1. Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

2. Класифікація нових релігійних рухів

1. Нові релігійні рухи (НРР) називаються так не тільки тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст. (адже деякі з них мають тривалу історію), але й тому, що за своїм віровченням, культовою прак­тикою та формами релігійної організації вони суттєво відрізняються від «традиційних» релігій.

А тим часом до прихильників НРР зараховують себе 160 млн. людей! Достатня кількість інформації є тільки про 30 НРР, постійно оновлюються відомості про ще більш як 200 НРР. Загалом у світі кіль­кість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п'ятизнач­ними цифрами, позаяк абсолютна більшість з них — одиничні нечис­ленні групи сектантського типу.

Причини виникнення і поширення НРР. Феномен НРР є не стіль­ки наслідком глибокої всеохопної кризи сучасної цивілізації, скільки наслідком її перетворень. Релігія, представлена «традиційними» кон­фесіями, яка через догматичність віровчення та канонічність культу є надзвичайно консервативною, не змогла відразу пристосуватися до суспільних перетворень і досі з великим запізненням реагує на швид­коплинні соціально-економічні та політичні зміни у світі.

Поширенню НРР в Україні сприяє руйнація колишньої комуністич­но-атеїстичної ідеології і втрата цінностей, виплеканих цією ідеоло­гією. Натомість з'явилась духовна порожнеча, якої не встигли одразу заповнити традиційні релігії.

Нові релігійні утворення мають деякі спільні елементи:

• засновник організації уявляється як людина, яка відкрила нову абсолютну істину (або якій відкрилась така істина). Володіння та­ким новим знанням робить їх «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу;

• епоха, яка передувала заснуванню організації, розглядається як час блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха неодмінно розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має

земний відповіднику боротьбі послідовників нової релігії з їхніми суперниками у навколишньому світі;

• переконаність у неминучості перемоги «істини». Наявне уяв­лення проте, що світ незабаром буде радикально змінено у результаті остаточної перемоги сил добра. Невіряни або ті, хто не належать до НРР, будуть знищені (як варіант: «не воскреснуть») або підкорені вірянами, які залишаться єдиними жителями нового перетвореного світу. Деякі НРР настроєні по-екстремістському. Знані навіть багатора­зові випадки масового самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради «остаточного звільнення». Однак більшість НРР орієнтовані все-таки на пристосування до сформованого вже суспільного ладу й укладу життя;

• нові релігії перебувають в опозиції до офіційних Церков, а їхні керівники часто схильці до фанатизму й ненависті до іновірців;

• культ мас переважно колективний характер. Може викорис­товуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їхній адаптації у групі;

• практично всі неорелігії зацікавлені в наверненні нових при­бічників, провадять активну місіонерську діяльність. Часто задіюється відома методика групового впливу «бомбардування любов'ю». її мета — усіма можливим способами створити атмосферу доброзич­ливості/яка б контрастувала із сірою повсякденністю, аби в новонаверненого з'явився психологічний потяг до спілкування із прибічни­ками культу.

Широке розповсюдження нових релігійних рухів у США та Захід­ній Європі швидко викликало активну протидію. Унаслідок гострих суспільних конфліктів з цього приводу в 1980—1990-х роках діяльність багатьох нових релігійних організацій хоча і не заборонена повністю, однак законодавчо суттєво обмежена.

2. НРР зазвичай поділяють на шість груп:

1) неохристиянські об'єднання — «Діти Бога», «Церква Тіла Христового», «Церква Ісуса Христа святих останніх дніє» (мормони), «Свідки бгови». Ці організації визнають Біблію як головне джерело свого вчення, Ісуса Христа — центральною (або принаймні однією з центральних) постаттю доктрини, але при цьому їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від традиційно християнського. Вони акцентують увагу на есхатологічному вченні про близький кінець світу, проголошують ідеї месіанізму; керівник руху може наділятися статусом посланника Божого, пророка, який повідомляє нове одкровення, вищі божественні розпорядження. Найчастіше неохристиянські об'єднання генетично пов'язанні з якоюсь із протестантських течій;

2) неооріснтальні (нові східні) об'єднання — «Товариство сві­домості Крішни», інтегральна йога Шрі Авробіндо, культ Шрі Чин-моя, культ Ошо Раджніша, «Трансцендентальна медитація» (ТМ). В основі таких культів лежать модернізовані варіанти буддизму або індуїзму, пропонується містичний шлях звільнення — пробудження у людині божественного начала. Для них характерним є уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми. На перший план у таких організаціях виходить авторитет на­ставника, «істинний шлях», власний досвід;

3) саентологічні напрями утворюють «Церква саєнтології», «Учення розуму», «Християнська наука». Такі організації можуть проповідувати зв'язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом. Різні фізичні прилади можуть набувати містичного значення, стверджується можливість реєстрації або виміру впливу на фізичну, біологічну природу якихось невідомих і таємних вищих реаль­ностей і факторів. Містично трактуються недосліджені явища психіки й навколишньої природи. Орієнтація на наукові і технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу;

4) синтетичні релігії — «Церквр Уніфікації», «Все­світня віра Багаї», «Велике Біле Братство Юсмалос» тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, хрис­тиянство і буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей, створюють власне вчення, обрядову систему, релігійну організацію. їм властивий культ лідера організації, авторитет власних віронавчальних джерел;

5) неоязичницькі організації характеризуються насамперед на­ціоналістичною спрямованістю: вони постулюють, що людина стає особистістю тільки і виключно через усвідомлення нації. У пошуках своєї ідентичності людина, якщо вона послідовна, неминуче повин­на розірвати зі світовими релігіями на користь релігії національної. В Україні неоязичницькі організації репрезентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною Вірою», ладовірством, орантій-цями та ін. Деякі з таких релігій залишаються політеїстичними, інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм. Неоязичництво най­частіше охоплює своїм впливрм окремих представників національно орієнтованої інтелігенції;

6) сатанинські групи. Сатанинські культи звеличують зло і насиль­ство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла — де­монами, сатаною тощо. Мораль сатанинських груп перейнята крайнім егоізкйм, індивідуалізмом/ прагматизмом, культом сили.

Деякі дослідники вичленовують ще окультні рухи: агні-йога, теосо­фія, антропософія, усілякі різновиди екстрасенсорики, біоенергетики, хіромантії, астрології, магії тощо. Спільним для цих рухів є те, що усі вони претендують на володіння певними «таємними знаннями», які забезпечують владу над силами Всесвіту, практикують систему «втаєм-ничень» («посвячень»), які нібито гарантують здобуття надприродних властивостей, нових можливостей у розумінні світу, розвивають фі­лософію людинобожжя (Божественного в людині).