4. Цвітіння нектароносних рослин у лівобережному Лісостепу України (за даними Української дослідної станції бджільництва)

Медоноси	Строк цвітіння			Тривалість цвітіння, дні	Днів від по­чатку цвітін­ня першого пилконоса
	початок	кінець
Ліщина	22. III	29 ІІІ	7		14
Медунка аптечна	5. IV	8.V	33		-
Шелюга	I6.IV	29. IV	13		25
Клени	21.IV	29.IV	8		30
Абрикос	26.IV	2.V	6		35
Кульбаба	27.IV	17.V	20		36
Верби	18.IV	4.V	16		27
Смородина чорна	28.IV	10.V	12		37
Вишня	1.V	6.V	5		40
Слива	1.V	8.V	7		40
Груша	1.V	6.V	5		40
Яблуня	7.V	18.V	11		46
Акація жовта	10.V	22.V	12		49
Акація біла	23.V	3.VI	11		62
Свиріпа	20.V	15.VII	56		59
Чебрець	5.VI	17.VI	12		75
Конюшина біла	8.VI	17.VI	9		78
Гірчиця біла	9.VI	2.VII	23		79
Гречка (середня)	20.VI	10.VII	20		80
Липа	21.VI	1.VII	10		91
Огірки	2.VII	20.VIII	49		102
Соняшник	12.VII	12.VIII	31		112

5. Строки зацвітання основних нектароносів

	Днів від висіву до зацвітання
Культури	при весняних	при літніх
	строках сівби	строках сівби
Фацелія	35—45	45—55
Гірчиця	40—45	50—55
Гречка	35—40	40—50

На виділення нектару впливає багато природних і господарських умов. До природних умов належать температура та вологість грунту і повітря, сонячне світло, дощі, посуха, вітер, тип грунту, зональні та інші умови.

Виділенню нектару сприяють оптимальна температура повітря 20—25°С при теплих ночах (виняток становлять гірські райони, де рослини можуть виділяти нектар і в прохолодні ночі), достатня вологість грунту та повітря. Дуже чутливі до вологи піщані грунти. Рослини краще виділяють нектар при відносній вологості повітря 60—80%, в сонячні дні з помірною хмарністю, після неве­ликих грозових дощів, що бувають періодично, переважно вночі, в разі відсутності вітру.

Затримують і припиняють виділення нектару температура ни­жче +10° і вище +30° С; понижена (нижче 60%) або занадто підвищена (вище 80%) відносна вологість повітря; затяжні, особ­ливо холодні, дощі; сильні вітри, зокрема південно-східні суховії та північно-західні холодні з затяжними дощами.

До господарських умов, які підвищують виділення нектару, відносять: розміщення нектароносних культур в правильних сіво­змінах, після відповідних попередників; внесення органічних доб­рив під попередники нектароносних рослин; внесення мінеральних - добрив під нектароноси; сівба нектароносних культур кондиційним каліброваним насінням районованих сортів; сівба нектароносних культур широкорядним способом з наступним міжрядним обробіт­ком грунту; обробка насіння перед сівбою мікроелементами.

Науково-дослідними установами доведено, що внесення орга­нічних добрив в значній мірі підвищує нектаровиділення. Добри­ва вносять під основні культури (цукрові буряки, озиму пшени­цю), а нектароноси використовують на наступний рік післядію добрив. Щоб збільшити врожаї зерна і підвищити медозбори, нек­тароносні культури розміщують в полях сівозмін, які удобрювали в минулому році органічними добривами.

Мінеральні добрива, як і органічні, сприяють кращому росту і розвитку рослин та підвищують нектаровиділення. Одні й ті ж культури при внесенні різних добрив не в однаковій мірі підвищу­ють виділення нектару. Найкраще реагують нектароносні культу­ри на внесення повних мінеральних добрив (азот, фосфор і калій).