1.Субєкти прийняття рішень в єс.

Терміном "рішення" охоплюються всі види актів та документів, що приймаються інститутами та органами ЄС та Співтовариства для виконання їх завдань та компетенції.

Перш за все, треба класифікувати учасників процесу прийняття рішень на дві групи:

• Учасники, що наділені виключними правами ініціювати процес та приймають участь в прийнятті рішень;

• Учасниками, що можуть формально не володіти правом законодавчої ініціативи та кінцевого рішення, але відіграють важливу роль в підготовці та реалізації прийнятих рішень.

До першої групи належить Рада, Комісія, Європарламент та частково Європейський центральний банк. До другої - багато численні адміністративні підрозділи, серед яких 24 генеральні департаменти, а також лобістські організації. Дуже важливою є і роль офіційних національних представництв держав-членів при ЄС. Їх керівники створюють Комітет постійних представників (КППР-1), а їх заступники - КППР-2, котрі не лише готують рішення Ради, але й часто підміняють Раду при прийнятті рішень з менш важливих питань, що не викликають суперечок.

Процедура, що застосовується одними й тими ж інститутами, може бути зовсім не однаковою. Вона залежить від ступеня важливості питання, сфери його застосування та змісту.

Найважливішими безумовно є політичні рішення. Вони, в першу чергу, приймаються Європейською Радою. Такі рішення визначають основні напрямки розвитку та діяльності ЄС та Співтовариств. Вони не накладають юридичних зобов'язань і на них не поширюється юрисдикційний контроль.

Один і той ж інститут може приймати різні за своїм значенням рішення. Так, Комісія може видавати власне нормативно-правові акти. Також може приймати акти процедурного характеру, що представляють собою один із етапів в механізмі прийняття рішень, чи акти, що визначають внутрішню структуру та порядок діяльності Комісії. Комісія може висловлювати свою думку, давати заключення та публікувати різного роду документи програмного характеру.

Великий вплив на механізм прийняття рішень здійснює поетапний характер самого процесу європейської інтеграції. З цим пов'язані зміни в характері процедур, що використовуються, їх внутрішній структурі та сфері застосування.

Згідно з установчими договорами правом прийняття обов'язкових рішень, перш за все в формі нормативно-правових актів, наділені Рада, Парламент, Комісія, ЄЦБ. Установчі договори не акцентують увагу на тому, які саме акти приймає Єврорада, а відповідно, нічого не говорять і про ступінь їх обов'язковості. Аналізуючи практику, можна зробити висновок, що її рішення носять, зазвичай, політичний характер.

Установчі акти передбачають існування консультативних органів, якими виступають Економічний та соціальний комітет і Комітет зі справ регіонів. Специфіка їх статусу та актів полягає в їх консультативному характері.

Рада ЄС (Рада міністрів) - (Council) - вищий законодавчий орган ЄС.

Рада має право прийняття рішень, забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів, здійснює загальне керівництво бюджетом (спільно з Парламентом), укладає міжнародні угоди. Складається з представників держав-членів ЄС в ранзі міністрів національних урядів. Фактично існує більше 25 різних галузевих Рад.Процедура прийняття рішень: рішення приймаються більшістю голосів. Простою більшістю голосів приймаються рішення з питань процедурного характеру, що носять переважно другорядний і технічний характер. З інших питань рішення приймаються кваліфікованою більшістю або більшістю, заснованою на принципі одностайності. При застосуванні принципу одноголосності кожна з держав членів наділяється одним голосом; рішення вважається неприйнятим, якщо хоча б одна з держав членів проголосує проти. При застосуванні процедури прийняття рішення кваліфікованою більшістю кожна з держав членів володіє в Раді певною сумою зважених голосів.

Європейська комісія (European Commission) - виконавчий орган ЄС, що володіє одночасно правом законодавчої ініціативи.

Комісії належить право законодавчої ініціативи: вона розробляє законодавчі пропозиції і направляє їх до Ради, контролює подальший процес законотворчості; стежить за застосуванням законодавчих актів, прийнятих Радою. У випадках порушень може вдатися до санкцій - наприклад, передати справу до Суду. Вона має право приймати самостійні рішення в таких сферах, як сільське господарство, торгівля, конкуренція, транспорт, функціонування єдиного внутрішнього ринку, захист навколишнього середовища та ін .; виконує бюджет і управляє фондами ЄС. Крім того, Європейська комісія виконує дипломатичні функції ЄС за кордоном, розташовуючи мережею представництв

Європейський парламент (European Parliament) – консультативно-законодавчий орган ЄС, складається з представників держав-членів, що обираються прямим голосуванням в цих країнах.

Здійснює функції консультацій і контролю; затверджує бюджет і укладає міждержавні угоди; схвалює або вносить поправки в прийняті правові акти та бюджет ЄС. Законодавчі повноваження. Римський договір 1957 відводив Парламенту виключно консультативну роль. З плином часу його повноваження були значно розширені. Сучасний процес законотворчості в ЄС передбачає участь Європарламенту в законодавчому процесі через обов'язкові процедури взаємодії Комісії та Ради з Парламентом. Існують три основні процедури: консультації, спільне прийняття рішень, вираз згоди.