Розвиток краєзнавства у хіх ст.
На початку XIX ст. до виконання того, що замислив Ф.Туманський (опис України має здійснюватися незалежними людьми), взялися викладачі Харківського, Київського, Одеського університетів, Ніжинського ліцею; губернські відділення наукових товариств: історії та старовини (засн. 1804 р.), географічного (засн. 1845 р.), археологічного (засн. 1846 р.).
Найбільш ґрунтовними були праці А.Скальковського, зокрема "Материалы к истории Новороссийского края", (1844) і особливо "Опыт статистического описания Новороссийского края" (1850- 1853). Остання викликає особливий інтерес, оскільки в ній вперше подані розрахунки чисельності населення земель Війська Запорозького і запорозького козацтва зокрема.
Туманський Федір Йосипович (близько 1750-1810)- статистик, історик, етнограф. Закінчив Геттінгенський університет у Німеччині (1774). Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1779). Автор першої статистико-краєзнавчої програми опису колишньої Гетьманщини (1779). Склав також програму опису її культурно-релігійних цінностей (1780). Запропонував створити філію Петербурзької АН у Глухові, що не було реалізовано внаслідок спротиву Л.Ейлера та інших академіків. Відомий першою публікацією одного зі списків літопису Г.Граб'янки (1793).
Пожвавленню історико-краєзнавчих досліджень в Україні сприяло створення в Києві "Комісії для опису губерній Київського учбового округу". Наслідком роботи Комісії стали праці: Л.Журавсько- го- "Статистическое описание Киевской губернии" (1845-1852), Д. де ля Фліза - "Методико-топографическое описание государственных имуществ Киевского учебного округа", В.Дабіжі та О.Метлин- ського - "Програми для етнографічного описания губернії...".
У 50-60-х рр. XIX ст. були опубліковані й інші книги: "Опыт статистического описания Новороссийского края" А.Скальковского (ч. 1-2. - Одеса); "Описание Суражского уезда Черниговской губернии" (17 т. 1848-1858), зроблене офіцерами Генерального штабу. А також 25-томні "Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба", де описана кожна губернія. Під час підготовки томів залучалися й місцеві спеціалісти та знавці. Кожний том включав у себе історичні відомості про губернію, а також: 1) географічний і топографічний опис; 2) про жителів; 3) господарство; 4) освіту; 5) побут населення; 6) управління; 7) міста, великі населені пункти та інші визначні місця.
Слід назвати і 12-томну працю "Живописная Россия - Отечество наше в его деяльном, историческом, племенном, экономическом и бытовом отношении", у підготовці якої брали участь відомі географи, історики, письменники. Тут подається й опис губерній України.
З середини XIX ст. виходять праці, присвячені історії окремих частин України. Так, для Києва цінні праці М.Закревського "Очерк Истории Киева" (Ревель, 1858) і особливо "Описание Киева" - двотомна праця, видана в Москві 1860-1861 рр. Історії Слобідської та Лівобережної України присвячені праці архієпископа Філарета Гу- мілевського "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" (1859) та "Описание Черниговской епархии" (1871-1872), Г.Квітки - "Историко статистическое описание Слобожанщины" (1838), Г.П.Данилевського - "Українськая старина" (1863).
З початку 70-х років почали виходити щорічні "Обзоры" губерній, які отримали широку популярність у 80-90-х роках як додатки до щорічного звіту губернаторів, що подавався царській адміністрації. Видання було припинено у 1914- 1915 рр. По кожній губернії вийшло понад ЗО "Обзоров", у яких міститься багатий фактичний матеріал.
Наприкінці XIX ст. - початку XX ст. виходили "Обзоры", підготовлені місцевими церковними адміністраціями та відомствами - єпархіями. У них теж подавалися відомості різного характеру: дати заснування населених пунктів, їх географічне положення, природні умови, чисельність, характер занять, звичаї, побут жителів міст, сіл, народні промисли, ремесла, наявність навчальних закладів, лікувальних установ, відомості про архітектуру храмів, монастирів тощо.
На рубежі 50-60-х рр. XIX ст. історією України та збиранням краєзнавчих матеріалів зацікавилася студентська молодь та представники інтелігенції. На початку 60-х рр. (1861-1863) XIX ст. в Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові виникають культурно-освітні організації - громади. Однією з перших була створена "Українська громада" - хлопоманів. Ідеологом і керівником хлопо- манів став студент випускного курсу Київського університету В.Антонович. Під час студентських канікул чи в інший вільний час вони мандрували селами, збирали народні пісні, казки, прислів'я, звичаї та обряди. Водночас студенти вивчали селянський побут, розповідали слухачам про минуле України.
Але поява на селі сторонніх людей і незвичні розмови насторожували підозрілу до всього незрозумілого сільську владу. Старости
затримували хлопоманів, кидали їх до "холодної" і передавали поліції для дізнання. Тому хлопомани мусили припинити свої ходіння по селах і приєднатися до тих громадівців, котрі діяли у містах та, як правило, вели наукову та видавничу роботу.
Київські громадівці почали впорядковувати зібраний раніше історичний, етнографічний, фольклорний і лексикографічний матеріали. На початку 70-х років вони працювали над підготовкою і виданням кількох томів "Народньїх южнорусских сказок", зібраних Іваном Рудченком, байок Л.Глібова, збірок народних пісень з мелодіями, опрацьованими М.Лисенком тощо.
Протягом 1861-1863 рр. в Чернігові діяв гурток молоді "Курінь", який заснував лікар С.Ніс. У "Курені" носили народний одяг, вивчали звичаї козаків, українську літературу та фольклор. 1865 р. була видана праця М.Домонтовича "Черниговская губерния". Книжка починається з історичних відомостей та характеристики географічних умов; автор надто багато сторінок присвячує промисловості краю, потім ідуть відомості про освіту, побут людності, управління, подає відомості про залюднені місця.
У січні 1873 р. в Києві було створено Історичне товариство Не- стора-літописця (було видано 124 т. "Чтений" товариства). Його головою став М.Тулов. Наступного місяця почав працювати Південно- Західний відділ Російського географічного товариства, який ставив завдання всебічного вивчення рідного краю. Серед його активних членів були М.Лисенко, О.Русов, О.Лазаревський, М.Драгоманов, М.Старицький та ін. До своєї діяльності товариство залучило чимало міської та сільської інтелігенції. На 1875 р. в ньому налічувалося 200 дійсних членів і членів-кореспондентів.
Відділ зібрав і видав різноманітний матеріал з історії, географії, природознавства, статистики та економіки краю. У двох томах "Записок" (1875, 1876) були надруковані пісні, казки, легенди, давні акти й літописи, результати проведеного відділом у 1874 р. перепису населення Києва, окремі дослідження про сільськогосподарські промисли, стан хліботоргівлі на Правобережжі, кліматичні умови Пів- деннозахідного краю, бібліографічний покажчик праць, присвячених природі губерній Київського учбового округу тощо.
В 1882 р. на кошти мецената Василя Симиренка у Києві був заснований журнал "Киевская старина" (діяв до 1907). Навколо нього згрупувались як громадівці, так і негромадівці. Вони досліджували й пропагували на сторінках часопису історію, археологію, етнографію, літературознавство України, друкували художні твори, історичні документи, щоденники, мемуари та інші матеріали.
В 70-80-х рр, XIX ст. певний внесок у розвиток краєзнавства зробило Чернігівське земство та його статистичний відділ. Він об'єднав досить авторитетних дослідників: П.Червінського, В.Варзара, О.Шликевича, О.Русова та ін. Історико-краєзнавчі матеріали, зібрані співробітниками статистичного відділу, були надруковані в "Земском сборнике Черниговской губернии" під назвою "Труды статистического отдела при Черниговской управе". Підсумки вивчення Чернігівщини земськими установами протягом другої половини XIX ст. були підведені у двотомній праці О.Русова "Описание Черниговской губернии". Дослідження містило ґрунтовний екскурс в історичне минуле краю. Праця О.Русова належним чином була оцінена фахівцями: 14 лютого 1901 р. він отримав премію Харківського університету. Але навіть після появи цього ґрунтовного дослідження краєзнавче вивчення Чернігівщини тривало. Це засвідчила поява на сторінках "Сборника" "Описания Черниговской губернии. Уезды: Городнян- ский, Черниговский, Сосницкий, Новгород-Северский" (1898) та статті I.Коновалова "По городам і селам Черниговской губернии (Бо- бровицкий, Козелецкий, Остерский уезды)" (1909).
Лазаревський Олександр Матвійович (1834-1902) - автор численних праць з історії Лівобережної України XVII ст., в тому числі й Чернігівщини. Серед них "Малоросійські посполиті селяни (1648-7783)" (Чернігів, 1866), "Павло Полуботок" (1880), "Замітки про Мазепу" (1898) та ін.
Фундаментальна праця вченого - "Описание Старой Малороссии". Історик мав намір підготувати десять томів названої праці. Однак за життя встиг опрацювати і видати тільки три томи. Це "Стародубський полк", "Ніжинський полк", "Прилуцький полк".
У кожному томі - загальний опис полків, сотенних міст, біографії сотен- ної старшини. Цінність праці О.М.Лазаревського полягає в тому, що вона містить важливі матеріали про заселення, землеволодіння, управління, суспільно-політичне життя Чернігівщини.
В "Земском сборнике" були оприлюднені історичні джерела XVІІ-XVІИ ст. - "Генеральное следствие о маетностях" Ніжинського і Чернігівського полків (під редакцією О.Лазаревського), а також "Экстракт из указов и постановлений..., собранных в Правительствующем Сенате по малороссийской экспедиции 1786 года" за редакцією історика М.Василенка. Перші дві частини "Генерального следствия о
маетностях Черниговского полка" були надруковані О.Лазаревським окремою брошурою.
Серед інших краєзнавчих публікацій слід виділити "Старинний письмовник" , підготовлений до друку Б.Грінченком; "Переписку Нежинского воеводы И. И. Ржевского с царским правительством 1665-1663 гг." (1905. - № 5); "Очерк торговли Южной Руси с 1480 по 1596 (по изданным и неизданным актам)" (1898. - № і) А.Верзилова та дослідження М.Рклицького "Город Новгород-Северский, его прошлое и настоящее" (1899. - № 1).
У 1894 р. при Ніжинському історико-філологічному інституті було засновано історико-філологічне товариство. Його діяльність була спрямована на висвітлення історії Чернігівщини. Очолювали товариство А.Добіаш, М.Бережков та ін. Воно видавало "Сборник историко- филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине" (Т. 1-15; 1896-1915). У 1900 р. при інституті була створена археологічна комісія, яка збирала археологічні та етнографічні матеріали.
В 80-90-х рр. XIX ст. організаційним центром краєзнавчої роботи стали губернські вчені комісії та провінційні учені товариства. Вони виявляли документи в архівах, бібліотеках, монастирях, установах, приватних архівах не тільки в Росії, айв інших країнах. В кінці XIX ст. були видані збірники документів з історії України: "Акты Западной России", "Акты Южной и Западной России", "Архив Юго-Западной России" та ін. У 1914-1916 роках за ініціативою М.Грушевського була видана двотомна праця "Украинский народ в его прошлом и настоящем".
Українські землі були також предметом зацікавлення польського товариства краєзнавства у Варшаві.