Метод синтезу

Метод синтезу (Generative approach) ґрунтується на типових рішеннях, що відповідають окремим елементам технологічних процесів. До таких належить більшість технологічних задач окрім розрахункових. Прикладом таких рішень може бути Використання планів (маршрутів) обробки типових поверхонь, Використання обладнання, або оснастки на основі табличних моделей. Звичайно в таких типових рішеннях фіксується наявний технологічний досвід, характерний для заданої технологічної системи на рівні: дільниці, цеху, підприємства, або ж галузі. Використання таких типових рішень дозволяє відносно просто вирішувати завдання проектування принципової схеми технологічних процесів обробки деталей, коли всі поверхні відповідної деталі розглядаються окремо без огляду на їх взаємне розташування. При наявності достатньої кількості програмних модулів, що реалізують Використання планів обробки типових поверхонь, синтез принципової схеми ТП практично можливий для деталей будь якої структури. Проте виникає складне завдання синтезу структури самого ТП. Існуючі методи формалізованого синтезу структури ТП накладають значні обмеження щодо варіантності і поки не можуть повністю забезпечити розробку і функціонування САПР ТП. Натомість формування структури ТП нерідко вирішується в режимі діалогу, що програє у продуктивності системам, що побудовані на алгоритмічній основі.

Загалом автоматизація прийняття рішень в сучасних САПР ТП будується на основі логічних правил типу:

„якщо” <умова 1> „а також” <умова 2> „або” <умова 3> „то” <виконувати дію 1> „інакше” <виконувати дію 2>

Кількість умов та диз’юнкцій та кон‘юнкцій в таких правилах може бути довільною.

Додаток 1

Команди операційної системи Windows для роботи з файлами

Файл –

завершений поіменований набір даних, такий як програма, набір даних, що використовується програмою, або створений користувачем документ. Файл слугує головною одиницею зберігання, яка „дозволяє” комп‘ютеру відрізняти один набір даних від іншого. Користувач може одержувати і використовувати інформацію, що зберігається в файлі, змінювати її, видаляти, зберігати в іншому файлі з іншою назвою, відправляти на друкуючий пристрій, або по електронній пошті.

Файл без пари –

файл, що зберігається в певній групі і не пов‘язаний з яким-небудь файлом ззовні. При обновленні такий файл не синхронізується ні з яким-небудь іншим файлом.

Файл журналу –

файл, що зберігає повідомлення, створені додатками, або операційною системою. Такі повідомлення використовуються для обліку виконуваних операцій. Наприклад, веб-сервери ведуть журнали з відомостями про всі одержані запити. Журнали, як правило, зберігаються в (ASCII) файлах з розширенням .log. Файли журналів створюються також програмами архівації при успішному завершенні їх роботи. В таких фіксуються дата створення архівів, назви файлів та каталогів. Служба журналів та повідомлень про продуктивність також створює свої журнали.

Файл підкачки–

скритий файл на жорсткому диску, який використовується Windows для збереження частин програми та файлів даних, які не вміщуються в оперативній пам‘яті. Файл підкачки та фізична (оперативна) пам‘ять створюють так звану „віртуальну пам‘ять”. В міру необхідності Windows переміщує інформацію із файла підкачки в оперативну пам‘ять (для їх використання програмою) та назад (для вивільнення місця для нової інформації). Файл підкачки називають також „файлом віртуальної пам‘яті”.

Файл відомостей про програму (PIF) –

файл, що подає відомості, необхідні операційній системі Windows для оптимального виконання додатків MS-DOS. При виконанні програми MS-DOS система Windows виконує пошук відповідного PIF-файла. Інформаційні файли зберігають також: ім‘я файла, каталог запуску і параметри багатозадачності.

Файл сценарію –

файл сценарію зберігає команди, параметри та звернення, що мають місце при роботі в мережі з віддаленим комп‘ютером. Ці відомості включають ім‘я та пароль користувача, відомості про порт, знаки переводу каретки, переносу рядків та про паузи.

Файлова система –

загальна структура, яка відповідає в операційній системі за назви, збереження та розміщення файлів. Існує декілька типів файлових систем: системи NTFS, FAT и FAT32.

Файлова система FAT –

файлова система, яку використовує MS-DOS та операційні системи сімейства Windows для упорядкування файлів та керування ними. FAT (file allocation table — таблиця розміщення файлів) є структурою даних, створюваних Windows при форматуванні тому для файлових систем FAT та FAT32. Windows зберігає в таблиці розміщення файлів відомості про кожен файл, що забезпечує керований доступ до файлів.

Файлова система FAT32 –

файлова система, похідна від системи FAT. FAT32 відрізняється меншими розмірами кластерів, що дозволяє більш ефективно використовувати дисковий простір.

Файлова система NTFS –

покращена файлова система, що забезпечує рівень швидкодії та безпеки, а також додаткові можливості, недосяжні в системах FAT. Наприклад, для забезпечення цілостності даних тому в файловій системі NTFS використовуються стандартні технології запису та відновлення транзакцій. У випадку збою у роботі комп‘ютера цілостність файлової системи відновлюється з допомогою файла журналу NTFS и даних про контрольні точки. В операційних системах Windows 2000 та Windows XP файлова система NTFS також забезпечує також додаткові можливості для: розширення в назвах файлів та папок, для шифрування, для дискових квот, а також для стискання.