Складання бібліографії та визначення плану

Починати опрацювання теми слід із бібліографічного пошуку, знайомства з каталогами в бібліотеках, довідниками, енциклопедичними виданнями, а потім і з ґрунтовними працями істориків по обраній темі. Уважне знайомство з науково-довідковим апаратом літератури, що вивчається (посилання, примітки тощо), дозволить знайти вказівки на необхідні для роботи дослідження і джерела. Це надасть можливість увійти в курс справи, з’ясувати наявність літератури та джерел з теми.

Наступним етапом стане робота з опублікованими джерелами та визначення структури та плану роботи. Від правильно обраної структури значною мірою залежить успіх справи. Структура наукової роботи визначається характером її змісту і формулюється в плані роботи. Обов’язковими її складовими повинні бути: вступ, два-три розділи, висновки і список літератури.

У вступі необхідно обґрунтувати наукову і суспільно-політичну актуальність теми, дати історіографічний огляд літератури та джерел, визначити мету роботи й хронологічні та регіональні рамки. Як правило, вступ пишеться після написання основного тексту.

У розділах викладається основний зміст роботи згідно з визначеним планом. У кінці кожного розділу необхідно робити висновки. Для того, щоб зробити власні висновки, слід враховувати суперечності, які виявились у опрацьованій Вами літературі, і, спираючись на джерела, рецензії, спробувати вирішити питання. Тільки співставлення джерел дає більш менш зрозумілу картину того чи іншого історичного явища.

Оптимальний обсяг курсової роботи 35-40 сторінок, із них: вступ – 7-8 стор., два розділи по 13-15 сторінок і висновки 2-3 стор. Список використаної літератури повинен мати не менше 25-30 найменувань.

Робота з джерелами та літературою

Після складання бібліографії слід приступати до вивчення спеціальної літератури та джерел з теми. Попередній аналіз та систематизація матеріалу починаються вже під час їх збирання. Для того, щоб систематизація та використання під час написання тексту були зручними, виписки з джерел та літератури краще робити на окремих аркушах, позначивши автора, назву праці, де і коли видана, сторінку, тобто робити повний опис використаної літератури чи джерела. Наприклад: Олена Опанович. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1991. – С. 333; Гійом Левассер де Боплан. Опис України. – К., 1990. – С. 74-75.

Збирати матеріал треба ширше, не обмежуючись визначеними темою хронологічними та тематичними рамками. Це необхідно для розуміння як попередніх, так і подальших подій.

Конспектується, як правило, найбільш важлива, спеціальна література та джерела. Конспект – це короткий виклад матеріалу та цитат. При цитуванні дореволюційної (до 1917 р.) літератури пам’ятайте про сучасні правила орфографії. Особливу увагу слід приділяти новій літературі, яка вийшла останнім часом. В літературі слід шукати не остаточну істину чи найбільш вірну картину проблеми, а бачити тенденцію в процесі дослідження теми.

Оформлення списку джерел і літератури

Необхідною умовою при написанні наукової роботи є укладання списку джерел і літератури. До цього списку включаються не тільки ті роботи, на які є посилання у тексті, а й інші, які використовувалися студентом у процесі написання роботи, незалежно від того, є на них посилання у тексті чи немає.

У списку літератури спочатку розміщуються джерела в алфавітній послідовності, а потім, після інтервалу у одну строку, література в алфавітній послідовності, описана у відповідності до діючого стандарту (див. додаток 1).

У списку спочатку розміщуються видання на кирилиці, після них – на латиниці.

Список джерел і літератури нумерується; нумерація наскрізна.