Укр.в період відбудови і відлиги / Укр.в умовах десталінізації-19 / Укр.в умовах десталінізації-2

Соціально-економічний розвиток України на початку

1950-х – в середині 1960-х років

Розвиток промисловості

• Промисловість України, як і раніше, посідала важливе місце в загальносоюзній економіці; Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі; було побудовано Каховську ГЕС. Україна стала одним із центрів машинобудування.

• Зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу; характерний для попереднього періоду перекіс у бік важкої промисловості зберігся незмінним.

• Але, промисловість України була технічно відсталою:

• машинобудування відставало від світових досягнень;

• низька якість виробів машинобудування, їх висока матеріаломісткість.

• Хімічна, металургійна, гірничовидобувна промисловість мали застаріле устаткування; нафти та газу не вистачало для задоволення потреб України.

• На початку 60-х рр. розвиток легкої та харчової промисловості сповільнився; не вистачало товарів народного споживання.

  • Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво; створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства.

  • Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин; запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р.; політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р.; використання атомної енергії в мирних цілях; заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів – теплоходами; використання нових машин та технологій тощо.

  • Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

Науково-технічна революція (НТР) – процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

• Було створено єдиний народногосподарський комплекс.

• 31 травня 1957 р. – закон «Про подальше удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР»:

• було створено систему раднаргоспів і ліквідовано низку галузевих міністерств;

• територія СРСР поділялась на адміністративні економічні райони; всі підприємства економічного району складали єдиний народногосподарський комплекс, ним управляли Ради народного господарства ( раднаргоспи).

• В Україні було створено 11 економічних адміністративних районів; у 1960 р. було створено ще 3 раднаргоспи; у 1962 р. замість 14 економічних районів було створено 7; ними управляли відповідно 7 раднаргоспів: Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський, Чорноморський.

  • У 1960 р. була створена Українська рада народного господарства (УРНГ).

  • У 1965 р. – раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління із центру.

Наслідки введення раднаргоспів:

Позитивні:

• скорочення адміністративного апарату.

• удосконалення системи управлення; наближеність управління до виробництва.

• налагодження взаємовигідних зв’язків між підприємствами; збільшення кількості вироблених товарів.

• розширення господарських прав та економічної самостійності республік і органів місцевого управління.

• створення певних умов для госпрозрахунку, раціонального використання місцевих ресурсів і національних кадрів

Негативні:

• збій у виконанні шостої п’ятирічки;

• ускладнення зв’язків між підприємствами різних раднаргоспів;

• поява так званого «місництва» («местничества»); місцева політична еліта вперше дістала змогу тримати під власним контролем розвиток економічного потенціалу республіки, що значно зміцнювало її політичне становище; економічні новації особливо підвищували авторитет і вплив секретарів обкомів компартії України, у руках яких були зосереджені основні важелі керування створеними раднаргоспами.

Сільське господарство

• У 50-60-ті рр. Україна залишалася першим виробником сільськогосподарської продукції в СРСР; розвитку аграрного сектора приділялася величезна увага.

• Сільське господарство було відсталою галуззю в економіці СРСР; низька продуктивність сільського господарства викликала продовольчий дефіцит.

• 1950 р. – укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи.

• Вересень 1953 р. – пленум ЦК КПРС, який констатував кризовий стан сільського господарства та започаткував низку реформ у аграрному секторі:

  • збільшення капіталовкладень у сільське господарство;

  • забезпечення кадрами МТС;

  • списання заборгованості колгоспів;

  • збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.

• 1956р. – наступ на присадибні господарства колгоспників:

• скорочення присадибних ділянок;

• встановлено високий податок на утримання худоби в міській місцевості;

• законодавчо закріплено кількість худоби, яку могли тримати селяни;

• заборона годувати худобу хлібом, зерном, крупами, купленими в магазинах;

• зменшення продажу продуктів тваринництва, збільшення цін на них;

• У 1958 р. було прийняте рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-тракторні станції (РТС) і про обов’язковий викуп колгоспами техніки, що належала МТС;

• примусовий викуп колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами.

Хрущовські «надпрограми» в сільському господарстві

Волюнтаризм – соціально-політична діяльність, що не враховує об’єктивних законів історичного процесу, реальних умов і можливостей, а визначається суб’єктивною волею і свавіллям осіб, які її здійснюють.

«Надпрограми» в тваринництві:

• за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса та молока;

• «окозамилювання», масові приписки показників;

Освоєння цілини:

• У 1954 р. – почалося освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру, яке вимагало великих людських і матеріальних ресурсів; на цілину з УРСР та з деяких інших союзних республік відправляли кошти, механізаторські кадри, техніку, як правило, у примусовому, директивному порядку;

• більшість нової сільгосптехніки, що вироблялася в Україні, відправлялася в Казахстан, Сибір та на Північний Кавказ;

• слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, що в результаті виявилося на 20% дорожче, ніж у середньому по країні;

• утрата українським селом 90 тис. спеціалістів; міграція молоді в цілинні райони;

Кукурудзяна кампанія

• Спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши виробництво кукурудзи:

• перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи на загальній площі 28 млн. га по всьому Радянському Союзу;

• з 1958 по 1963 рр. посівні площі кукурудзи зросли в 2 рази;

• за вказівкою «зверху» кукурудзою засівали території без урахування кліматичних умов і можливостей її вирощування;

• зменшення посіву пшениці та інших цінних культур в Україні;

• була порушена система сівозміни, структура ґрунтів;

• у 1963р. в СРСР почалися продовольчі труднощі, СРСР вперше закупив зерно за кордоном.

Соціальна сфера

• Скорочення робочого тижня.

• Збільшення мінімальної зарплатні, та пенсій.

• Видача паспортів селянам.

• Скасування плати за навчання.

• Припинення практики примусових державних позик.

• Широкомасштабне житлове будівництво.

• Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.

• В соціально-економічному житті суспільства відбулися важливі позитивні зрушення, але неспроможність М. Хрущова та його оточення вийти за межі існуючої системи породжували непродумані, суперечливі, волюнтаристські заходи, які зводили нанівець усі реформи.

Усунення М. Хрущова від влади

• Початок 1960-х рр. – зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення у зв’язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» тощо.

• Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. Найбільші з них – 1962 р. у Донецьку, Жданові (нині – Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію розстріляли війська); 1963 р. – у Кривому Розі.

• Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.

• 14 жовтня 1964 р. – пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я»; сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова.

• Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, Головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигін.