Укр.в період відбудови і відлиги / Укр.в умовах десталінізації-19 / Укр.в умовах десталінізації-4

Культура і духовне життя в Україні у 1956 – 1964 рр.

Освіта

• 1959 р. – шкільна реформа – впровадження обов’язкової восьмирічної освіти; перетворення 10-річних шкіл на 11-річні; створення матеріальної бази для отримання учнями робітничих професій.

• Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.

• Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів.

• Русифікація освіти; згідно зі шкільною реформою 1959 р. було затверджено положення про факультативність вивчення української мови в школі; було видано наказ Міністерства Освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов’язковою для вивчення, а українську можна було вивчати за бажанням.

Русифікація – сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

• Неухильне зменшення кількості українських шкіл (у 1959-1965 рр. їх поменшало майже на 2 тис).

• Викладання у вищих навчальних закладах, переважно російською мовою.

Наука

• Розгортання науково-технічної революції.

• Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки.

• Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.).

• Створення Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 р.), який працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом.

• Розробка нових технологій Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном.

• Дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті, який очолював І. Курчатов.

• Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет; дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо.

• Створення у 1960 р. в Інституті фізики ядерного реактора, за допомогою якого здійснювалися дослідження атомного ядра.

• Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у запуску першого супутника Землі у 1957 р. тощо).

• Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова.

• Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.

Література

• Реабілітація українських поетів та письменників О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього та ін.

• Виступ на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.

• Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» (1955).

• Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г. Тютюнника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», О. Гончара «Тронка» та ін.

• Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін.).

Діяльність «шістдесятників».

«Шістдесятники» - покоління молодих літераторів та митців 60-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності

Симоненко Василь Андрійович

• Визначний український поет, прозаїк, журналіст; один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження»; як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур; у 1963 р. В. Симоненка жорстоко побили на вокзалі в Черкасах (винуватців так і не знайдено), після чого він невдовзі помер. По смерті поета видано збірки: «Земне тяжіння» (1964); «Поезії» (1966); «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Шевчека (1995).

  • 1960 р. – створення Клубу творчої молоді у Києві – першого осередку «шістдесятників» на чолі з Лесем Танюком (його учасники – І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська та ін.); клуб займався пропагуванням українських народних традицій; організацією різних мистецьких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв.

Мистецтво

• Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Георгія та Платона Майбород, А. Штогаренка та ін.

• Плідна праця композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.

• Пошук нових форм творчості українськими художниками – М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький та ін.

• Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам’ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам’ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.

• Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота реисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій та ін.

• Створення нових кінофільмів – роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенка «Сон» та ін.

Параджанов Сергій Йосипович

• Визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка; з Україною пов’язана значна частина його творчої біографії: в Україні режисер створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962 р., у співавторстві з А. Слісаренком).

• Міжнародне визнання прийшло після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»; цей фільм був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема премії міжнародного кінофестивалю у Мар-дель-Платі (Аргентина, 1965); Кубка фестивалю фестивалів (Рим, 1965); Золотої премії у Салоніках (Греція, 1966); премії Британської кіноакадемії (1966) та ін. У 1965-1968 рр.

• С. Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз’яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ; у березні 1973 р., був заарештований і за сфабрикованими звинуваченнями засуджений до тривалого ув’язнення. Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту звільнений у грудні 1977 р.; зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі.