3. Предмет соціальної екології
Існують різноманітні підходи до визначення предмету соціальної екології. Так, в книзі «Соціальна екологія» Данило Маркович пише, що соціальна екологія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною і її середовищем. Та навряд чи можна погодитись. Справа в тому, що при такому розумінні предмету соціальної екології втрачаються її головні завдання, мета: вивчення закономірностей взаємовідносин суспільства та природи, практичне спрямування теоретичних висновків про збалансованість взаємодії природи та суспільства. У визначенні є й інші недоліки. Більш адекватне визначення предмету соціальної екології дається Георгієм Бачинським: «Предметом теоретичної соціології є вивчення закономірностей взаємодії людського суспільства з навколишнім природним середовищем, розробка загальної теорії збалансованої взаємодії суспільства та природи». Такий підхід, мабуть, повніше відображає статус і мету соціальної екології.
Звичайно ж, соціальна екологія прагне всебічно досліджувати взаємодію суспільства та середовища з позицій антропогенного впливу на природу та зворотного впливу природного середовища на суспільство. Все вивчається в межах тих екологічних обмежень, що діють у регіоні планети або біосфери. Та соціальна екологія досліджує не тільки взаємодію суспільства та природи глобально, її цікавить і взаємодія суспільства з штучним середовищем проживання людини, що нерідко виявляється небезпечною для людини. Тому при розробці питань збалансованості взаємодії суспільства та середовища враховуються фактори природного, штучного і екологічного походження.
Соціальна екологія як наука перебуває в стадії становлення, вона зазнає певних труднощів із формуванням власних категорій законів. При вивченні об'єктів екології соціальна екологія використовує не тільки свої категорії, але й біоекології, екології, соціології та ін. Використовується в соціальній екології, насамперед, системний метод.
4. Основні закони соціальної екології
Виходячи з предметної визначеності соціальної екології, можна сформулювати 10 її основних законів:
1) Людина як природно-суспільна істота живе в природі, створеній таким чином, який не міг би бути плодом людської свідомості, і в якій всі форми органічного та неорганічного світу становлять непорушну єдність, з якою людина пов'язана нерозривними узами.
2) Життєве середовище людини складається з наперед заданих природних умов і обставин, що виникли без додання до них людської праці, а також з умов і обставин, створених людською діяльністю.
3) Можливості розвитку соціотехнічних систем, які виникають як результат людської здатності осмислення і творчості, необмежені, природні ж ресурси обмежені, а деякі й невідловлюванні.
4) Використання природи людиною обмежене необхідністю підтримувати екологічну рівновагу в даному просторі і часі, а екологічні проблеми виникають через неузгодженість біосфери, техносфери і соціосфери.
5) Швидкий і всеосяжний технологічний розвиток супроводжується зростанням можливостей порушення екологічної рівноваги, а природа сама не може звільнятися від його негативного впливу за допомогою саморегуляції, для цього необхідні дії суспільства щодо збереження та захисту природного середовища.
6) Існує взаємозв'язок між станом екосистеми людини, концепцією і цілями суспільного розвитку та якістю життя людських спільнот і окремої людини.
7) Екологічні проблеми мають глобальний характер, всі суспільства, що є складовими частинами людства в цілому, що існує на Землі, стоять перед лицем небезпеки, викликаної порушенням екологічної рівноваги, тому присвоєння людиною природи як в локальному, так і в глобальному плані має відповідати екологічним можливостям.
8) Для визначення некритичного присвоєння природи необхідно розвивати екологічну свідомість і розуміння того, що нехтування екологічними закономірностями життя природи веде до руйнування біологічної системи, від якої залежить життя людини на Землі.
9) Між людської природним середовищем життя і його трудовим середовищем існує зв'язок, який проявляється через можливість порушення екологічної рівноваги та яку слід підтримувати виробленням концепції системи захисту як природного, так і трудового середовища.
10) Існує зв'язок між концепцією захисту життєвого середовища людини в окремих спільнотах і їх суспільно-економічними системами, але не тільки між ними, але й системами цінності, а також культурно-духовним розвитком.