KucherrajvenkoAktual

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

розвитку вона починає виокремлювати себе від усього навколишнього світу, що її оточує. З тієї миті, як людина усвідомила свою відособленість та протистояння всьому іншому світу, який існує незалежно від неї і поза неї, можливо говорити про появу суб’єкта взагалі. Н. І. Матузов у зв’язку з цим писав: «Виокремлення суб’єкта виражалося в тому, що первісна людина почала усвідомлювати своє буття та своє відношення до зовнішнього світу, та стала протиставляти себе останньому»1.

Якимжечиномсуб’єктнабувякостісуб’єктаправа?Якуженаголошувалося раніше, суб’єкт – це розумна істота, яка має свідомість. Людина (суб’єкт) розуміє, що навколишній світ їй протистоїть. Але вона не просто пасивно усвідомлює оточуючу її дійсність, а намагається активно впливати на неї, для того щоб перетворити для найбільш оптимальних умов свого існування. У процесі такого перетворення перед людиною виникає природна потреба у захисті свого, перш за все фізичного, існування. У зв’язку з цим з навколишнього об’єктивного світу вона виділяє особливу сферу – правову, тобто єдину, яка може забезпечити їй такий захист (причому саме виділяє, а не створює, оскільки«правонестворюєтьсясамезаконодавцем,авиникаєузв’язку з історичною необхідністю, об’єктивно у процесі розвитку суспільних відносин»2). У зв’язку з цим І. А. Покровський зробив правильний висновок: «Перше, що потребує людина, — це, безумовно, охорона її найважливішихблаг–життя,тілесноїнедоторканності,свободи.Ісаме право з давніх часів бере на себе таку охорону»3.

Правова дійсність не охоплює собою весь об’єктивний світ, який протистоїть суб’єкта, а є тільки однією з його частин із своїми специфічними законами розвитку і функціонування. У процесі аналізу і пізнання такого об’єкта, як правова сфера, суб’єкт робить висновок, що для того щоб у ній існувати, необхідно володіти особливою властивістю або якістю і бути не просто суб’єктом без прав, обов’язків, інтересів­ , гарантій, відповідальності тощо, а стати суб’єктом цієї правової сфери, тобто суб’єктом права, «увійти в неї». Тому основною

1Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: СГУ, 1972. – С. 74.

2ДудинА. П. Диалектика правоотношения / Под ред. В. О. Тененбаума. – Саратов, 1983. – С. 74.

3 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998.

–С. 121.

181

Актуальні питання науки фінансового права

причиною, внаслідок якої суб’єкт набув якості суб’єкта права, є природна потреба або необхідність у захисті свого фізичного існування, основних природних прав (право на життя, здоров’я, недоторканність) та в цілому, захисту суспільства від хаосу і свавілля.

Для досягнення поставленого завдання – визначення поняття й ознак суб’єкта фінансового права необхідно, перш за все, дослідити питання, яке стосується проблеми суб’єкта права взагалі. Для цього вбачається доцільним використати загальноприйнятий у правовій науці методологічний підхід. Його суть виражається у дослідженні правового явища, спираючись при цьому на загальні закономірні зв’язки розвитку буття і свідомості. Згідно з цим методом пізнання об’єкта здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об’єкта сприймається як щось нероздільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об’єкт пізнається частинами.

Поняття «суб’єкт права» — це така категорія у юридичній науці, яка сприймається як нероздільне ціле правове явище, як факт. Для того щоб спробувати дати їй визначення, необхідно дослідити частини, які її складають. Л. П. Туркін зазначав: «Сутність об’єкта – це сукупність головних факторів, які обумовлюють у своєму необхідному зв’язку існування об’єкта»1. Н. І. Матузов писав: «Визначити предмет – це значитьвказатинанайбільшсутнісні,головнійогоознаки.Такихознак може бути декілька – одна, дві, три та більше, залежно від того, наскількиправильнотаповновизначаютьтахарактеризуютьвониявище, наскільки глибоко розкривають його сутність»2. А. М. Васильєв також звертав увагу на те, що: «У юриспруденції, як і в будь-якій науці, завдання визначення (дефініції) як логічної операції над поняттями полягає в тому, щоб розкрити зміст цих понять шляхом вказування на головні та істотні ознаки досліджуваного предмета, які відрізняють його від інших суспільних явищ та виокремлюють з числа правових»3. Аналогичної позиції дотримуються й інші вчені: «Сутність складає сукупність внутрішніх, необхідних сторін та зв’язків явища в їх

1Туркин Л. П. Сущность, явление, взаимодействие /Взаимосвязь категорий: Сб. ст. – Свердловск: Урал. гос. ун-т им. А. М. Горького, 1970. – С. 21.

2Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. – Саратов: СГУ, 1972. – С. 139.

3 Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 86.

182

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

взаємозалежності»1, «Сутність – це глибинна якість явища, без якого явище існувати не може»2, «Сутність – це система об’єктивно необхідних, внутрішніх ознак та відносин»3, «Сутність виражає те голов­ не, що характеризує предмети, їх внутрішню найбільш важливу сторону, їх основу та глибинні процеси. Сутність речей є прихованою. Її неможливо пізнати простим поглядом»4, «При дослідженні того чи іншого поняття необхідно знайти таке його визначення, яке було б очищене від другорядних ознак та об’єднувало б найбільш характерні, сутнісні його ознаки»5. Таким чином, методологічне завдання при визначенні поняття суб’єкта права полягає в тому, щоб визначити сутнісні й обов’язкові ознаки даного правового яви-

ща. Принциповим моментом при цьому виступає положення про те,

що ці ознаки мають бути обов’язковими для поняття «суб’єкт права», і відсутність хоча б однієї з них виключає наявність суб’єкта права.

Але при цьому слід також мати на увазі, що визначення і вдосконалення наукових понять – це процес безперервного розвитку. Тому дати повне й остаточне їх пояснення вбачається досить складним. Так, Б. М. Кедров відзначив: «Люди прагнуть все більш точно та повно відобразитивпоняттяхдосліджуванийнимиоб’єкт,алещоразуроблять це лише у межах досягнутих про нього знань, до яких можуть прокрастися неточності»6. А. М. Васильєв писав: «Наукове юридичне поняття як думка, що відображає головні, важливі ознаки правового явища, яке існує між рядом інших явищ, це висновок та сума досягнутих про нього об’єктивних наукових знань»7. «Необхідно завжди мати

1Шептулин А. П. Система категорий диалектики. – М.: Наука, 1967. – С. 288.

2Кудрин А. К. О взаимосвязи категорий «вещь», «качество», «свойство», «сущность» // Учен. зап. Свердл. гос. пед. ин-та. – Свердловск, 1967. – С. 10.

3 Петров В. С. Значение категории сущности, явления, содержания и формы в

учении о государстве // Философские проблемы государства и права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. – С. 9.

4 Краткий философский словарь / Под ред. М. Розенталя и П. Юдина. – Изд. 4-е доп. и исправ. Гос. изд-во полит. лит., 1954. – С. 585.

5 Патюлин В. А. Субъективные права граждан: основные черты, стадии, гарантии реализации // Сов. государство и право. – 1971. – № 6. – С. 25.

6Кедров Б. М. Характер изменения объема и содержания развивающихся понятий

//Анализ развивающегося понятия. – С. 359.

7 Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 87.

183

Актуальні питання науки фінансового права

на увазі, – відмічається у роботі Б. Я. Замбровського, Б. Я. Пахомова і В. А. Сидоркіна, – що наукові поняття та уявлення про справжню природу явищ завжди є приблизними, що пов’язано з неточністю наших знань та нашої практики на кожному історичному етапі. З розвитком наукитапрактикивониуточнюються,поглиблюютьсяабовідкидаються та заміняються новими»1. Разом з тим, незважаючи на вищевикладене, правознавцям необхідно все ж таки прагнути визначати відповідні правові конструкції якомога точніше. Адже максимально точне визначення правового поняття має важливе значення як для законодавства, так і для практики, яка безпосередньо їх застосовує. Р. Й. Халфіна у зв’язку з цим зазначала: «Строгість та наукова обґрунтованість понятійного апарату має особливе значення у правовій науці, тому що результатом розвитку теорії можуть бути пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики, що потребує особливої точності та ясності»2.

У юридичній науці існують різні теорії, які визначають сутнісні ознакисуб’єктаправа.Так,водномувипадкусуб’єктаправапов’язують з поняттям особи (persona), правової особи3, в іншому – з поняттям волі(правовоїволі)4;утретьому–зпоняттямінтересу5.Такожсуб’єкта

1Замбровский Б. Я., Пахомов Б. Я., Сидоркин В. А. Категории диалектики и методология современной науки. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1970. – С. 134.

2Халфина Р. О. Критерий истинности в правовой науке // Сов. государство и право. – 1974. – № 39. – С. 27.

3 Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права. Общая часть. – СПб., 1907. – С. 19;

Ефимов В. В. Догма римского права. Общая часть. – СПб., 1893. – С. 44; Хвостов В. М. Системаримскогоправа.–М.,1996.–С.89;ДождевД.В.Римскоечастноеправо.–М., 1996. – С. 252; Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву. – М.: Зерцало, 2004.

– С. 256; Анненков К. С. Система русского гражданского права. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 1. Введение и общая часть. – С. 122; Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. – М.: Статут, 1997. – Часть 1. – С. 84; Магазинер Я. М. Субъект права // Правоведение. ИВУЗ. – 2000.–№ 3 (230). – С. 102; Чиркин В. Е. Юридическое лицо публичного права. – М.: Норма, 2007. – С. 28.

4 Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1909. – Т. 1. – С. 292; Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950. – С. 22; Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование.

– С. 45–46; Чичерин Б. Н. Философия права // Избр. труды. – СПб., 1997. – С. 46.

5Трубецкой Е. Энциклопедия права. – М.: Тип. А. И. Мамонтова, 1917.

–С. 161; Магазинер Я. М. Субъект права // Правоведение. ИВУЗ. – 2000. – № 3 (230).

–С. 104; Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М., 1950. – С. 23–24; Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.

–С. 294; Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. – М.: Изд. Н. Н. Клочкова, 1909. – С. 28.

184

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

прававизначаютьчерезкатегоріїправосуб’єктності1,сукупностіправових зв’язків та відносин2, юридичного діяча3, соціально-правової цінності4, правової свідомості5. Завдання автора полягає у тому, щоб, розглянувши основні положення деяких з даних теорій, виділити і дослідити ті ознаки, які є обов’язковими саме для поняття суб’єкта права і розкривають його сутністі риси.

Визначення суб’єкта права через поняття особи (persona) вперше запропонували римські юристи. Саме завдяки розвитку римського права з’являється латинський термін «persona», під яким більшість дослідників розуміло і розуміють «особу» або «суб’єкт права»6. На тотожність вказаних понять звертав увагу і Д. І. Мейєр, який писав, що «особою технічно називається суб’єкт права»7. О. С. Іоффе тлумачив поняття «суб’єкт права» і «особа» як синоніми – «суб’єктом права

1Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – С. 139; Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950. – С. 18; Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – 2-е изд.

–М.: Юристъ, 2000. – С. 521; Мажитова Р. Ф. Правовые отношения в советском социалистическом обществе. – М.: Мысль, 1967. – С. 12; Миронов О. О. Субъекты советского государственного права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1975. – С. 14.

2Гегель Г. В. Философия права. – М.: Мысль. – С. 167–168; Герваген Л. Л. Развитие учения о юридическом лице. – СПб., 1888. – С. 31; Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. СГУ.– С. 68;Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву. – М.: Зерцало, 2004. – С. 237; Чиркин В. Е. Юридическое лицо публичного права. – М.:

Норма, 2007. – С. 34.

3 Алексеев С. Н. Основы философии права. – СПб., 1999. – С. 76; Чиркин В. Е.

Юридическое лицо публичного права. – М.: Норма, 2007. – С. 33; Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование. – С. 99.

4 Ильин И. А. Теория права и государства / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – С. 358–387; Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права.

– М.: Статут, 1998. – С. 355; Алексеев Н. Н. Основы философии права. – С. 247–252; Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование. – С. 465.

5 Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – С. 247; Остроумов Г. С. Правовое сознание действительности. – М., 1969.

– С. 98; Потопейко Д. А. Правосознание как особое общественное явление. – Киев, 1970. – С. 170–184.

6 Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву. – М.: Зерцало, 2004. – С. 256; Анненков К. Система русского гражданского права. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 1: Введение и общая часть. – С. 122; Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права. Общая часть. – СПб., 1907. – С. 19; Ефимов В. В. Догма римского права. Общая часть. – Спб., 1893. – С. 44; Хвостов В. М. Система римского права. – М., 1996.

– С. 89; Дождев Д. В. Римское частное право. – М., 1996. – С. 252; Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л. В. Рожников, 2001. – Т. 1. – С. 95.

7 Мейер Д. И. Русское гражданское право. – 1902. – М.: Статут,1997. – С. 84.

185

Актуальні питання науки фінансового права

або особою є той, хто може мати права»1. З цих же позицій розглядав їх Я. М. Магазинер: «Правоздатна особа є суб’єктом права»2. Слід зазначити, що більшість учених не ставлять під сумнів застосування даноготермінаяктехніко-юридичногопоняттядляпозначеннясуб’єкта права. Так, С. І. Архіпов робить висновок, що термін «особа» є найвдалішим для позначення суб’єкта права, тому що він відображає та розкриває дане поняття із зовнішньої його сторони – «цей термін вказує на відношення до поняття «суб’єкт права» як до особи»3. Аналогічну позицію займає і В. Є. Чиркін: «Зовнішнім вираженням суб’єкта права є правова особа. Кожен конкретний суб’єкт права має свою правову особистість»4.

Разом з тим у правовій літературі існує й інша позиція, згідно з якою поняття «особа» вважається невизначеним та побутовим. Так, Н. І. Матузов вважав, що: «Цей термін за своєю суттю не є науковою соціологічною категорією. Це тільки побутове вираження, яке застосовується у різних випадках та значеннях, причому, як правило, з будьяким прикметником (фізична особа, юридична особа тощо)»5. Аналізуючи вищенаведені точки зору, автор приєднується до першої групи правознавців і вважає, що розуміння суб’єкта права як особи надає можливість розглядати його як цілісну та відокремлену категорію. Аджедлятогощобсуб’єктправамавможливістьбратиучастьуправовідносинах і здійснювати правову діяльність у різних її аспектах, він повинен виступати зовні, як єдина, неподільна особа, тобто володіти ознакою відособленості або персоніфікації (останній саме і є похідним від терміна «персона», тобто «особа»). Н. Л. Дювернуа, досліджуючи дану проблему, зазначав таке: «Особа розумілась у класиків (римських класиків) відокремленою сферою юридичних відносин, яка є необхідною для їх визначеності. Поняття особи, правоздатної особи ми маємо

1Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистическоймысли.Гражданскоеправоотношение.Критикатеории«хозяйственногоправа».

–М.: Статут, 2000. – С. 84.

2Магазинер Я. М. Субъект права // Правоведение. ИВУЗ. – 2000. – № 3 (230).

–С. 102.

3 Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПб., 2004. – С. 120–

121.

4 Чиркин В. Е. Юридическое лицо публичного права. – М.: Норма, 2007. – С. 28. 5 Матузов Н. И. Личность. Права, Демократия. Теоретические проблемы

субъективного права. – Саратов: СГУ, 1972. – С. 78.

186

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

там, де особа несе у собі ознаку відокремленості та розпізнаваності»1. Аналогічне положення висловлював і С. С. Алексєєв: «Для визнання особи суб’єктом права вона повинна володіти необхідними якостями, які пов’язані із свободою волі людини, колективу людей і до яких належить зовнішня відокремленість»2, і далі підсилював свій висновок словами про те, що «суб’єкт права – це особа (персона), а під персоніфікацією розуміється виступ зовні у вигляді єдиної особи – персони»3. С. М. Братусь також відмічав, що «особа – це тільки персоніфіковане вираження єдності для комплекса юридичних обов’язків та прав»4. С. І. Архіпов відносив до ознак суб’єкта права відособленість (автономність): «Особа у праві виглядає як зовнішню виражений центр правовоїдійсності.Визнаннясуб’єктаправацентромправовоїдійсності підкреслює його самостійність, відокремленість від інших... Правова особа здатна виконувати соціальні ролі, які на неї покладаються або які вона приймає, при цьому вона залишає свою цілісність, залишається єдиною особою»5. Виходячи з вищевикладеного можна зазначити, щоглибинноюосновою,якахарактеризуєтарозкриваєпоняттясуб’єкта права, є ознака відособленості. Виникнення цієї важливої ознаки було об’єктивно обумовлено існуванням сфери юридичних відносин. Адже для того щоб правова, юридична реальність мала можливість взагалі існувати,суб’єкти,яківнійвзаємодіють,повинніволодітиданоюознакою, тому що вони не зможуть брати участь у правовідносинах, не будучи при цьому цілісними та відокремленими одне від одного. Це захищає права й інтереси самих же учасників, а отже, забезпечує відповіднустабільністьфункціонуванняправовідносин,правовоїдійсності узагалі. Будь-який суб’єкт права, беручи участь у тому чи іншому правовідношенні, завжди повинен бути чітко визначеним для інших учасників цього ж правовідношення, результат якого може бути різним – навіть закінчуватись притяганням до юридичної відповідальності кого-небудь з них. Важко взагалі уявити собі, яким би чином дотримувався баланс правової дійсності, якби суб’єкти, що в ній функціонують та взаємодіють, не мали б ознаку відособленості. Чиї б тоді

1Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – Т. 1: Введение. Учение о лице. – С. 250.

2Алексеев С. С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – С. 139.

3 Там само.

4 Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950. – С. 46. 5 Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование. – С. 33, 36.

187

Актуальні питання науки фінансового права

були права, обов’язки, повноваження, об’єкти самих прав тощо? Ознака відособленостініби«закріплює»,фіксуєсуб’єктівправаувиглядіцілісних та визначених осіб. Таким чином, відособленість є фундаментальною обов’язковою ознакою, яка характеризує поняття суб’єкта права.

Ця ознака характеризує зовнішнє вираження суб’єкта права як самостійної та цілісної категорії через можливість відокремити один вид суб’єктів права від іншого, «визнання суб’єкта права центром правовоїдійсностіпідкреслюєйогосамостійність,відокремленістьвід інших…»1. Вона надає кожному з видів суб’єкта права цілісність та неподільність, які йому необхідні для здійснення своїх правових можливостей, досягнення поставлених цілей. У зв’язку з цим виникають питання: що саме покладено в основу відособленості, що є її підґрунтям, яке дозволяє відділити або відокремити один вид суб’єктів права від іншого. За якими конкретно ознаками або факторами можна судити про самостійність та відокремленість того чи іншого суб’єкта права? Що складає зміст самої відособленості суб’єкта права? Для того щоб відповісти на поставлені запитання, необхідно далі розглянути теорії, що визначають сутнісні ознаки суб’єкта права.

Наступною обов’язковою ознакою суб’єкта права виступає індивідуалізація. У правовій науці цю ознаку суб’єкта права називають порізному: «ідентифікація», «іменна відомість», «юридична відомість»2. Автор вирішив використовувати термін «індивідуалізація», оскільки його зміст вбачається найоб’ємнішим і включає всі вищезазначені терміни. Цій властивості суб’єкта права вчені приділяли певну увагу внауці.Так,Н.Л.Дювернуа,досліджуючицюознакувідносносуб’єкта цивільного права, говорив таке: «Особа, якою б вона не була, окремою правоздатною людиною, або союзом людей, фігурує з ознакою, що характеризує її індивідуальність – ім’ям, назвою, фірмою»3. Д. М. Гєнкін також відмічав: «Необхідною ознакою суб’єкта права є його участь у правових відносинах від свого імені. Якщо те чи інше суспільне утворення незалежно від його внутрішньої структури не може виступати у

1АрхиповС.И.Субъектправа:теоретическоеисследование.–СПб.,2004.–С.33,36.

2Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву. – М.: Зерцало, 2004. – С. 256; Анненков К. С. Система русского гражданского права. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 1: Введение и общая часть. – С. 122; Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. – М.: Статут, 1997. – Часть 1. – С. 84; Магазинер Я. М. Субъект права // Правоведение. ИВУЗ. – 2000. – № 3 (230). – С. 102; Чиркин В. Е. Юридическое лицо публичного права. – М.: Норма, 2007. – С. 28; Архипов С. И. Субъект права. – СПб., 2004. – С. 23, 57, 89.

3 Дювернуа Н. Л. Чтение по гражданскому праву. – М.: Зерцало, 2004. – С. 356.

188

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

правовідносинах з іншими суб’єктами від свого імені, то це вже не суб’єкт права»1. Аналогічної позиції дотримувався і В. Є. Чиркін: «Суб’єкти права у дійсності індивідуалізовані (фізична особа – це Іванов або Сидоров, а корпорація або партія – це конкретна корпорація або партія). Будь-який суб’єкт права індивідуалізований, він ідентифікує сам себе, його ідентифікують зовні (облік з боку державних органів, реєстрація народження, смерті, юридичних осіб, фактів тощо)»2. Автор згоден з наведеними думками вчених.

Як будь-яка людина потребує імені й інших індивідуалізуючих її моментів(прізвище,побатькові,місцепроживання,сімейнийстан,стан здоров’я, стать, громадянство й ін.) для участі в різноманітних суспільних відносинах, так і суб’єкт права також потребує індивідуалізації, іменної або іншої юридичної відомості. Це необхідно для того, щоб зафіксувати, визначити дану особу. Без цього взагалі неможливі будь-які правовідносини і стає незрозумілим, про чиї саме юридичні обов’язки, права (повноваження) йде мова, чиїми є об’єкти або предмети і кого притягати у разі потреби до відповідальності. Будь-який суб’єкт права, виступаючицілісним,самостійнимучасникомправовідносин,длятакої участі, повинен мати ім’я, інші реквізити або персональні дані, якщо вони необхідні в конкретній ситуації, тобто дозволяють ідентифікувати певну особу. Будь-яке виникнення (народження, реєстрація, створення) суб’єкта права обов’язково потребує присвоєння йому імені, найменування, назви. Це положення закріплене правовими нормами3.

Ім’я, назву, найменування зобов’язані мати всі суб’єкти права – фізичні та юридичні особи. Індивідуалізація суб’єктів права здійснюється за різними критеріями залежно від того, чи йде мова про фізичних або про юридичних осіб. Так, фізичних осіб індивідуалізує ім’я, прізвище, місце проживання, акт цивільного стану4; юридичних осіб – найменування фірми або організації (партії, союзу

1Генкин Д. М. Юридические лица в советском гражданском праве // Проблемы социалист. права. – 1939. – № 1. – С. 93.

2Чиркин В. Е. Юридическое лицо публичного права. – М.: Норма, 2007. – С. 27. 3 Відносно фізичних осіб це питання регулюється статтями 28, 294, 295, 296 Ци-

вільного кодексу України: Зі зм. та допов. На 01.05.2009 р. / Упоряд.: В. І. Борисова. В. Л. Яроцький. – Х.: Право, 2009. – 400 с.; Відносно юридичних осіб –ч. 1 ст. 90 Цивільного кодексу України.

4 Частина 1 ст. 29, ст. 310 Цивільного кодексу України; Про свободу пересування тавільнийвибірмісцяпроживаннявУкраїні:ЗаконУкраїнивід11.12.2003р.(ч.1ст.3); Цивільний кодекс України (ст. 291).

189

Актуальні питання науки фінансового права

тощо), місцезнаходження1, організаційно-правова форма, товарний знак2. С. І. Архіпов до процедур, що забезпечують індивідуалізацію суб’єктів права, відносив правила реєстрації актів цивільного стану, правила реєстрації юридичних осіб і індивідуальних підприємців, правилазакріпленнявстатутнихдокументахнайменуванняюридичної особи, іншу спеціальну атрибутику – прапори, емблеми, символи й ін.3 Таким чином, індивідуалізація є способом індивідуального, конкретного позначення, фіксації суб’єкта права, можливістю його ідентифікації. А отже, індивідуалізація дозволяє відособити, відділити один вид суб’єкта права від іншого, оскільки присвоюване особі ім’я (назва, іншіреквізити)надаютьможливістьвизначити,проякусамеособуйде мова, яким чином розрізняти осіб у цілому. Отже, індивідуалізація є ознакою,щовключаєтьсяузміствідособленості,тобтовиступаєодним з тих чинників, на підставі яких можна ділити суб’єктів права на цілісні і самостійні види. Як наслідок цьому положенню, можна зробити такий висновок. Індивідуалізація як ознака, що входить до змісту відособленості, є відповідно і обов’язковою ознакою суб’єкта права.

Однією з обов’язкових ознак суб’єкта права виступає правовий інтерес. Такий висновок можна зробити, розглянувши теорію «інте­ ресу», одним із засновників якої був німецький правознавець Рудольф Ієринг.Віндотримувавсяпозиції,щоосновниммоментомдлявизнання якогось явища суб’єктом права є «наявність у нього визначених інте­ ресів і потреб. Суб’єкт права – це носій інтересу»4. Такі висновки Р. Ієринг і представники його школи обґрунтовували тим, що інтерес складаєметуіпередумовуправаізавданнямправаєзабезпеченняінтересів. Тому суб’єкт права є носієм інтересу. А право, у свою чергу, зобо­ в’язане захищати його інтерес, щоб забезпечити надання суб’єкту певної користі. Проте Р. Ієринг визнавав наявність інтересу тільки за фізичними особами і заперечував його існування за юридичними. Визначаючиінтересяксутьсуб’єктивногоправа,захищеногооб’єктивним правом, він вважав: «Тільки фізична особа може мати таке право.

1Цивільний кодекс України (ст. 93); Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб: Закон України (ст. 6, ст. 17); Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України (ст. 16).

2Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України (ст. 5).

3 Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПб., 2004. – С. 34. 4 Иеринг Р. Интерес и право. – 1880. – С. 46.

190