Укр.в період відбудови і відлиги / Укр.в умовах десталінізації-19 / Укр.в умовах десталінізації-1

Внутрішньополітичне становище України

Зміни в керівництві СРСР та УРСР на початку 50-х рр.

• 5 березня 1953 р. – смерть Й. Сталіна.

• Втома суспільства і партійного керівництва від жорстокості сталінського режиму; необхідність змін.

• Тимчасове «колективне керівництво» - розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Сталіна: Г. Маленков – Голова Ради Міністрів СРСР, М. Хрущов – Перший Секретар ЦК КПРС, Л. Берія – Голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки; такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.

• 26 червня 1953 р. – арешт Л. Берії за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту та його таємна страта.

• Червень 1953 р. – звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова, обрання – О. Кириченка (перший українець за походженням на цій високій посаді); арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика та його заступника.

Кириченко Олексій Іларіонович

• Радянський партійний і державний діяч; з 1930 р. – член КПРС, з 1938 р. працював в апараті ЦККП(б)У; з 1941 р. – секретар ЦК КП(б)У з промисловості; під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. – член Військової Ради низки фронтів, генерал-майор; у 1944 р. – секретар ЦК КП(б)У з кадрів; 1945 – 1949 рр. – перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії; в 1949 – 1953 рр. – другий секретар ЦК КП(б)У.

• Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ з посади першого секретаря Л. Мельникова, став першим українцем, який очолив Компартію України; під час перебування на посту керівника КПУ, значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (близько 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних вимог: ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо.

• У 1957 р. – О. Кириченка було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС; з 1960 р. він був першим секретарем Ростовського обкому Компартії, пізніше перебував на господарській роботі; останні роки життя провів у Москві.

• 1955 р. – звільнення Г. Маленкова з посади Голови Ради Міністрів СРСР та обрання М. Булганіна.

Початок десталінізації

• З приходом до влади М.С. Хрущова починається період «відлиги».

«Відлига» - період в історії СРСР з 1954 р. до 1964 р., який характеризується процесами лібералізації суспільно-політичного життя; термін з’явився після виходу книги І. Еренбурга «Відлига» .

• Складовою хрущовської «відлиги» є політика десталінізації.

Десталінізація – процес ліквідації найбільш негативних проявів сталінського режиму, який почався після смерті Й. Сталіна.

Прояви десталінізації:

• Реабілітація незаконно репресованих; створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 рр.

• Ліквідація системи репресивних позасудових органів (військових трибуналів військ МВС та Особливих нарад МВС ); відміна надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».

• Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.

• Завершення політичних процесів та масових репресій.

• Ліквідація ГУТАБу (Головного Управління Таборів).

• Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.

• Уповільнення процесу русифікації.

• Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М. Хрущова і т. ін.).

• Розширення прав союзних республік (в Україні із союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

Реабілітація – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

Лібералізація – пом’якшення політичного режиму, вільнодумство.

Входження Криму до складу УРСР

• 19 лютого 1954 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю і Українською РСР».

XX з’їзд КПРС

• 14 – 25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, на якому М.С.Хрущов виступив з закритою доповіддю «Про культ особистості І.В. Сталіна та його наслідках».

Зміст:

• критика сталінської політики, як помилкової за організацію масових репресій, депортацію народів під час війни, використання незаконних методів слідства;

• критика методів соціалістичного будування в СРСР;

• критикувалася особистість, а не система, яка її породила; (причинами появи культу Сталіна називали його риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо).

• початком злочинної політики Сталіна визначався 1934 р.; тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932 – 1933 рр. та ін.;

• небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини; незмінність партійних засад.

  • 30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особистості та його наслідків».

Значення ХХ з’їзду КПРС:

Позитивне:

• великий вплив на всі сторони життя суспільства;

• початок лібералізації та демократизації суспільного життя;

• відкрито правду про злочини сталінського режиму.

Негативне:

• текст доповіді М.С.Хрущова не публікувався до 1989 р.;

• засудження культу особистості було неповним ;

• не розкривалися причини культу;

• Хрущов вважав, що сталінські злочини – це «деформація» соціалізму.

Наслідки:

• активізація десталінізації;

• зникнення почуття страху, поява почуття свободи та національної гідності;

• часткова амністія політичних в’язнів;

• проведення реабілітації репресованих.

Опір десталінізації

• Червень 1957 р. – виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В. Молотов, Л. Каганович, К. Ворошилов, М. Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка питання про зміщення М. Хрущова; але на цей час Хрущов вже мав міцну «групу підтримки» зі своїх ставлеників.

• Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М. Булганіна з посади Голови Ради Міністрів СРСР; цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.

Поглиблення процесу десталінізації

• Прискорення політичної реабілітації (на кінець 1950-х рр. переглянуто 5,5 млн. справ, за якими реабілітовано 3,5 млн. чол., серед реабілітованих – Л. Курбас, М. Куліш, В. Чубар, С. Косіор та ін.);

• Курс XXII з’їзду КПРС (жовтень 1961 р.) на поглиблення деталінізації:

  • звинувачення у масових репресіях не тільки Сталіна, але й людей із його найближчого оточення (зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);

  • рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування численних пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя, вилучення його творів із бібліотек;

  • лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.

  • Розширення повноважень республіканських рад (зокрема, Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій, цивільний, кримінальний та процесуальний кодекси і т. ін.).

  • Уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.

  • Розширення прав профспілок.

Процес політичної реабілітації

• Після ХХ з’їзду почалось проведення реабілітації громадян, репресованих у попереднє десятиліття.

Особливості проведення:

• в Україні процес йшов повільніше чим в центрі;

• в газетах матеріали з’явилися с запізненням;

• процес був непослідовним, не повним.

Етапи реабілітації

I етап – 1953 – 1956 рр. :

• проведення амністії незаконно репресованих;

• не стосувалася політичних в’язнів;

• амністія осіб, що співпрацювали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів;

• амністія для вояків УПА. Які складуть зброю;

• амністія не передбачала реабілітацію.

ІІ етап – 1956 – 1959 рр.:

• реабілітація мала масовий характер;

• протягом 1956 – 1963 рр. було реабілітовано 250 тис. осіб;