4. Поняття сучасного конституціоналізму

Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини. За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування. За формою конституціоналізм опосередковує конституційний лад, тобто державний і суспільний лад, форми безпосереднього народовладдя, держави тощо.

Нормативно-правові основи конституціоналізму перш за все визначаються конституцією як нормативним актом найвищої юридичної сили, Основним Законом держави, що регулює найважливіші суспільні відносини і має власну структуру, особливий порядок прийняття та внесення змін.

Наукові основи формує теорія конституціоналізму, що охоплює: досягнення зарубіжної наукової думки, вчення вітчизняних мислителів минулого, сучасні ідеї і концепції конституціоналізму.

Ідеологічні основи конституціоналізму визначає система правових ідей, поглядів, понять, теорій, заснованих на певних наукових і політичних знаннях та уявленнях, яка має за мету вплив на формування і розвиток правової, політичної і моральної культури.

Організаційні основи опосередковує конституційний лад (як система суспільних відносин, установлених відповідно до конституції), основними складовими якого є державний і суспільний лад.

Як слушно зауважує Ю. М. Тодика, слід брати до уваги, що наявність конституції ще не означає існування конституціоналізму як масового політичного руху, зацікавленого у забезпеченні в країні демократичного конституційного ладу. Співвідношення конституції і конституціоналізму тісно пов'язане з проблемою коиституційності самої конституції, тобто з тим, якою мірою конституційний текст відповідає принципам гуманізму, справедливості, демократизму, забезпечення прав і свобод особистості.

Проблема конституційності конституції пов'язана із проблемою конституційності держави. Значення цього поняття розглядається із застосуванням двох підходів.

1) позитивістський підхід, за яким конституційною визнається та держава, в якій є конституція як основний закон (закони), що закріплює певний державний лад, структуру і повноваження органів державної влади, наділені реальною практичною дією, і має вищу юридичну силу та змінюється шляхом особливої (ускладненої порівняно із звичайним законодавчим процесом) процедури;

2) природно-правовий підхід, за яким конституційною визнається держава, в якій забезпечені гарантії прав людини та поділ влади.

Багатоаспектність поняття “конституціоналізм"

В конституційно-правовій науці склалося три основні підходи до його визначення: політичний, філософсько-історичний і юридичний.

У політичному аспекті конституціоналізм розкривається як особливий характер відносин між державою та суспільством на основі консенсусу, як ідейно-політична доктрина та рух.

У філософсько-історичному – як вчення про конституцію, включаючи передконституційні ідеї божого, природного права, договірного походження держави, вчення про плутократію, тиранію, деспотію, демократію та т. ін.

У юридичному аспекті конституціоналізм розуміється у вузькому значенні як особливий режим функціонування державної влади на основі конституційних методів та у широкому значенні – як складна політико-правова система.

Конституціоналізм в юридичному аспекті є системою, до якої входять конституційні норми, конституція, але не як щось застигле, статичне, а конституція, узята разом з її доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, що відображують концепцію, філософію, сутність конституції, а також практикою її здійснення. Окрім цих складових політико-правової системи конституціоналізму, важливе значення мають такі його елементи як конституційна правосвідомість, конституційні правовідносини і конституційна законність, на встановлення якої зрештою спрямовано функціонування цієї складної системи. Такий «набір» елементів системи конституціоналізму найбільш повно відображає суть цього соціально-правового явища.

Таким чином, конституція і конституціоналізм - це не тотожність. Як справедливо відзначає німецький дослідник С. Войт, конституціоналізм є нормативною концепцією, та її не слід змішувати з конституцією de facto, що використовується у будь-якому суспільстві. Конституціоналізм – багаторівнева система, яка функціонально виходить за межі конституції і взагалі права, що відображає особливості менталітету та буття народу.

Правові основи конституціоналізму

Конституціоналізм - політико-правове явище, правова (юридична) сутність якого обумовлена, перш за все, нормативно-правовою основою цієї системи, в якості якої виступає Конституція (конституційне законодавство). Конституція має змішану політико-правову природу, як і конституційні відносини, що виникають на основі ії норм, оскільки «вони регулюють процес організації і здійснення владних повноважень народом, державою та елементами політичної системи». Крім того, політична природа конституціоналізму витікає з тісного взаємозв'язку політики з конституційно-правовими інститутами і реаліями.

Зміст системи конституціоналізму зовні відображається в певних інституційних утвореннях. Основними інститутами конституціоналізму є: інститут публічної влади, який структурується на два самостійних підінститути - державної влади і місцевого самоврядування; інститут конституційного контролю (наглядово-контрольні заходи з боку державних органів по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини та громадянина, правової свободи, суб'єктивного публічного права, верховенства конституції у системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії); інститут конституційної відповідальності.

Метою функціонування системи конституціоналізму є конституційна законність як режим точного і неухильного дотримання конституції та інших конституційно-правових актів всіма суб'єктами, яким вони адресовані, реальна дія ієрархії нормативно-правових актів, у системі яких Конституція має вищу юридичну силу.

рава з міжнародним публічним правом.