- •Спецкурс «Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика її застосування»
- •1. Становлення європейської системи захисту прав людини.
- •2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (єкпл). Правові наслідки ратифікації.
- •3. Принципи, на яких ґрунтується єкпл.
- •4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.
- •5. Принцип забезпечення правової визначеності.
- •6. Принцип автономного тлумачення.
- •7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.
- •8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників єкпл.
- •9. Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини (єспл).
- •10. Правові підстави звернення до Європейського суду з прав людини фізичних осіб.
- •11. Правові підстави звернення до Європейського суду з прав людини неурядових організацій, груп (приватних) осіб.
- •12. Юрисдикція Європейського суду з прав людини.
- •13. Загальна характеристика організаційної структури Європейського суду з прав людини.
- •14. Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в Україні: правові підстави діяльності.
- •15. Функції Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: ст. 35 Конвенції.
- •16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.
- •17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.
- •18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними органами кінцевого рішення у справі як одна з умов прийнятності заяви.
- •19. Загальна характеристика змісту заяви до Європейського суду з прав людини.
- •20. Витрати заявника при зверненні до Європейського суду з прав людини.
- •21. Загальна характеристика правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •23. Заходи індивідуального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •24. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •25. Конвенція і практика Європейського суду як джерела права під час розгляду справ національними судами України.
- •26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
- •27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
- •28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.
- •29. Заборона катувань: стаття 3 Конвенції.
- •30. Заборона рабства та примусової праці: стаття 4 Конвенції.
- •31. Право на свободу та особисту недоторканність: стаття 5 Конвенції
- •32. Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с» пункту 1 статті 5 Конвенції
- •33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.
- •34. Процесуальні гарантії у випадку позбавлення волі: пункти 2, 3 та 4 статті 5 Конвенції.
- •35. Компенсація за незаконий арешт або затримання: пункт 5 статті 5 Конвенції.
- •36. Сфера застосування статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Право на справедливий суд
- •37. Поняття «суду», що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції
- •38. Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •39. Поняття «розумного строку» розгляду справ, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •40. Виконання внутрішньодержавних судових рішень як невід’ємний елемент права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції.
- •41. Гарантії від неправомірного застосування кримінального покарання: стаття 7 Конвенції.
- •42. Право на повагу приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції: стаття 8 Конвенції.
- •43. Право на шлюб і сім’ю, рівноправність кожного з подружжя: стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу № 7.
- •44. Свобода думки, совісті та релігії: стаття 9 Конвенції.
- •45. Свобода вираження поглядів: стаття 10 Конвенції.
- •46. Свобода зібрань та об’єднання: стаття 11 Конвенції.
- •47. Поняття «власність» («майно»), що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 1 Першого Протоколу.
- •48. Умови позбавлення власності, визначені пунктом 1 статті 1 Першого Протоколу.
- •49. Право на освіту: стаття 2 Першого Протоколу.
- •50. Заборона дискримінації: стаття 14 Конвенції. Ст. 14. Заборона дискримінації
26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
Право каждого лица на жизнь охраняется законом. Никто не может быть умышленно лишен жизни или казнен. Сначала смертная казнь была разрешена во исполнение приговора суда. Потом после Протокола №6 она разрешалась только за военные преступления в военное время, В 2000 Протокол №13 полностью отменил казнь и установлен запрет отхода от этого правила.
Обязанности государства:
1. негативные – государство в виде гос. органов не может лишать человека жизни, кроме случая когда в этом есть необходимость:
а) при защите любого лица от противоправного насилия;
b) при осуществлении законного задержания или предотвращения побега лица, законно держится под стражей;
c) при совершении правомерных действий для подавления бунта или мятежа.
Т.о. должна быть правомерность, абсолютная необходимость и надлежащая подготовка.
2. позитивные – защищать право на жизнь (должно эффективно обеспечивать его).
3. процессуальные – проведение эффективного расследования всех случаев лишения жизни, которые произошли вследствие применения силы (должно быть возбуждено уголовное дело, соблюдены процессуальные пава всех лиц, независимость следователей во время расследования, непосредственное расследование, все доказательства должны быть детально иузучены, а обстоятельства обоснованы).
27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
Право кожної особи на життя охороняється законом. Ніхто не може бути умисно позбавлено життя або страчений. Спочатку страта була дозволена - «Ніхто не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання». Потім після Протоколу №6 вона дозволялася тільки за військові злочини у воєнний час - Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону».ст 15. - «Під час війни або за інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю нації, будь-яка із Сторін може вжити заходів, що відступають від її зобов'язань, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом». У 2000 Протокол №13 повністю скасував страту і встановлена заборона відходу від цього правила. За ЄК право на життя з моменту народження. Держава у вигляді держ. органів не може позбавляти людину життя, крім випадку, коли в цьому є необхідність: а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства; b) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення бунту або заколоту. Т. о. повинна бути правомірність, абсолютна необхідність і належна підготовка.
28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.
Право кожної особи на життя охороняється законом. Ніхто не може бути умисно позбавлено життя або страчений. Спочатку страта була дозволена - «Ніхто не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання». Потім після Протоколу №6 вона дозволялася тільки за військові злочини у воєнний час - Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону».ст 15. - «Під час війни або за інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю нації, будь-яка із Сторін може вжити заходів, що відступають від її зобов'язань, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом». У 2000 Протокол №13 повністю скасував страту і встановлена заборона відходу від цього правила. За ЄК право на життя з моменту народження. Держава у вигляді держ. органів не може позбавляти людину життя, крім випадку, коли в цьому є необхідність: а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства; b) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення бунту або заколоту. Т. о. повинна бути правомірність, абсолютна необхідність і належна підготовка. Після прийняття Протоколу №13 та прийняття нового КК вищою мірою покарання стало довічне позбавлення волі, а сполнение смертних вироків, винесених раніше замінили довічним позбавленням волі.