2. Медозбірні умови різних зон україни.

Розвиток галузі бджільництва залежить як від стану рослинного покриву в Україні, так і від місця розташування конкретної пасіки.На території України спостерігаєтьсянерівномірний розподіл культурних та природних медо­носів, що зумовлює особливості й напрями розвитку бджільництва.

Рослинний покрив в Україні дуже різноманітний. Його формують при­родні угруповання, які представлено різним типом трав'янистих, лісових, а також різного ступеня порушеності та сформованості ценозів, до яких поряд із посівами сільськогосподарських куль­тур належать паркові насадження, газо­ни, лісосмуги. Сучасне співвідношення різних типів рослинності внаслідок по­силеного впливу господарської діяль­ності людини на навколишнє середови­ще значно відрізняється від того, що існувало кілька десятків років тому. Значні зміни відбулися і в структурі ме­доносної бази бджільництва. Раніше відвеликоїрізноманітності природних екотипів зчисленною групою медоносів одержували постійний і значний медозбір протягом всього вегетаційного періоду, у результаті чого не виникало потреби в кочівлі пасік, за винятком їх перерозподілу для запилення ентомо­фільних культур, одержання меду з більш цінних медоносних рослин або з певного типу угідь (лучних, степових, болотних).

Під впливом антропогенної дії від­бувся значний перерозподіл у співвід­ношенні природної та культурної рос­линності. І якщо на початку століття переважав перший тип рослинності, то тепер основною є культурна рослин­ність із значним зростанням синант­ропної. Відбулися значні зміни також у складі природної рослинності, де у ба­гатьох видів звузився ареал або вони взагалі зникли.

Нерівномірність поширення при­родних медоносних рослин у фітоценозах зумовлює потребу розробки кількісного методу аналізу їх участі. Особ­ливістю запропонованого кількісного методу (Соломаха В. А. та ін., 1993), який рекомендовано застосовувати для аналізу різних груп рослин, е кількісна оцінка участі певного виду з відповід­ним балом за його якістю, наприклад, як медоноса. Сума балів усіх медоносів угіддя або угруповання дає можливість визначити категорію угідь, а також доцільність їх використання для одер­жання продукції бджільництва. Засто­совуючи даний метод, можна провести категоризацію природних та антропо­генних угруповань з участю в їх складі медоносних рослин. Щодо поширення культурних рослин, то тут основним показником є ділянки, які вони займа­ють та загальна їх площа у відсотках.

Значення культурних рослин, які формують за допомогою людини певні культурні фітоценози, досить істотне.

На значних територіяхвони є основним джерелом одержання промислового ме­дозбору. До цієї групи відносять також значну кількість медоносів, які куль­тивують на припасічних ділянках і які мають певне значення для бджіль­ництва. Сюди належать ваточник сирійський, фацелія пижмолиста, шавлія лікарська, меліса лікарська, огірочник лікарський та інші, характеристика яких наведена у відповідних розділах. До ос­новних культивованих рослин, посіви яких поширені по всій території України, належать гречка, соняшник і ріпак.

Гречка як основна медоносна росли­на, що за медоносною цінністю прирів­нюється до липи, білої акації чи со­няшнику, останніми роками дещо втра­чає своє значення через надмірне пере­насичення земель різними хімічними

Дніпропетровській та Запорізькій об­ластях, де за сприятливих погодних умов на її посівах одержують промисло­вий медозбір. Також певний вплив вона має у лісостепових та інших степових областях. На іншій території України її частка в структурі сільсько­господарських культур незначна.

До групи цінних медоносів належить конюшина червона, але, на відміну від люцерни, вона поширена у північних та західних регіонах України, де може ма­ти певне значення для бджільництва. В інших областях вона займає незначні площі.

Досить цінним медоносом, який виділяє нектар і при несприятливих для інших польових культур умовах, є ес­парцет. Його широко культивують у східних областях, особливо в Донецькій та Луганській.

Ріпак озимий поширений в Україні дуже нерівномірно. Так, його посівинайчастіше трапляються в західному регіоні, тоді як на сході його практично некультивують. Також нерівно­мірно розподілені посіви ріпаку ярого, які переважають на північному сході та заході України.

Баштанні культури найбільш поши­рені на півдні та південному сході України, зокрема у Херсонській області.

Подібні закономірності в розподілі посівів характерні й для кормових баш­танних культур, але найбільші площі вони займають у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Хер­сонській областях.

Овочеві культури, з яких деякі харак­теризуються медоносними властивос­тями, розподілені по території України досить нерівномірно, однак їхні посіви є в усіх областях. Території із значними площами овочевих культур зосереджені в усіх зонах України.

Під посівами гірчиці невеликі площі, її культивують зрізка. Найбіль­ші площі під гірчицею зайняті в Криму тіу Рівненській області, де вони є дже­релом медозбору.

Коріандр вирощують у Кіровоград­ській і Миколаївській областях, проте й у цих регіонах під ними не­значні посівні площі.

Під посіви тютюну використовують у цілому невеликі площі. Вони зосереджені на південному заході Ук­раїни та в Криму.

На території України значні площі займають плодоягідні насадження. Найбільше їх розміщено у Криму, Чернівецькій області та на За­карпатті, а найменше — на північному сході та південному заході.

Подібні закономірності характерні й для горіхових насаджень, які зосереджені у тих же регіонах. Найбіль­ші площі вони займають на сході країни.

Певні закономірності характерні й для розподілу по території України при­родних рослинних угруповань. Лісова рослинність найбільш поширена в зо­нах Полісся та Українських Карпат, де зосереджено до 34% загальної їїплощі по Україні. У середньому по лісостепо­вій зоні лісистість становить до 16%, у степовій — до 7, а в Криму — близько 12%. Лісові угруповання досить не од­норідні за видовим складом та наяв­ністю медоносних рослин. Так, немож­ливо порівняти дубові ліси з наявністю липи серцелистої із сосновими лісами. Але в цілому лісова рослинність забез­печує сприятливі умови для весняного розвитку бджолосімей та промислового медозбору в різні періоди.

Лучна рослинність, яка представле­на сіножатями та пасовищами, більш рівномірно поширена по території Ук­раїни. Вона представлена різними угрупованнями лук, степів та галофільної рослинності. Ці угіддя мають різне промислове значення для галузі бджільництва.

Болотна рослинність поширена зде­більшого на Поліссі та в Українських Карпатах.

Нерівномірність поширення природ­них і культурних медоносів у фітоцено­зах та різне їх співвідношення на певних площах зумовлюють потребу еколого- типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин (Соломаха В. А. та ін., 1992). У його основу було покладено результати аналізу те­риторіальних особливостей розподілу різних за якістю угідь, у яких наявні різноманітні медоносні рослини. Тери­торії, близькі за складом угідь, мають статус окремої одиниці районування за­лежно від ступеня їх однорідності.

Крім того, враховували також ре­зультати аналізу наявних рослинних уг­руповань певної території за складом медоносів із виділенням типологічно близьких їх сукупностей, що дає можливість оцінити ці угіддя. Зонування можна виконувати у певному адмі­ністративному формуванні в межах зо­ни або навіть усієї території України. Одержані одиниці районування порів­нюють з такими інших зонувань, прове­дених за результатами аналізу розподілу рослин, насамперед геоботанічного, агротипологічного, лукотипологічного, а також з особливостями поширення посівів різних польових культур, садів, лісів.

Щодо співвідношення площ, зайня­тих різними польовими культурами, то слід зазначити, що їх структура по ро­ках змінюється в межах певного ад­міністративного району або господар­ства, але це не позначається на рівні областей або частин природних зон. Оскільки в межах типологічного району площі під культурними медоносами не є сталими з року в рік, здійснюючи еколого-типологічне зонування, доцільно використовувати дані про розподіл посівів польових культур на значних площах.

Зонування усієї території України за характером розподілу медоносних рос­лин полегшується, якщо вже здійснено ряд прикладних районувань різних типів рослинності: лукотипологічного (природних кормових угідь, які охоп­люють луки, степи, болотну й галофільну рослинність), агротипологічного (орних земель за засміченістю їх бур'янами), рослинного покриву пору­шених земель, лісотипологічного (лісо­вої рослинності з урахуванням поши­рення типу лісу в різних екологічних умовах). Сучасний стан рослинності відбито в створеному агротипологічно- му районуванні, частково — у лукотипо- логічному та районуванні порушених земель. Щодо лісотипологічного слід зазначити, що таке районування здійснене, проте в основу його покладе­но розподіл груп індикаторних видів у різних екологічних умовах. Але антро-погенне переродження лісів та значне порушення ценозів потребують ство­рення типології лісів на основі аналізу всього флористичного складу угрупо­вань у різних екологічних умовах.

Зонування можливе за наявності відповідної типології різноманітних рослинних угруповань. Навідміну від класифікації, основу якої становить синтаксономічна схема, типологія об'єднує компактну систему одиниць, які мають певну екологічну однорід­ність, а також подібне господарське використання.

Для впровадження такого зонування передусім потрібно визначити участь медоносних рослин у межах конкрет­них типів рослинного покриву. Кожний тип характеризується різною кількістю медоносів, шо мають неоднакову нектаропродуктивність і відіграють неод­накову роль в угрупованнях даного ти­пу, на основі чого види оцінюють у ба­лах. Підсумовуючи бали тих чи інших медоносів у складі проаналізованих уг­руповань типу, одержують загальну оцінку угідь, на основі якої визначають їхню категорію. Аналіз розподілу різних за цінністю угідь з урахуванням складу медоносних рослин на певній території дає можливість розробити систему те­риторіальних утворень з подібним скла­дом типологічних одиниць.

Одиницями типізації території за особливостями розподілу медоносних рослин ми використали традиційні район, округ, провінцію. Підпорядкова­ність їх теж звичайна. Район є наймен­шою основною одиницею, а округ та провінція мають відповідно значно ви­ший рівень із менш конкретним змістом.

Для типологічного району характер­ний близький спектр природних та культурних медоносів у більш-менш од­норідних екологічних умовах в межах однієї природної зони. Близькість спектрів рослинних угруповань визначала експериментально по кожному ти­пу рослинності, включаючи й антропо­генно порушені землі, при цьому врахо­вували особливості розподілу по дослід­ній території угруповань різних типів рослинності з певною участю медоно­сів, а також окремих видів культурних рослин-медоносів. Території, близькі за складом і однорідні за характером роз­поділу медоносів, мають статус типо­логічного району. Таким чином, район виділяється на основі еколого-типологічної єдності території за складом спектрів медоносів у різних типах рос­линних угруповань з подібними еколо­гічними умовами. Райони одержали відповідні номери в межах природної зони.

Наступним рівнем у запропонованій нами градації є типологічний округ. Ця одиниця характеризується більшою різ­номанітністю медоносів у природних та культурних ценозах. Разом із тим вона характеризується певною екологічною подібністю у межах більшої за розміром частини природної зони. Округ містить один або кілька типологічних районів, які об'єднуються на екологічній основі.

Типологічну провінцію за характе­ром розподілу медоносних рослин ви­значали, як і в інших прикладних райо­нуваннях. Так, у межах природних зон виділяють Правобережно- й Лівобе- режнодніпровську провінції. Карпат­ську та Гірськокримську визначають як окремі провінції, а Степовий Крим входить до Лівобережнодніпровської степової провінції. Зазначений поділ території України з урахуванням розта­шування р. Дніпро зумовлений тим, що частини зон значною мірою різ­няться між собою загальними особли­востями грунтів і відповідно різним рослинним покривом із специфічним складом медоносів.

За наведеними принципами розроб­лено, наприклад, типологічне району­вання Лісостепу України. Так, межі цієїних угідь з наведенням конкретних строків їх використання. Дані у вигляді діаграм по рослинних типах або польо­вих культурах у межах регіонів дадуть можливість не тільки визначити рівень забезпечення бджіл нектаром протягом медозбору, а й розкриють специфіч­ність та наявні відмінності між ними в межах України. На цьому рівні можна створити діаграми перерозподілу за ти­пами медоносних угідь та за строками їх використання у межах областей. При перерахунку запасівнектару природних і культурних медоносів можна визначи­ти загальну кількість бджолосімей, оп­тимальну для області.

Основні напрями перерозподілу па­сік протягом сезону передбачено визна­чати на рівні району, який е основною одиницею еколого-типологічного зону­вання території за поширенням медо­носних рослин. Це зумовлено тим, що типологічний район — це одиниця з більш-менш однорідним та специфіч­ним розподілом медоносних угідь. На­прями кочівель установлюватимуть у межах району стосовно біологічної го­товності різних типів природної та куль­турної рослинності, а також потреби пе­рерозподілу пасік протягом сезону. Пер­спективні напрями кочівель матимуть строково-типове зображення, оскільки у певні періоди сезону активної діяль­ності бджіл пасіку необхідно перевозити до квітучих медоносів культурної або природної рослинності. Схеми перероз­поділу будуть конкретними для кожного району, але райони, які входитимуть в один округ або навіть провінцію, мати­муть деякі подібні риси.

Найбільш раціональним є зображен­ня на картах схем розподілу кількості бджолосімей на рівні конкретних гос­подарств або адміністративного району.

Проте слід зазначити, що сучасне співвідношення природної та антропо­генноїрослинності неможливо вважати оптимальним з відповідних причин.

Так, значну частину розораних земель, насамперед болотних масивів та лучних ділянок у заплавахрічок, внаслідок екологічної своєрідності їх екотипів неможливо використати в сучасному агрокомплексі без значних витрат. По­рушення існуючих екосистем внаслідок господарської діяльності людини також зумовлює значні зміни в навколишньо­му середовищі. Зокрема, розорювання заплав річок спричинило їх обміління і навіть зникнення деяких малих річок. Через осушення значних масивів поліських боліт змінився клімат цього регіону.

Отже, для кожного типу ландшафту передусім необхідно визначити опти­мальне співвідношення природного та антропогенного рослинного покриву, яке треба зберігати як господарсько доцільне. Також необхідно передбачи­ти (змоделювати) ті зміни в поширенні медоносів, що відбуватимуться при пе­ретворенні природного рослинного покриву внаслідок впливу антропоген­ного фактора, як при цьому зменшува­тиметься видова різноманітність рос­линних угруповань, у тому числі й за рахунок медоносів. Потрібно врахову­вати і те, що частина видів, які з'явля­ються у ценоза^ на зміну природних, є також медоносами, але загальне зни­ження біопродуктивності рослинних угруповань зумовлює зменшення кіль­кості нектару.

Значно підвищити цей показник можна за рахунок відновлення природ­ного рослинного покриву, оптимально­го для наявних грунтів визначеної при­родної зони. Це спостерігається при створенні штучних лісових насаджень, де при садінні однієї деревної породи можуть утворюватися похідні лісові уг­руповання лише через кілька десятків років, причому вони будуть значно відрізнятися від корінних ценозів за за­гальним флористичним складом та за наявністю медоносних рослин. Більш перспективними є методи відновлення природного рослинного покриву на місці розораних лук і степів (створення так званих агролук та агростепів), коли досягають майже повної подібності створюваного ценозу до вихідного при­родного (ДзибовД.С., 1975). Воно відбувається за рахунок використання повного насіннєвого банку лук або степів у найбільш збережених ділянках (наприклад, у заповідниках або заказ­никах) шляхом перенесення їх на розо­рану ділянку. Використання зазначено­го методу дасть можливість досить ефективно і на значних площах віднов­лювати природний рослинний покрив у заплавах річок, на крутосхилах та інших невгіддях. При цьому суттєво поліп­шиться баланс медоносних рослин місцевості за рахунок більшого поши­рення цінних лучних та степових медо­носних рослин.

У разі, коли десятки кілометрів площі займають масиви полів (це спос­терігається у степовій та лісостеповій зонах), які перемежовані лише лісосму­гами, виникає гостра потреба у постій­ному перерозподілі пасік. Оскільки більшість населених пунктів оточені полями сівозмін, основна маса пасік, які тут розташовані, існує за рахунок наявної рослинності або посівів куль­турних медоносів поблизу села. Значну кількість пилку та нектару бджоли зби­рають із бур'янів на посівах польових культур (Соломаха В. А. та ін., 1992), атакож із рослин на порушених різною мірою землях.

Кочівля пасік до посівів культурних медоносів створює значні незручності, а в деяких випадках не дає позитивних результатів. Найкращий варіант, коли пасіка розмішена поблизу посівів кіль­кох культур медоносів або поряд знахо­диться хоча б невеликий масив природ­них медоносних угідь. Тому в сучасному агроландшафті необхідно створювати оптимальні умови для бджільництва за рахунок більш різноманітного роз­поділу культурних та природних медо­носів.

Слід зазначити, що поряд із пошире­ними культурними медоносами є до­сить значна група рослин, які вирощу­ють лише у садах та парках, на приса­дибних ділянках. Найперспективніші серед деревних і кущових порід — бар­хат амурський, гледичія колюча, лохвузьколистий, софора японська, сніж­ноягідник прирічковий тощо. Також доцільно на присадибних ділянках та поблизу колективних пасік вирощувати синяк звичайний, огірочник лікар­ський, змієголовник молдавський, гісоп лікарський, сильфій пронизано- листий, головатень круглоголовий та ін.

Проведення необхідних заходів щодо інвентаризації й поліпшення складу природних та культурних медо­носних рослин дасть можливість знач­но поліпшити нектарний запас різних типів ландшафту України.