vse_kormy

51. Проміжні посіви кормових культур. Проміжними називають с/г культури, які вирощуються на полі у вільний від головної культури проміжок часу та служать важливим джерелом кормів. Проміжні культури, перш за все, є важливою ланкою зеленого конвеєра, оскільки дозволяють отримувати свіжі корми в ті періоди року, коли основні кормові культури ще не досягли кормової стиглості (на весні) або вже зібрані з полів (восени). Крім того, вони сприяють одержанню високоякісної вихідної сировини для заготівлі кормів на стійловий період (раннього сінажу, силосу, сіна, вітамінного борошна, гранул, брикетів). За рахунок проміжних культур, зокрема в районах достатнього зволоження і зрошуваного землеробства, продуктивність гектара ріллі зростає на 30-50ц к. о. і 4-6ц перетравного протеїну, а собівартість продукції знижується. Це пов'язано з тим, що при невисоких затратах на сівбу собівартість 1ц к. о. проміжних культур досить низька. Літні посіви проміжних культур сприяють отриманню високоякісних кормів з підвищеним вмістом протеїну та вітамінів і є важливим резервом розв'язання білкової проблеми в рослинництві.

52. Передпосівний обробіток і сівба житняку. Рано навесні площу боронують і культивують на глибину 8 – 10 см, а на важких ґрунтах обробляють чизель-культиваторами на 18 – 20 см і боронують у 2 – 4 сліди. Услід за боронуванням вирівнюють поверхню ґрунту. Житняк гребінчастий, а також вузькоколосий (пустельний) (A. desertorum Fisch.Schult.) доцільно використовувати для залуження степових схилів, у суміші з люцерною. Його насіння висівають восени, а люцерни й еспарцету — рано навесні. Норма висіву житняку 7 – 8, люцерни й еспарцету 8 – 10 кг/га. Глибина загортання насіння 2 – 3 см. Вищі врожаї отримують на другий–третій рік вегетації. В Україні вирощують сорт житняку Дніпровський вузькоколосий.

53.Заходи щодо вирощування та використання основних культур зеленого конвеєра. Зелений конвеєр — це система організації використання і виробництва зелених кормів з лучних угідь і польових земель, яка дає змогу безперебійно і рівномірно забезпечувати ними тваринництво. Зелені корми в річному кормовому балансі великої рогатої худоби (ВРХ) займають30-40%, в них містяться усі необхідні для життя організму тварини поживні речовини. В ранні фази розвитку зелені корми характеризуються високим вмістом вологи, але при цьому суха речовина по енергетичній можливості близька до концкормів (0,8-1,0 к.о.). По мірі старіння рослин їх енергетична можливість планомірно знижується. Вміст протеїну в зелених кормах залежить від виду рослин, фази розвитку та умов вирощування. Найбільш багаті протеїном бобові та хрестоцвітні рослини, менш багаті – злакові. З розвитком рослин вміст протеїну в них зменшується, а клітковини – збільшується, що погіршує поїдання їх тваринами та скорочує перетравність корму. Висівати кормові культури зеленого конвеєру потрібно у такі терміни, щоб до кінцвикористання однієї була готова для згодовування інша. Необхідно передбачити згодовування тваринам щоденно зеленої маси, як мінімум, двох культур – бобових і злакових або їх сумішок. Площі посіву повинні визначатися з врахуванням врожайності кожної кормової культури в умовах господарства та подекадної потреби в зелених кормах. У перший-другий день тваринам дають грубі корми і тільки після цього – зелені в кількості 10% від добової норми

54. Підготовкка грунту і сівба озимого ріпаку. Услід за збиранням попередньої культури лущать стерню дисковими знаряддями на глибину 6 – 8 см у два сліди. Орють на глибину 20 – 22 см плугами з передплужниками, укомплектованими кільчасто-шпоровими котками і середніми боронами. З появою сходів бур’янів поле культивують на глибину 5 – 6 см, при утворенні ґрунтової кірки — боронують. Перед сівбою поле вирівнюють культиватором в агрегаті з боронами і шлейфами, а також котками. Глибина передпосівної обробки ґрунту 4 – 5 см. У разі потреби по непарових попередниках вносять гербіцид трефлан під передпосівну культивацію в дозі 2 – 2,5 кг/га на глибину 5 – 6 см. Кращі строки сівби озимого ріпаку на Поліссі 1 – 5 серпня, в Лісостепу 5 – 10, а в Степу 10 – 20 серпня. Залежно від наявності вологи в ґрунті, строки сівби можуть зміщуватись на 4 – 5 днів ранішеабо пізніше.Сіють ріпак широкорядним способом з міжряддями 45 см або звичайним рядковим. Норма висіву насіння при широкорядній сівбі 6 – 8 кг/га, при звичайній рядковій 10 – 12 кг/га. Глибина загортання насіння 3 – 5 см, а в західних областях 2 – 3 см.

55. Докорінне поліпшення пасовищ у Степу на зрошувальних землях. Докорінне поліпшення - це заміна малопродуктивного природного травостою лугових земель культурним, що складають із суміші злакових і бобових трав, розрахованого на багаторічне його використання. Докорінне поліпшення застосовують на вибитих сильнозадернілих, замоховівших, покритих великою кількістю купин або густим чагарником заболочених сіножатях і пасовищах, а також на різних типах низинних боліт. По розмірі, конфігурації й рельєфу ці площі повинні бути придатними для виконання механізованих робіт. До складу заходів щодо докорінного поліпшення пасовищ входить: осушення заболочених земель, розчищення площ від лісу, дрібнолісся й чагарнику, корчування пнів, зрізка купин, видалення каменів, підйом цілини із заорюванням дрібного чагарнику й купин, оброблення шару, дискування й фрезерування (в окремих випадках), випалювання трав'яного очосу, внесення мінеральних і органічних добрив, залуження. Заходи щодо докорінного й поверхневого поліпшення сіножатей і пасовищ у складі проекту землеустрою розробляють схематично, у складі проектів осушення й проектів культурних пасовищ - на стадії робочих проектів. При проектуванні використовують матеріали спеціальних обстежень (агрогосподарських, геоботанічних, культуртехнічних і ґрунтово-меліоративних).

56. Посадка та догляд за картоплею. Садять картоплю широкорядним способом з відстанню між рядками 70-80 см залежно від існуючого комплексу машин. Є такі способи садіння: гребеневий, безгребеневий, посадка на грядах. Гребеневим способом або садіння в гребені, попередньо нарізані, здійснюють саджалками САЯ-4А, КСМГ-4, КСМГ-6, СН-4Б..Безгребеневим способом вирощують переважно на присадибних ділянках, при цьому гребені формуються не при садінні, а під час одного-двох підгортань рослин. Чергуються два рядки на 60 см і два на 80 см при 4-х рядковій саджалці і культиваторі. Відстань в рядку між бульбами 25-40 см. На грядах садять саджалкою КСМ-ЗА. Бульби садять на глибину 5-6 см від вершини гребеня з наступним нагортанням ґрунту. Оптимальні строки садіння картоплі настають при прогріванні ґрунту до 5-8°С на глибині 10-12 см. Це припадає на квітень, друга-третя декада. Важливо не запізнитись з першим обробітком і знищити пророслі бур'яни до їх сходів. Тому перше досходове розпушування найдоцільніше починати на 5-7-й день після садіння. На культиватор ставлять стрільчасту лапу (лапу-підгортач чи дисковий підгортач за необхідності підрівняти гребені або збільшити їх об'єм), дві долотоподібні лапи з ротаційною або сітчастою бороною позаду. Глибина ходу лап-підгортачів 6-8 см, долота розпушують ґрунт на 12-14 см. Друге досходове розпушування проводять на 12-14-й день після садіння. Перший післясходовий обробіток міжрядь проводять на глибину 12-14 см двома-трьома долотами. Лапи-підгортачі встановлюють на глибину 6-8 см. Одночасно присипають сходи бур'янів і картоплі шаром ґрунту 2-3 см. Другий післясходовий обробіток (через тиждень) проводять тим же набором лап. Якщо дозволяє висота рослин, сходи бур'янів і картоплі присипають шаром землі 2-3 см. Третій післясходовий обробіток полягає в підгортанні рослин. Проводять його коли рослини досягають висоти 18-25 см. Для цього використовують лапу-підгортач. Глибина розпушування 10-12 см.

57. Докорінне поліпшення пасовищ у Степу на схилах балок. Під докорінним поліпшенням розуміють комплекс культуртехнічних, агрохімічних, меліоративних, агротехнічних, біологічних, організаційно-господарських та економічних заходів, спрямованих на створення нового, високопродуктивного бобово-злакового або злаково-бобового травостою замість малопродуктивного, малоцінного за видами. На засолених ґрунтах важливим заходом є внесення гіпсу, а в травосумішках використовують такі культури: пирій видовжений, солонець звичайний, полин солончаковий і ін.

58. Догляд за соняшником на силос. Посіви соняшнику треба добре удобрювати насамперед азотними, а на легких ґрунтах — фосфорними і калійними добривами з урахуванням запланованого врожаю. Для одержання 450 – 500 ц/га зеленої маси вносять у середньому 80 – 100 кг/га азоту, по 60 – 80 — фосфору і калію. На чистих посівах соняшнику на силос і зелений корм і його сумішах із кукурудзою або горохом обов’язкове до- і післясходове боронування. Гербіциди при цьому не вносять. На 3 – 4-й день після сівби ділянку боронують середніми боронами, через 2 – 3 дні — повторно легкими борінками (наприклад, ЗОР-07). При цьому слід спочатку перевірити глибину розміщення пророслих сім’ядоль соняшнику: якщо вона становить 3 см, можна боронувати, а якщо менше — з боронуванням треба почекати (до появи повних сходів і укріплення їх) або використати легкі борони, які розпушують ґрунт на глибину 1,5 – 2 см. Якщо за один прохід сходи бур’янів («біла ниточка») знищуються не повністю, то боронування слід повторити у протилежному напрямку. Краще робити це на другий день, коли результати спостережень будуть точнішими. Зелену масу збирають косарками-подрібнювачами, а також силосними комбайнами. На силос краще збирати соняшник у молочній стиглості

59. Кормова цінність та особливості вирощування на зелений корм вівса. Овес - зернова культура з сімейства злакових. Кормові ціність соломи і полови вівса вище, ніж у інших зернових культур, крім проса. Овес також використовується в посівах на зелений корм, де він висівається в суміші з викою або горохом. Ці злаково-бобові суміші можуть використовуватися і для заготівлі сіна. Поживність 100 кг вико-вівсяного сіна - 49,9 к. од. і 9,32 кг перетравного протеїну. У 100 кг зеленої маси відповідно 18,4 к. од. і 2,47 кг перетравного протеїну. У зонах з достатньою вологістю овес на зелений корм висівають у 2-3 терміни. Терміни дозрівання і прибирання зеленої маси дозволяють проводити по післяукісних посівах. Нерідко посіви вівса проводять в пізні терміни з метою продовження періоду зеленої годівлі тварин.

60. Передпосівний обробіток і сівба еспарцету. Еспарцет добре реагує на азотні добрива. Їх вносять навесні до 60 кг/га д. р. по тало-мерзлому ґрунту або заробляють культиваторами на глибину 10 — 12 см. Останній спосіб, особливо на схилах, ефекти­вніший. Еспарцет можна сіяти навесні під покрив ранніх ярих і кукурудзи на зелений корм, післяукісно. В післяукіс­них посівах його можна сіяти як без покривної культури, так і підсі­вати під кукурудзу на зелений корм. Післяжнивно його сіють без покривної культури. Норма висіву 6 — 8 млн схожих насінин на 1 га, або 100 — 120 кг/га. Висівають насіння, дотримуючись міжрядь 15 см, звичайними зерновими сівалками на глибину 3 — 4 до 5 см. Після сівби ґрунт обов'язково коткують. На зайнятих парах добрі резуль­тати дає поєднання еспарцету з буркуном білим. Це підвищує вихід корму, оскільки еспарцет (особливо піщаний) у перший рік нерідко менш урожайний, ніж конюшина та буркун. Зелену масу викорис­товують на зелений корм і виготовлення сінажу.

61. Створення та використання пасовища для свиней. Кращим пасовищем для свиней є посіви люцерни, озимого і ярого ріпаку, конюшини лучної. Свині добре поїдають спориш, лободу, щирицю. Пасуть їх також на посівах гороху і вики ярої, на луках, де багато бобових. Доцільно мати кілька гектарів пасовищ, засіяних топінамбуром для ранньовесняного і осіннього згодовування прямо в полі. При добре організованому випасанні тварини одержують до 50 % поживних речовин з зеленими кормами. Для їх підгодовування використовують коренеплоди, гарбузи, кабачки, кормову капусту, щирицю червону і білу. Можна випасати всі вікові групи свиней, включаючи тварин на відгодівлі і свиноматок з поросятами. Свиней випасають найчастіше кілька годин — з 9 до 11 год ранку, а також у вечірній час. Необхідна на дорослу свиню — 300 – 400, на свиноматку — 500 – 700 м² . Для великого стада тварин пасовище розділяють на загони.

62. Передпосівний обробіток і сівба люцерни. Навесні при фізичному достиганні ґрунту на зораних полях зяб боронують у два сліди зубовими боронами, а на полях з поверхневим чи плоскорізним обробітком — голчастими боронами типу БИГ-3. Щоб сівба була високоякісною, дуже важливо вирівняти й добре розробити поверхню поля. Ефективне при цьому використання комбінованих агрегатів, які одночасно розпушують, вирівнюють і коткують ґрунт. На корм люцерну сіють під покрив, без покриву, в чистому вигляді або в травосумішах звичайним рядковим способом з міжряддям 15 і 30 – 45 см (в посушливих умовах) зерно-трав’яними сівалками СЗТН-47, СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СУТК-47 та ін. Глибина загортання насіння залежно від його типу — від 1 – 2 см (важкі запливаючі ґрунти) до 3 – 4 см (чорноземи, каштанові, швидковисихаючі ґрунти). У всіх зонах оптимальна норма висіву люцерни 8 – 10 млн схожих насінин на 1 га, або 16 – 20 кг/га при 100 %-й господарській придатності. При висіванні люцерни під покрив норму висіву покривної культури зменшують на 20 %. У сумішах із злаковими (стоколосом безостим, пирієм безкореневищним, вівсяницею лучною та ін.) на схилах і в кормових сівозмінах висівають 12 – 14 кг люцерни, або 60 – 80 % від норми висіву в чистому посіві. Насіння злакових трав у суміші може бути не більше 30 – 40 % їх повної норми висіву.

63. Сівба та догляд за мальвою. На зелений корм мальву висівають звичайним рядковим, на силос — широкорядним способами з густотою відповідно 350 – 500 і 250 – 300 тис. рослин на 1 га. У суміші з кукурудзою можна висівати в один рядок, через рядок або у вигляді стрічок по 2 – 3 рядки. Це виправдано, оскільки мальва мало поступається перед кукурудзою за врожайністю зеленої маси. Мальва добре вбирає поживні речовини, особливо азот. Приблизно половину їх слід давати з добривами. Отавність мальви задовільна, тому можна мати два укоси: перший — 300 – 350, другий — 120 – 140 ц/га. Свіжозібране насіння практично не проростає і досягає повної схожості через 1 – 2 роки. Щоб зменшити твердонасінність, його, як і насіння багаторічних трав, слід скарифікувати. Глибина загортання насіння 3 – 4 см у Лісостепу, 2 – 3 на Поліссі, 4 – 5 см у степових районах з обов’язковим коткуванням.

65. Основи раціонального використання пасовищ. Випасання худоби — це складний комплекс взаємодії тварин і рослинних організмів. Воно більше впливає на лучні ценози, ніж скошування, оскільки тварини поїдають рослини на неоднаковій висоті і в різний час. Тварини діють на пасовище механічно (копитами), залишають екскременти. Ємність пасовищ, тобто навантаження тварин на пасовище залежить від його продуктивності, що визначається ґрунтово-кліматичними умовами, травостоєм, технологією вирощування трав і експлуатації пасовищ.Недовантаження не тільки знижує вихід продукції з 1 га угіддя, а й певною мірою позначається на продуктивності і плодючості тварин. Щільність випасання худоби. Це кількість голів або загальна маса тварин, які одночасно пасуться на 1 га його. Як і ємність пасовища, щільність випасання тварин впливає на врожайність, ботанічний склад і повноту використання травостою, фізичні властивості і поживний режим ґрунту, продуктивність тварин. Застосовують переважно три системи випасання тварин — вільну, загінну та порційну. Вільну систему застосовують повсюди на заливних луках, відгінних, у тому числі гірських альпійських і субальпійських пасовищах. Загінне випасання полягає в тому, що пасовище поділяють на ділянки-загони з постійною і переносною огорожею. Загони дають змогу поліпшити догляд за пасовищами, проводити його регулярно відповідно до плану. Порційне випасання — це основний спосіб випасання тварин. Порційний випас широко практикується, але зводиться частіше до виділення одноденних порцій, тоді як слід виділяти 2 – 3 порцій на день. Для забезпечення високої продуктивності і довголіття пасовищних травостоїв треба забезпечити черговість періодів випасання і перезалуження Скошування трави в різні фази чергують зі строками випасання — раннім, середнім, пізнім або здійснюють чергування перезалуження, скошування і випасання.

66. Створення та використання пасовища для птиці. На птахофермах доцільно влаштовувати пасовища для птиці. Для цього сіють бобово-злакові суміші багаторічних трав. Травостій на пасовищах має бути густим. Норму висіву насіння збільшують у 1,5 – 2 рази порівняно із пасовищем для великої рогатої худоби, щоб створити щільний стеблостій подібно до травостою на газонах. Травостій злакових використовують на початку виходу їх у трубку, бобових — під час гілкування. Тривалий час на одному місці птицю випасати не можна. Крім того, як і на пасовищах для тварин, тривале перебування птиці на одному місці ризводить до зараження ділянки гельмінтами. Помірне випасання треба чергувати із скошуванням. Для підживлення травостою використовують мінеральні добрива і полив. Крім багаторічних трав, кури добре поїдають посіви вівса і гороху, вики з вівсом, кормової капусти, ріпаку. Непоганим травостоєм для них є спориш. Птицю (особливо курей та індичок) можна пасти в садах, лісосмугах, на луках і пасовищах, післяжнивних посівах різних культур, а також на посівах деяких ягідних, наприклад полуниці, після збирання врожаю для очищення ділянок від слимаків, личинок різних жуків. Випасання гусей треба поєднувати з їх перебуванням у водоймищах. Качок також доцільно пасти біля водоймищ, де вони додатково живляться водоростями, пагонами різних водяних рослин.

67. Програмування врожаю кормових культур. Технологічний процесс вирощування кормових культур постійно вдосконалюється, стає більш раціональним. По суті, це означає оптимізацію умов вирощування врожаю. Проте й

досі це здійснюється переважно без урахування взаємодії і оптимального співвідношення основних факторів одержання врожаю, що призводить до значних витрат матеріальних, грошових і трудових ресурсів на одиницю продукції. Програмування врожайності — це якісно вищий етап розробки технологій вирощування польових культур. Воно означає одержання дійсно можливої врожайності сільськогосподарської культури заданої якості на основі складання науково обґрунтованої оптимальної програми з урахуванням ґрунтово-кліматичних і організаційно-господарських умов. Послідовність програмування врожайності сільськогосподарських культур. Під час програмування передбачається така послідовність розрахунків і здійснення заходів: 􀂊 визначення рівня врожайності теоретично можливої, максимальної, високої для даної культури з урахуванням сорту (гібриду); 􀂊 розробка моделі (математичної або описової) продукційного процесу. У найпростішому вигляді це графік формування вегетативної маси агроценозу; 􀂊 розробка мінімалізованого агрокомплексу (мінімалізований набір прийомів вирощування) культури; 􀂊 оптимізація прийомів вирощування культур. 􀂊 розробка оптимального варіанта технологічної схеми вирощування культури. Для цього використовують інформацію, закладену в комп’ютер.;􀂊 розробка програми корекції процесів формування врожаю, якщо умови вегетаційного періоду не повністю збігаються з передбаченими при складанні моделі продукційного процесу; 􀂊 розробка оптимального варіанта технологічної карти одержання програмованого врожаю;􀂊

68. Кормова цінність та особливості вирощування на зелений корм гороху. Кормовий горох (Pisum arvense) використовують на зелений корм, а також для приготування силосу, сінажу. В зеленій масі його 18-22 % сухої речовини, а в ній 18-22 % протеїну, 3 - 4 % жиру, 20 — 22 % клітковини. Зерно кормового гороху — цінний концентрований корм. У виробництві поширено багато різних форм і сортів кормового гороху, які відзначаються скоростиглістю, холодо-, посухо- і певною зимостійкістю. Така пластичність гороху дає змогу успішно вирощувати його в різних ґрунтово-кліматичних умовах і одержувати високі врожаї в районах півночі й півдня, заходу і сходу країни. На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос, сінаж - до утворення бобів. Змішані посіви гороху в умовах достатнього зволоження посіви гороху переростають, сильно вилягають, їх важко зібрати без втрат зерна. В таких умовах практикуються змішані посіви гороху з іншими культурами. Найкраще сіяти горох з стійкими до вилягання сортами ячменю. Суміш насіння складається з 70-75% ярого ячменю і 25-30% гороху від повної норми висіву цих культур у чистих посівах. На зелений корм, силос, сінаж горох вирощують у сумішках з ячменем, вівсом, викою, гірчицею білою, соняшником, кукурудзою. Норма висіву гороху 0,8-0,9 млн/га, вівса і ячменю - до 3,0-3,5 млн/га, кукурудзи - 0,3-0,4 млн/га, соняшнику - 0,4 млн/ га, гірчиці - 1 млн/га. Сумішки з вівсом, ячменем, гірчицею, викою сіють у перші дні весняних польових робіт, а з соняшником і кукурудзою при прогріванні ґрунту до 8-10°С. Такі суміші придатні для післяукісних і післяжнивних посівів.

69. Створення та використання пасовища для ВРХ. Якщо в господарстві 1000 – 1200 голів, стадо ділять на гурти. Раніше оптимальним вважали гурт зі 100 – 150 дійних корів. На культурному пасовищі має бути огорожа. Загони краще розміщувати довшим боком до скотопрогону. Вони повинні мати двоє воріт, щоб запобігти зайвим прогонам тварин по спасеному травостою. На пасовищі, віддаленому від ферм, обладнують доїльний центр та інші необхідні приміщення. На пасовищах проводять культуртехнічні роботи, ремонтують автопоїлки, резервуари, корита, роблять підходи до них, ремонтують навіси, сараї і всі приміщення доїльного центру, дезінфікують їх, білять, територію очищають від гною, сміття, упорядковують дороги. Слід також запобігати заболоченості площі, обмежовувати заболочені ділянки. Треба періодично проводити вапнування пасовища, вносити фосфатшлак, вапно, дефекат. Перехід на пасовищний режим від стійлового утримання тварин — а й відповідальніший період для зоотехніка, бригадира і всіх працівників ферми. Здійснювати його треба поступово. Приблизно за тиждень-два тваринам збільшують норми соковитих кормів, особливо коренеплодів, а за 1 – 2 дні до вигону на пасовище — грубих (сіна, солом’яної січки). У перший день, щоб запобігти захворюванню на тимпанію і трав’яну тетанію (оскільки трава дуже соковита, в ній мало сухої речовини — не більше 14 %), тварин випасають лише протягом 1 – 2 год, на другий день — 2 – 3 і тільки через 8 – 10 днів — 8 – 10 год. Після цього тварин утримують на пасовищі більшу частину доби. Додатково їм дають грубі корми — сіно або солом’яну січку чи прив’ялену траву на ніч.

70. Доглядза кормовою капустою. Кормова капуста - це цінна кормова культура у системі зеленого конвеєра, особливо для птиці й овець. Можна висівати навесні, в післяукісних і післяжнивних посівах. Добре силосується, чому сприяє підвищений вміст цукрів у зеленій масі. Для вирощування капустяних потрібні ті самі причіпні знаряддя — комбіновані агрегати; лущильники, плуги, зчіпки борін, культиватори, планувальники або шлейф-борони, що й при вирощуванні однорічних трав. Для звичайної рядкової сівби використовують зернові, зернотукові або спеціальні сівалки, в тому числі імпортні марки. Добрива вносять перед сівбою машинами ИРМГ-4, РМГ-4, МВУ-8Б, ІРМГ-4Б та ін. Для міжрядного обробітку широкорядних посівів кормової капусти застосовують культиватори УСМК-5,4, КОН-2,8 та ін. Збирають капустяні самохідними косарками і кормозбиральними комбайнами (КСГ-Ф-70, КПКУ-75, КСК-10ОА1, КИР-185Б, КИР-1,5М та ін.).

71. Режим зрошення трав у Степу. Кормові сівозміни в районах, де сума опадів менш як 500 мм, слід хоча б частково зрошувати. У незрошуваних сівозмінах в таких умовах крім кукурудзи добирають посухостійкі культури — суданську траву, сорго, могар, гарбузи, кормові кавуни. Вирощують і озимі проміжні. Щоб одержати 100 – 120 ц/га сухої речовини в середньому на сівозміну, загальний дебіт вологи повинен становити приблизно 600 – 650 мм. Отже, завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна: створити інтенсивну кормову площу безпосередньо поблизу місць утримання тварин (у радіусі не більш як 2 – 3 км), що різко зменшує транспортні витрати на доставку кормів; збільшити виробництво соковитих кормів, а в разі розширення площі сівозміни — також сіна, сінажу, силосу, трав’яних протеїнових концентратів. Цього можна досягти так: вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну і її суміші із злаковими та і ншими бобовими, протягом 3 – 4 і більше років; створити у разі потреби люцерники або ділянки багаторічних трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного ви-користання на основі високих рівнів живлення органічними і мінеральними добривами, зрошування, відповідного догляду (розпушування, боронування, щілювання та ін.); забезпечити оптимальну структуру посівних площ кормових культур, у тому числі багаторічних трав у Степу 45 – 50 %, Š вирощувати 2 – 3 врожаї сумішей однорічних кормових культур насиченням сівозміни проміжними посівами.

72. Формування густоти рослин кормового буряку. У зв’язку з потребою вирощування коренеплодів за екологічно доцільними технологіями формування густоти посівів є досить важким завданням, оскільки цей прийом має поєднуватися з механічними заходами боротьби проти забур’яненості полів. Багато труднощів виникає при формуванні густоти насадження кормових буряків. Після появи сходів буряків у фазі так званої «жирної вилочки» слід проводити перше післясходове проріджування посівів легкими боронами, наприклад ЗОР-07. Після визначення кількості рослин, що залишились, його можна повторити. Звичайно, при 15 – 20 сходах на 1 м рядка після першого проріджування в 1 – 2 сліди їх залишається 10 – 12, що у 2 – 2,5 раза більше за потрібну кількість. При повторному боронуванні через 3 – 4 дні знищується ще приблизно третина сходів. Цього разу борони можуть бути важчими, наприклад посівні (БП-06) або середні (ЗБЗС-1). Якщо за один прохід посів проріджено недостатньо, після ретельного обліку фактичної густоти сходів по всьому полю його повторюють. Інколи треба використати додатково вздовжрядкові проріджувачі, наприклад ПСА-5,4. У всіх випадках потрібно враховувати густоту сходів і фізичний стан ґрунту.

73. Сінажний конвеєр у Степу. Сінаж — це по суті силос, приготовлений з прив’яленої сировини до вологості 45 – 60 %. Суть процесу полягає у прив’ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості, тобто до часткового зневоднення зеленої маси до вологості, коли бактеріям така волога недоступна. Для заготівлі сінажу більш придатні мезофітні рослини — люцерна, еспарцет, конюшина лучна, костриця лучна, грястиця збірна та ін., суміші їх із бобовими; з однорічних культур — викожитні, виковівсяні і гороховівсяні суміші, пажитниця однорічна, конюшина однорічна, а також мезоксерофітні трави — мишій італійський і суданська трава, вміст сухої речовини у яких становить 24 – 26 %. для прив’ялювання зерносінажної маси до потрібної вологості треба більше часу, ніж для прив’ялювання трав. Її також рекомендується плющити. Оптимальними показниками вмісту сухої речовини при збиранні багато- і однорічних злакових і бобових трав на сінаж слід вважати 22 – 24 %. При зниженні вологості на 14 – 16 % ній залишається 62 – 64 % вологи. В цей період її треба підбирати і подрібнювати. У процесі підбирання, подрібнення і подавання в транспортну місткість, розрівнювання в траншеї трава втрачає ще 6 – 8 % вологи. В результаті цього на зберігання закладається трава вологістю 55 – 60 %. Технологія приготування сінажу включає такі операції: 1) скошування з плющенням (у разі потреби); 2) пров’ялювання; 3) згрібання; 4) підбирання трав із подрібненням рослин на відрізки від 10 – 15 до 30 мм і вантаженням у транспортні засоби; 5) перевезення до місця заготівлі; 6) завантаження у сховища, розрівнювання, ущільнення; 7) укриття.