий адміністративний суд України.

- по-третє, на місцевому рівні у Франції діють низові суди (регіональні і спеціальні). В ч. 1–3 ст. 18 КАС України визначено, що в Україні також

існує дворівнева система місцевих адміністративних судів, яка представлена місцевими загальними та окружними (місцевими) адміністративними судами.

Серед відмінних ознак французької та української моделей адміністративної юстиції необхідно виділити наступні:

- по-перше, у Франції діє триланкова система адміністративної юстиції:

низові суди (регіональні і спеціальні), апеляційні суди, які виключно розглядають скарги на рішення низових судів, та Державна рада, яка є Вищим адміністративним судом та одночасно діє як головний консультаційний орган уряду країни. В той час, відповідно до чинного законодавства України існує 4 рівні побудови системи адміністративних судів.

- по-друге, скільки у Франції існують суди двох видів (загальні та адміністративні) та в окремих випадках загальні суди контролюють адміністрацію,

нерідко виникає питання, куди саме слід звертатись з позовом – в загальний чи в адміністративний суд. Розмежування підсудності між загальними та адміністративними судами – одна з самих складних проблем в адміністративному праві Франції. Спеціально для розв’язання питань підсудності в 1848 році був створений Трибунал по конфліктам [Козирина А. Н. Административное право зарубежных стран: учебник / А. Н. Козирина, М. А. Шматова. – М. : Спартак. – 2003. – С. 243]. Згідно ж з законодавством України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

- по-третє, Державна рада одночасно наділена повноваженнями у сфері законодавчої і виконавчої влади. Судді адміністративних судів одночасно є

радниками і виконують консультативні функції щодо діяльності адміністрації [Коліушко І.Б. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України // Авториупорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда – К. : Факт. – 2003. – С. 13].

Отже, на підставі вищезазначеного можна стверджувати, що в організації адміністративної юстиції України спостерігається аналогія, що має місце у будові системи адміністративних судів Франції, які виокремленні у якості самостійної судової інституції та повноваження яких не дублюються з повноваженнями судів загальної юрисдикції. На наше переконання, спільність у побудові системи адміністративної юстиції України та Франції пов’язана з тим, що вони є країнами з унітарним державним устроєм, тому становлення адміністративної юстиції відбулося на загальнодержавному рівні.

Відмінності зумовлені перш за все історичною традицією становлення адміністративної юстиції на теренах України, яка довгий час не мала самостійно законодавчої бази та була під сильним впливом управлінської системи Росії.

Однак беззаперечним є той факт, що велике значення для подальшого розвитку системи адміністративної юстиції України має узагальнення та вивчення зарубіжного законодавства з питань адміністративного судочинства та здійснення відповідних порівняльно-правових досліджень.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Пухтецька А.А.

281

Адміністративне право та адміністративний процес

Татьяна Телятицкая

Белорусский государственный экономический университет канд. юрид. наук, доц., зав. кафедрой международного экономического права

Актуальные проблемы обеспечения безопасности дорожного движения в Республике Беларусь

В Республике Беларусь, как и в большинстве других стран, происходит ежегодное увеличение количества автомобилей на дорогах, а также лиц, ими управляющих. Соответственно увеличивается и число дорожно-транспортных происшествий, в том числе со смертельным исходом. Учитывая ситуацию, которая сложилась с аварийностью на дорогах, требуется принятие оперативных мер как законодательного, так и правоприменительного характера, которые позволят продолжить снижение аварийности.

Представляется, что в первую необходимо решить следующие проблемы: Предложения по совершенствованию нормативного регулирования:

-сформировать гибкую и адекватную законодательную основу по организации дорожного движения, в том числе подвергнуть реформированию правила дорожного движения (ПДД). На сегодняшний момент ПДД содержат множество статей, которые в реальной жизни просто не пригодятся. Таких статей в ПДД, по нашему мнению, около 70%. В дорожных условиях водитель пользуется общими постулатами ПДД, которые содержатся в разделах «маневрирование», «проезд перекрестков», «обгон, опережение»

ит.д. Но для безопасности дорожного движения водителю не нужно знать максимальный люфт руля грузовика в снаряженном состоянии и т.д.;

-выработать для использования на практике научное определение понятия «передача управления транспортным средством», уточнить правовой статус курсанта автошкол, ввести в ПДД главу «учебная езда», а в Кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях (КоАП) – специальные нормы об ответственности курсантов, находящихся в состоянии алкогольного или наркотического опьянения во время обучения вождению в период учебной езды;

-дать четкое определение в КоАП понятию «малозначительность административного правонарушения», урегулировать механизм реализации данной нормы на практике, ввести перечень статей КоАП в области безопасности дорожного движения, где институт «малозначительности административного правонарушения» может быть применен;

-целесообразно изложить п. 181.5 ПДД, который гласит: «запрещается перевозить детей до двенадцати лет на переднем сиденье легкового автомобиля при отсутствии специального детского удерживающего устройства (сиденья), а также на заднем сиденье мотоцикла», в следующей редакции: «запрещается перевозка в легковом автомобиле детей в возрасте до 12 лет без специального детского удерживающего устройства (сиденья)»;

-установить уголовную ответственность за управление транспортным средством лицом, находящимся в состоянии опьянения, независимо от наступивших последствий.

2) Предложения по совершенствованию правоприменительной и иной практической деятельности:

-провести комплекс работ по обобщению международного опыта, научноисследовательских и опытно-конструкторских работ в области безопасности дорожного движения и продолжить работу по согласованию отечественной нормативной базы с международными нормативами;

282

Адміністративне право та адміністративний процес

-в сфере инфраструктуры – обустроить пешеходные переходы, отремонтировать дороги, организовать необходимое количество парковок;

-уделить внимание пропаганде безопасного движения и наглядно показывать людям,

кчему приводят нарушения правил дорожного движения;

-создать банк данных о дорожном движении, структуре и техническом состоянии транспортных средств;

-создать новую систему сбора данных по аварийности, ее анализу и новую систему передачи этой информации участникам сферы обеспечения безопасности дорожного движения;

-совершенствовать систему пропаганды проблемы безопасности движения (использование радио, телевидения, Интернета и т.п.);

-совершенствовать систему подготовки водителей. Законодательное закрепление курсов контраварийной подготовки и их дальнейшая работа должны быть направлены на совершенствование навыков управления автомобилем в различных дорожных ситуациях. Помимо привития ловкости в манипулировании педалями и рулем, важное место здесь должно занимать изучение «неписанных» правил поведения на дороге, позволяющих избежать ДТП, и выработка психологической устойчивости водителя перед всевозможными раздражителями, то есть хладнокровного восприятия любой сложной обстановки, а также культура вождения. Представляется, что повсеместное введение так называемых «Школ экстремального вождения» и законодательное закрепление основ их деятельности будет способствовать развитию водителя в умелого, уверенного и острожного участника движения, снижению аварийности на дорогах республики, что в свою очередь приведет к снижению смертности в случаях ДТП.

3. Для правового обеспечения соблюдения принципа индивидуализации наказания и справедливого применения к виновным мер административной ответственности предлагается:

-законодательно признать смягчающим обстоятельством совершение правонарушения по неосторожности, обусловленного сознательным нарушением потерпевшим установленных правил безопасности;

-установить специальное правило назначения взыскания в вышеназванном случае при отсутствии в содеянном виновным отягчающих обстоятельств с учетом характера и степени общественной опасности деяния виновного, а также степени влияния допущенного потерпевшим нарушения на наступление последствий. Предусмотреть, что срок или размер такого взыскания не может превышать половины максимального срока или размера вида взыскания, предусмотренного соответствующей статьей Особенной части КоАП.

Ганна Торжинська

Національний університет «Одеська юридична академія» студентка 2 курсу

Новий закон «Про державну службу»: вирішальні зрушення чи марні сподівання?

Питання реформи адміністративного права завжди знаходиться у центрі уваги науковців. Невід’ємною складовою адміністративної реформи є якісне перетворення державної служби. Остання нерозривно пов’язана з державою, адже саме вона забезпечує реальне та безперервне функціонування державного апарату, громадянського суспільства та правової і соціальної держави. Відповідні норми становлять комплексний

283

Адміністративне право та адміністративний процес

правовий інститут (а можливо й підгалузь), об’єднуючи правові приписи різної галузевої належності: адміністративні (виступають профілюючими), цивільні, трудові, фінансові тощо. Одним з важливих напрямків реформування державної служби є подальше удосконалення чинного законодавства. [Державна служба в Україні: теоретико-правова характеристика у контексті реформування законодавства. – Одеса : Фенікс, 2013. – Серія наукових видань «Доктрина адміністративного права, процесу, фінансового права». – Випуск 2]. Нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері державної служби піддавались реформуванню вже декілька разів за часів незалежної України. Останні зміни – прийняття нового закону «Про державну службу» від 10.12.2015р. Що стосується нововведень, то деякі з них кардинальні та ніяк не схожі на попередні. Одним з основних новаторств є розмежування адміністративних, політичних та патронатних посад. При кожному міністерстві, крім міністра з’явиться державний секретар, який і буде вищою посадовою особою з числа службовців міністерства. Саме він буде призначати та звільняти з посад державних службовців, присвоювати їм ранги, приймати рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Але чи є ця посада дійсно новою? Мабуть, ні. Адже ще в 2001 р. указом Президента було затверджено «Примірне положення про державного секретаря», функції якого були ідентичні повноваженням теперішнього державного секретаря, згодом у 2011 р. ці ж самі завдання, згідно ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» виконував заступник міністра – керівник апарату. Отже, чи раціонально вводити нову посаду, якщо за чинним сьогодні ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» майже ті ж функції виконує керівник апарату? Виникає питання: чи потрібні взагалі державні секретарі? Можливо це просто перейменування посади? Тоді навіщо це взагалі потрібно, адже можна було просто розширити перелік повноважень заступника міністра – керівника апарату?

Також багато зауважень викликає питання раціональності запровадження посад державних секретарів у Міністерствах закордонних справ, оборони, та ін. Особливістю цих міністерств є особливий порядок призначення їх керівників на посади, специфіка їх функцій та розподіл повноважень між заступниками. Тому порядок функціонування державних секретарів в цих міністерствах доцільно було б закріпити в окремих (спеціалізованих) нормативних актах.

Однією з основних проблем сучасної державної служби України є нечітке формулювання принципів, та відсутність механізмів їх забезпечення. Однак, новий закон частково вирішує цю проблему, а саме, у ньому відображений новий та такий, що охоплює в більшій мірі, а ніж сучасний, список принципів державної служби. Оновлений

– вдаліший, адже зазначає принципи, які є актуальними через останні події в країні. До вищезазначених можна віднести принцип патріотизму та доброчесності. Особливу увагу хотілось би звернути на принцип, який для сучасної державної служби є вкрай важливим, але до сьогодні законодавчо не закріплений, проте у новому законі – присутній. Йдеться про принцип політичної нейтральності (у новому законі – неупередженості). В статі 4 закону, політична неупередженість роз’яснюється як: «недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків». Закордонний досвід дає підстави для розширення змісту відповідної фундаментальної засади. Наприклад, у Вестмінстерських країнах політична неупередженість входить у принцип політичної нейтральності як один з під-принципів, остання у свою чергу вміщує в собі ще кілька під-принципів, це такі, як:

284

Адміністративне право та адміністративний процес

-розділення повноважень та відповідальностей між політиками та держслужбовцями. Політики відповідають за остаточні політичні рішення і стратегічні напрямки, а держслужбовці за технічні аспекти тих чи інших рішень та напрямків. Вони також відповідають за створення, імплементацію та координацію тих рішень;

-взамін за анонімність, державні службовці отримують стабільність на робочих місцях і лояльно та старанно виконують вказівки міністра та імплементують програми;

-призначення та просування державних службовців по службі за їхніми знаннями та досвідом, а не за приналежністю до будь-якої партії;

-державні службовці публічно не висловлюють свої думки про уряд, міністра, державну політику, державні програми чи державну службу. [Паславський В. Недолуга реформа держслужби / В. Паславський // Українська правда. – 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.pravda.com.ua/ columns/ 2015/01/20/7055700/ view_print/ ?attempt=1]

Отже, наш законодавець не в повному обсязі закріпив доволі важливий принцип, можливо, краще було б внести деякі зміни, та закріпити ще й інші під-принципи в цю статтю, якщо ж ми дійсно прагнемо кардинальних змін.

Після затвердження проекту закону одразу розпочалося обговорення та численні суперечки, основним невдоволенням було те, що помічники суддів втратять статус державних службовців, та будуть зараховані на посади до патронатної служби. Якщо ж прибрати цей статус, то помічником судді може бути його близький родич. Також помічник зможе займатися іншими (оплачуваними) видами діяльності, наприклад він зможе здійснювати підготовку позовів, які потім будуть розглядатися в тому ж судді, де він працює, це у свою чергу впливатиме на об’єктивність суду.

Отже, новий закон вже має багато недоліків, неточностей та запитань, його необхідно удосконалити до набрання чинності, для того, щоб він був дійсно дієвим та ефективним.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Хамходера О.О.

Аліна Федіна

суддя Першотравневого районного суду м. Чернівці, канд. юрид. наук

Передумови запровадження психологічного обстеження кандидата на посаду судді

Перспективи розвитку сучасної, правової, європейської держави «Україна», передбачають проведення реальної судово-правової реформи, яка перш за все спрямована на усунення політичного тиску на судову гілку влади, а також зростання вимог до суддів як до носіїв цієї влади, у тому числі до рівня їх професійної підготовки і особистісних якостей. Адже фактор довіри у взаєминах судової влади та суспільства є чи не головним для неупередженого здійснення судочинства. Судова справедливість для кожного громадянина залежить великою мірою від моральних цінностей, якими керуються судді. Саме тому морально-психологічні аспекти світогляду суб'єктів правозастосовної діяльності, зокрема суддів, набувають ключового значення у процесі реалізації даної діяльності.

Професійна діяльність судді пов'язана з визначенням прав громадян, що обумовлюють головні моральні орієнтири суспільства – життя та здоров'я громадян, тобто крім юридичних норм вона зачіпає і сферу суспільної моралі. Даний вибір здійснюється під впливом зокрема і психолого-етичних параметрів світогляду суб'єктів судової правозастосовної діяльності. Відповідно, переконання, почуття, моральні

285

Адміністративне право та адміністративний процес

цінності та етичні ідеали, що визначають життєву позицію і стратегію поведінки у житті суб'єкта судової правозастосовної діяльності, дозволяють зробити мотивований вибір у межах можливих варіантів застосування норм права.

Тобто норми моралі поряд із законодавчими пріоритетами слугують ціннісною базою, психолого-етичною основою для визначення суддею правозастосовних норм тоді, коли норми права також посилаються на такі моральні категорії, як справедливість, доцільність, людяність тощо.

Таким чином, право бути суддею апріорі означає суспільну довіру. Н. Міненкова зазначає, що суддя і поза засіданням залишається суддею, який для збереження довіри громадян повинен дотримуватися моральних вимог, які висуває до нього суспільство. Тільки самоконтроль судді та дотримання етичних норм в тому числі представниками апарату суду сприятимуть позитивній оцінці діяльності всієї системи правосуддя [Міненкова Н. Суд починається з поваги / Н. Міненкова, В. Ларенко // Закон і Бізнес. –

2009. – ғ 5].

Сучасний підхід до формування суддівського корпусу диктує необхідність переходу від суб’єктивно-особистісної оцінки до науково-обгрунтованого професійного психологічного відбору кандидатів на посаду судді. Адже формування професійної майстерності судді відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, соціально-психологічних, організаційних та ін.), серед яких провідне місце посідає професійне навчання та психологічна підготовка.

Згідно з вимогами статей 55, 127 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Згідно ст. 65 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 цього Закону, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону.

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства України професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, запроваджений своєрідний критерій відповідальності, адже вирішення соціальних конфліктів, відновлення справедливості ставлять високі вимоги до професійних якостей тих осіб, що здійснюють правосуддя.

Суддя – посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави. З цим пов’язане його підкорення тільки закону, заборона впливу на нього будь-яким способом. Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов’язане з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винуватість чи невинуватість у вчиненні злочинів. Тому суддя повинен усвідомлювати високу відповідальність за свої вчинки та дії.

Суд і судочинство споконвіку – від Хаммураппі і Соломона до Євангелічного «Не суди і не судимий будеш» – це вид священнодійства і тягар відповідальності, який безапеляційно вимагає зрілості, оскільки судді доводиться одноособово вирішувати долю конкретної людини із негайним ефектом, тому 25 річний вік – замалий для призначення на суддівську посаду.

І тому поряд з професійними якостями має вирішальне значення і психологічна підготовка, яка є результатом психологічної підготовленість і складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних закономірностей, що можуть бути

286

Адміністративне право та адміністративний процес

використані суддею; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, уміння і навички пошуку та цільового використання психологічної інформації).

Психологічне обстеження кандидата на посаду судді спрямовано на отримання повної і достовірної інформації про індивідуально-психологічні особливості кандидата. Результати психологічного обстеження необхідні для подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Після направлення результатів психологічного обстеження до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України кандидат на посаду судді має право з ними ознайомитися.

Необхідність психологічного обстеження кандидата на посаду судді обумовлена: підвищеними вимогами до особи судді, чиї професійні обов’язки пов’язані з участю у

найскладніших соціально-правових відносинах, що виникають під час здійснення правосуддя;

великою відповідальністю та серйозністю наслідків судових помилок, що призводять до втрати авторитету до судової влади в цілому;

значними матеріальними витратами пов’язаними із призначенням та звільненням суддів, які виявилися неспроможними адаптуватися до роботи.

Висновки. Необхідно удосконалити та зробити більш якісним професійний відбір кандидатів, які призначаються на посаду судді вперше Президентом України. Зокрема, вважаємо за доцільне запровадити психологічні тести при здачі кваліфікаційних іспитів кандидатами на посаду судді вперше. Це може бути якісним фільтром для відбору більш кваліфікованих суддів, які будуть дотримуватися морально-етичних вимог, що висуваються.

Катерина Химичук

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» , канд.юрид.наук, ст. викладач кафедри правового регулювання економіки

Інститут адміністративних послуг в Україні

Актуальність теми дослідження обумовлена недостатньою розробленістю на теоретичному рівні проблеми адміністративних послуг, недосконалістю чинного вітчизняного законодавства про адміністративні послуги та незадовільним станом надання адміністративних послуг в Україні [Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / За ред. І. Б. Коліушка. − К. : Факт, 2003. − 495 с.; Грузія запропонувала Міністерству юстиції допомогу у реформуванні системи адмінпослуг. − 04 берез. 2014 р. − http://www.minjust. gov.ua/news/44990; Оцінка якості адміністративних послуг / В. П. Тимощук, А. В. Кірмач / За ред. І. Б. Коліушка. − К. : Факт, 2005. − 88 с.; Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Наук. думка, 2007. – 586 с.; Оцінки населенням України якості надання адміністративних послуг – http://www.dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/ nnihihihui.htm].

Впродовж останніх років від схвалення урядом у 2006 році Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади було здійснено низку комплексних досліджень теоретичного та прикладного характеру, присвячених проблемам інституту адміністративних послуг в Україні, які за своїм предметом можна

287

Адміністративне право та адміністративний процес

виокремити такі групи: 1) за органами публічної адміністрації (І. О. Бондаренко, С. М. Гусаров, Л. М. Давиденко, С. Л. Дембіцька, І. В. Дроздова, Ж. В. Завальна, Ю. М. Ільницька, О. О. Кузьменко, Є. О. Легеза, К.В. Ніколаєнко, В. П. Пархоменко, Г. М. Писаренко, Д. І. Сирота, В. І. Сіверін, О. О. Сосновик, В. М. Циндря, Л. М. Черненко); 2) за досвідом зарубіжних країн (О. Ю. Іващенко); 3) за сферами суспільних відносин (Д. В. Бусуйок, О. В. Клим, В. І. Курило).

Проте, як свідчить аналіз вищезазначених наукових праць, слід констатувати, поперше, про наявність у спеціальній літературі таких дискусійних питань: визначення поняття «адміністративні послуги», класифікації адміністративних послуг, співвідношення державних і адміністративних послуг, розмежування адміністративних послуг від інших видів публічних послуг тощо; по-друге, про необхідність дослідження переліків та видів адміністративних послуг.

Інститут адміністративних послуг відіграє важливу роль у системі суспільних відносин, що виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичних та / або юридичних осіб у процесі публічно-сервісної діяльності уповноважених державних органів та їх посадових осіб. Правове регулювання інституту адміністративних послуг має велике значення в сучасних умовах здійснення реформ в Україні.

Висновки. Адміністративні послуги – це передбачені законом з метою захисту державних і суспільних інтересів юридично оформлені дії або рішення спеціально уповноважених органів публічної адміністрації (суб’єктів надання адміністративних послуг (адміністративних органів), що є необхідною умовою для реалізації прав і обов’язків одержувачів адміністративних послуг (фізичних і юридичних осіб).

Діяльність з надання адміністративних послуг або надання адміністративних послуг − це передбачений законом у встановленій формі вид діяльності спеціально уповноважених органів публічної адміністрації (суб’єктів надання адміністративних послуг), який здійснюється за ініціативою фізичних та / або юридичних осіб з метою, з одного боку, створення сприятливих економічних, організаційних, юридичних умов для забезпечення належної реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та / або юридичних осіб (одержувачів адміністративних послуг) та виконання покладених на них обов’язків, а з іншого – реалізації та захисту інтересів держави.

Принципи надання адміністративних послуг – універсальні, закріплені прямо чи опосередковано в нормативно-правових актах основні ідеологічні засади (основоположні ідеї), що відбивають сутність і специфіку адміністративних послуг як самостійного правового явища, та слугують орієнтиром для практичної діяльності органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування у цій сфері.

Отже, з метою покращення сучасного стану надання адміністративних послуг у нашій державі перспективні комплексні наукові дослідження інституту адміністративних послуг в Україні сприятимуть з’ясуванню сутності та особливостей адміністративних послуг, які надаються уповноваженими суб’єктами, а також розмежуванню функції надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам державними органами з управлінськими функціями останніх.

Пропозиції. У контексті європейської інтеграції з метою покращення якості надання органами публічної адміністрації адміністративних послуг приватним особам вважаємо за необхідне удосконалити правове регулювання надання адміністративних послуг в Україні шляхом внесення конкретних змін до Закону України «Про адміністративні послуги» з урахуванням позитивного досвіду окремих країн як романо-германської

288

Адміністративне право та адміністративний процес

(Естонія, Нідерланди, Польща, ФРН), так і англо-саксонської сім’ї права (Велика Британія, США).

Ярослав Хлівний

Київський національний університет імені Тараса Шевченка юридичний факультет студент 2 курсу

Участь громадян у прийнятті управлінських рішень

Актуальність роботи полягає в тому, щоб відобразити наскільки участь громадян у прийнятті управлінських рішень є важливою для демократичного розвитку суспільства та держави.

Встатті першій Конституції України зазначено, що наша країна є демократичною. Слово демократія з грецької мови перекладається, як влада народу або народовладдя. Статття 5 в свою чергу зазначає, що єдине джерло влади в нашій країні є народ. Відповідно до наведеної інформації ми можемо зробити висновок, що під поняттям демократичної держави ми розуміємо державу, в котрій влада здійснюється через органи державної влади чи органи місцевого самововрядування з метою задоволення інтересів суспільства. Громадяни мають повне право приймати участь в роботі відповідних органів, що в свою чергу покращує їх результативність, оскільки народ спрямовує їх на забезпечення тих питань, котрі є найбільш важливими для громади. Участь громадян закріплена на законодавчому рівні, а саме: Постанова Кабінету Міністрів „Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики‖; Закон України „Про місцеве самоврядкування в Україні‖.

Детальніше зупинимось саме на Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні‖, оскількі в ньому зосереджена низка понять котрі відображають механізм участі громадян у прийнятті управлінських рішень в Україні. В даному законі зазначено, що кожен громадянин має право приймати участь в місцевому самоврядуванні і визначено принципи місцевого самоврядкування такі, як: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Вцьому законі та інших відображено основні процедури участі громади в процесі прийняття управлінських рішень. До їх списку входять: місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, звернення громадян, громадська експертиза, громадські слухання, конференції, форуми, засідання за круглим столом.

Постанова Кабінету Міністрів „Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики‖ передбачає проведення: громадських слухань; зустрічей з громадськістю; форумів; круглих столів; зборів; інтернет – конференцій та електронних консультацій; телефонних ―гарячих ліній‖ та інші. Потрібно зазначити, що реалізація права громадян на участь в прийнятті управлінських рішень є недосконалою згідно до „Експертного висновку щодо відповідальності національного законодавства України положенням Європейської хартії місцевого самоврядуваняя‖ в якому зазначено: „можливість територіальних громад безпосередньо виконувати самоврядні функції є суто в декларативному виді, оскільки механізмів для цього не існує. Збори громадян, місцеві ініціативи та громадські слухання, передбачені Законом, є, за визначенням, консультативним механізмом. Єдиний інструмент безпосередньої демократії це

289