5. Методи і закони соціальної екології

Щоб наукове дослідження було комплексним, необхідно вільне функціонування декількох методів дослідження. Це дозволяє соціальної екології виробити загальний підхід, осмислити ряд теоретичних проблем:

• системне розуміння світу;

• екологічна криза;

• криза людського буття в сучасному світі;

• індустріалізм, орієнтований на прибуток як причина екологічної кризи;

• подолання екологічної кризи - передумова цивілізаційного розвитку;

• глобальність екологічних проблем;

• загальна відповідальність за їх вирішення.

У методологічному апараті соціальної екології виділяють три основні групи методів:

• інформаційні;

• математичні;

• нормативно-технологічні.

Інформаційні методи, у свою чергу, діляться на соціологічні та біосферологічні.

У якості математичних розглядаються методи, які, спираючись на результати інформаційних досліджень, будують прогностичні моделі взаємин людини і природи.

Нормативно-технологічні методи призначені як для зміни технологічної основи антропологічної діяльності, так і для розробки нових принципів відносин людської спільноти до природного оточення.

Отже, процес руху соціально-екологічного пізнання має вихідною точкою гносеологічне оформлення предмета соціальної еклоги шляхом узагальнення вже відомих властивостей і відносин, а також у результаті метаекологіческого аналізу предметів інших наук, структурирующих сучасне екологічне знання.

Методи соціальної екології не просто доповнюють один одного, а перебувають у певній єдності, обумовленому специфікою її предмета, і тісно пов'язані з реальними процесами, що мають місце в соціально-екологічному дослідженні.

Об'єктивна необхідність єдності методів соціальної екології визначається тим, що кожен з них має межі своїх пізнавальних можливостей, які залежать від особливостей їх гносеологічної природи, хоча ці межі змінюються з розвитком наукового знання; ні один з методів, що функціонують у рамках соціально-екологічного дослідження, не стає універсальним.

Таким чином, розглянуті методи утворюють в рамках соціальної екології систему, якій притаманні детерміновані характером навколишнього середовища тісний зв'язок між елементами, певна структура і зумовлена ​​ними системна цілісність.

Інакше кажучи, специфіка методу соціальної екології полягає в єдності, системності, комплексності та моделювання, обумовлених єдністю геокосмічна середовища існування людства. Метод інтегративної науки універсальний.

6. Закони соціальної екології

Не можна вивчати соціальну екологію тільки за допомогою збору та опису явищ та чинників. Необхідно дати їх пояснення через встановлення зв'язків між елементами в окремих явищах і затвердити взаємозв'язок цих явищ.

Іншими словами, соціальна екологія як наука повинна встановлювати наукові закони, ознаками яких є загальний характер, постійність і можливість їх передбачити.

Закони повинні формувати основні закономірності взаємодії елементів у системі «суспільство - природа - людина», щоб це дозволило встановити модель оптимальної взаємодії елементів у цій системі.

При цьому слід задати питання: чи може молода наука - соціальна екологія - на даному етапі її розвитку приступити до формулювання наукових законів з позицій визначення предмета соціальної екології?

У 30-і рр.. XX століття були сформульовані Бауером і Вернадським два важливих закони.

1-й закон говорить про те, що геохімічна енергія матерії в біосфері (включаючи і людство як вищий прояв живої матерії, наділеною розумом) прагне до максимального вираження.

2-й закон містить констатацію того, що в ході еволюції залишаються ті види живих істот, які своєю діяльністю максимально збільшують біогенну геохімічну енергію.

Але ці закони найчастіше дослідники називають принципами.

Життя на Землі розвивається тільки в умовах постійного припливу нової енергії, тому що весь цикл циркуляції живої матерії здійснюється в одній і тій же масі живої субстанції з маленьким коефіцієнтом відновлення.

Людина проникла в цю систему за рахунок того, що порушила систему споживання і накопичення енергії живої природи. Причому потреби суспільства в енергії постійно збільшуються, у зв'язку з чим вимагають великої структурної реорганізації біосфери, а виробництво нової енергії стає енергетично несприятливим.

Суспільство справді підпорядковане цілому ряду єдиних екологічних закономірностей природного середовища, але воно має і ряд властивостей, які не підвладні цим закономірностям.

Тому при формулюванні законів соціальної екології вчені виходять із законів «теоретичного екологічного впливу», однак, їх не слід розуміти як закони соціальної екології.

У роботі Б. Коммонера викладено чотири основних глобальних екологічних закону, які можуть вважатися законами соціальної екології.

1-й закон. Прагнення людського середовища виникає внаслідок порушення відносин в екологічній системі в рамках її причинно-наслідкових відносин.

З цього випливає, що вплив на будь-яку природну систему на Землі викликає цілий ряд ефектів, оптимальний розвиток яких важко передбачити.

2-й закон містить положення про те, що людина живе в замкнутому просторі, тому все, що створюється, і все, що береться від природи, їй же певним способом знову повертається.

3-й закон вказує на зв'язаність наших знань про природу і нашого впливу на неї. Тобто якщо ми не будемо знати, як переоформляти природу, ми не можемо її «покращувати» нашими діями, значить треба повернутися до тих форм життя, які представляють екологічну гармонію.

4-й закон говорить про те, що глобальні екологічні системи являють собою неподільне ціле і все, що людина з них витягує, повинно бути компенсовано. Тому споживання природних ресурсів не може бути безмежно.

Більш конкретно Закони Коммонера свідчать:

Екологічного щастя в одній країні бути не може, із забрудненням океану, парниковим ефектом і озоновий дірами має боротися всю спільноту.

За все треба платити. Міжнародне співтовариство фінансує наукові проекти, що дозволяють зберегти біологічну рівновагу.

Все треба кудись дівати. Міжнародне співтовариство взяло спеціальні закони, що забороняють вивіз та захоронення отруйних і радіоактивних відходів у бідних країнах. Світовий океан також не місце для відходів.

Природа знає краще. Людина повинна зберегти екологічну рівновагу біосфери, не намагаючись бути розумнішим природи, і створювати штучне середовище розуму - ноосферу.

П'ять законів соціальної екології сформулював Н.Ф. Реймерс. Він розташував їх у такій послідовності.

1. Правила соціально-екологічної рівноваги.

2. Принцип культурного управління развтія.

3. Правила соціально-екологічного заміщення.

4. Закон історичної (соціально-екологічної) незворотності.

5. Закон ноосфери В.І. Вернадського.

Закон «Правила соціально-екологічної рівноваги».

Співвідношення швидкостей демографічного насичення, тиску суспільства на середовище життя і змін у самому суспільстві можна сформулювати у вигляді правила соціально-екологічної рівноваги: ​​суспільство розвивається доти й остільки, оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища природно-природним і штучним чином.

Таким чином, вчені Реймерс, Бауер, Вернадський, Коммонер та ін при формуванні законів соціальної екології так чи інакше виходять із закономірностей загальної екології, тому закони соціальної екології містять у собі вираження цих закономірностей.