41

ЗМІСТ

ВСТУП 3

2 Методологія та організація наукових досліджень 8

4 Сутність процесу навчання, види та форми навчальної діяльності у вищому навчальному закладі 13

5 Методичне забезпечення навчального процесу 17

6 Застосування інноваційних технологій у процесі навчання 20

7 Організація та методичне забезпечення самостійної роботи студентів 21

8 Діагностика знань 24

ВИСНОВКИ 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 38

ВСТУП

Практична підготовка студентів здійснюється через навчальні та виробничі практики. Практика забезпечує послідовність і безперервність формування умінь і навичок та професійне становлення студентів.

Педагогічна практика – це форма професійного навчання у вищій школі, спрямована на практичне засвоєння майбутніми фахівцями закономірностей і принципів педагогічної діяльності, формування основних професійних умінь і переконань.

Студенти проходять педагогічну практику студенти І-ІІІ курсів, літня педагогічна практика, навчально-виховна практика студентів IV–V курсів. Зміст практики та форми звітності визначаються Положенням про педагогічну практику студентів та програмами практик, розробленими кафедрами факультету та кафедрами педагогіки і психології університету.

Під час педагогічної практики студенти шляхом особистого досвіду роботи в вищому навчальному закладі оволодівають уміннями та навичками викладання свого предмета і виховання учнів, вчаться самостійно і творчо застосовувати знання, здобуті в процесі навчання у вищому педагогічному навчальному закладі, опановують сучасні методи і форми педагогічної діяльності, нові прогресивні технології навчання і виховання.

Педагогічна практика є обов’язковою для студентів практикантів V курсу. В період проходженням педагогічної практики перед студентом практикантом стоїть головна мета - це узагальнення, систематизація, і поглиблення загально-педагогічних знань, умінь і навичок.

Основними завданнями педагогічної практики, які стоять перед студентами V курсу є реалізація знань, умінь і навичок, набутих ними в ході вивчення курсу методик викладання української мови та української літератури безпосередньо у навчальному і виховному процесі

Метою практики: є формування системи знань і навиків з нау­ково-дослідної роботи, опанування основ педагогіки, поглиблення та за­кріп­лення знань студентів із питань організації здійснення нав­чаль­но­го процесу й форм навчально-методичного забезпечення, застосу­ван­ня активних методик викладання професійно-орієн­тованих дис­циплін фахового напряму.

Об’єктами практики: є науково-дослідний та навчальний процеси, спрямовані на підготовку фахівців за галуззю знань «Культура».

Предметом практики: є дисципліни фундаментального або профе­сійно орієнтованого циклу відповідно до навчального плану, напрям нау­ково­го дослідження студента згідно з темою магістерської роботи.

Завданнями практики з вивчення науково-дослідної діяльності є:

• отримання необхідних знань у галузі наукознавства, методології та організації наукових досліджень;

• усвідомлення сутності й основних завдань наукової діяльності, їх місця та ролі у процесах управління;

• набуття основних навичок організації наукових досліджень, їх інформаційного забезпечення, систематизації та впровадження резуль­татів досліджень.

• опанування основними психолого-педагогічними прийомами нав­чання та проведення виховної роботи у ВНЗ.

• отримання навичок розробки методичного забезпечення нав­чаль­ного процесу;

• опанування основними психолого-педагогічними прийомами нав­чання та проведення виховної роботи у ВНЗ.

Результатом практики з вивчення науково-дослідної діяльності ма­ють стати здобуті навички здійснення наукового дослідження в межах обраної теми, а саме:

• розробка плану наукового дослідження;

• вивчення сучасних методик наукового дослідження;

• вивчення порядку оформлення результатів дослідження;

• опрацювання наукових, науково-методичних та інформаційних джерел.

• набуття знань стосовно організації навчального процесу у ВНЗ;

• вміння застосовувати на практиці активні методи викладання обраної дисципліни;

• практика використання в навчальному процесі навчально-мето­дич­ного забезпечення.

У період практики студенти повинні ознайомитись із нормативни­ми й інструктивними матеріалами щодо здійснення наукової та педа­го­гіч­ної діяльності.

1 Основи наукознавства

Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Змістом науки є – система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва, суспільство, мислення.

За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки.

Наукознавство — вчення про науку, способи її визначення й побудови у вигляді системи знання. Галузь досліджень, що вивчає соціальні, економічні й матеріально-технічні умови та закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності. [1]

Вищою формою науки є метатеорія — теорія, що аналізує методи й властивості якої–небудь іншої теорії — так званої предметної (або об'єктної) теорії.

Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки – виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна мета – істинне знання.

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об'єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

Основне завдання науки – виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна мета – істинне знання.

Функції науки виділяють в залежності від загального призначення її галузей та їх ролі в освоєнні навколишнього світу з конструктивною метою. 

Функції науки — це зовнішні прояви будь–яких її істотних властивостей. По них можна судити її про можливості брати участь у вирішенні проблем, поставлених перед суспільством, і здібностях створювати більш сприятливі умови для життя людей і розвитку культури

Основні функції науки :

• пізнавальна

• соціальна

• світоглядна

• культурна

• виробнича

Пізнавальна функція є основоположною, заданої самою суттю науки, призначення якої полягає в пізнанні природи, людини і суспільства в цілому, а також в раціонально-теоретичному осягненні світу, поясненні процесів та явищ, відкриття закономірностей і законів, здійсненні прогнозування і т.д.

Світоглядна функція багато в чому переплітається з пізнавальною. Вони взаємопов’язані, оскільки її метою є розробка наукової картини світу та відповідного їй світогляду. [2]

Виробнича функція, яку також можна назвати техніко-технологічної функцією, необхідна для впровадження інновацій, нових форм організацій процесів, технологій та наукових нововведень у виробничі галузі.

Соціальна функція почала виділятися особливо істотно в останній час. Це пов’язано з досягненнями науково-технічної революції. У зв’язку з цим наука перетворюється в соціальну силу. Це проявляється в ситуаціях, коли дані науки використовуються в розробках програм соціального та економічного розвитку.

Культурні функції науки (або освітні) зводиться до того, що наука є свого роду феноменом культури, важливим фактором розвитку людей, їх освіти та виховання [3]

Матеріальне виробництво – це продуктивні сили й виробничі відносини в дії. Люди, що здійснюють цей процес, є суб'єктом праці.

Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості.

Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:

– постійне підвищення ефективності виробництва;

– своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

– постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції (послуг) або спільністю процесів її виробництва.

Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдиної системи стимулювання. [2]

Організаційна єдність підприємства передбачає наявність єдиного колективу, єдиної адміністрації і управління виробництвом, загальної системи їх обслуговування, що визначає спільну відповідальність за здійснювану діяльність.