Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Курсова работа на тему:

Негласні слідчі розшукові дії

Виконав:

Студент 3 курсу 1 групи

Рицарев Максим Георгійович

Перевірив:Говорун Д.М

Харків – 2015

План

Вступ………………………………………………………………………...………3

1) Поняття та система негласних слідчих розшукових дій……………...……....4

2) Підстави проведення негласних слідчих розшукових дій…….......................11

3) Порядок отримання дозволу на проведення негласних слідчих дій…..……15

4) Забезпечення прав та законних інтересів осіб що до яких проведено негласні дії……………………………………………………………...…………………….19

Висновок……………………………………………………………………………24

Список використаних джерел……………………………………………………..25

Вступ

Законодавчому закріпленню нових засобів формування доказів у кримінальному провадженні сприяли багаторічні пошуки адекватних засобів протидії організованій та корумпованій злочинності, вивчення позитивного світового досвіду виявлення та викриття замаскованих небезпечних злочинів. Суттєвою новацією є закріплення у КПК України нового процесуального інституту негласних слідчих (розшукових). Незважаючи на спробу законодавчого визначення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, вони не розкривають їх основні визначальні ознаки. Це породжує неоднозначні підходи науковців і практиків до їх розуміння, створює певні складнощі в процесі застосування. Поглиблене дослідження інституту негласних слідчих (розшукових) дій, як засобів пізнавальної діяльності з розкриття кримінальних правопорушень потребує розроблення їх визначення та систематизації, що обумовлює актуальність розглядуваної теми.

Інститут негласних слідчих (розшукових) дій як засобів пізнавальної діяльності з розслідування злочинів розглядався в роботах таких вчених, як: М. А. Погорецький, В. Д. Берназ, Д. П. Письменний, М. Є. Шумило С. О. Гриненко, В. М. Тертишник, О. М. Дроздов, В. А. Колесник, С. С. Кудінов, Д. Й. Никифорчук, Р. М. Шехавцов, та ін. В даних роботах висвітлюється поняття, правова природа, система негласних слідчих (розшукових) дій та їх співвідношення з оперативно-розшуковими заходами [1].

Поняття та система негласних слідчих розшукових дій

Слідчі (розшукові) дії є основним засобом формування доказів у кримінальному провадженні. В науковій літературі навколо визначення їх поняття висловлюються різні думки. Це пояснювалося тривалий час відсутністю цього визначення в нормах КПК України. Науковці вирішили заповнити дану прогалину. Під слідчими діями пропонують розуміти передбачену кримінально- процесуальним законом і забезпечену державним примусом сукупність операцій і прийомів, котрі здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксації та перевірки фактичних даних, які мають значення доказів у кримінальній справі 2, с. 5.

Як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення та відображення доказової інформації певного виду може розглядатися кожна слідча дія. Формулюючи поняття слідчих дій, А. Я. Дубинський наголошує на тому, що вони здійснюються відповідно до визначених процедурних вимог 3, с. 46-47. Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій, проте їх міркування мають досить суперечливий характер. Наприклад, М. І. Бажанов формулюючи визначення слідчих дій, відносить до них ті, які проводяться в кримінальному провадженні з метою збирання та закріплення доказів, але до запропонованого переліку включає притягнення особи як обвинуваченого, обрання запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, притягнення особи як цивільного відповідача. Зазначені дії, без сумніву, належать до процесуальних, але мета їх застосування відрізняється від мети слідчих дій 4, с. 202-203.

З широкого кола кримінально-процесуальних дій, які слідчий використовує в процесі розслідування як інструментарій пізнавальної діяльності, виділяють ту їх частину, яка має пошуково-пізнавальний характер і спрямована на збирання і дослідження фактичних даних про обставини злочину, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У новому КПК України зроблено деякі кроки на шляху врегулювання даного питання. Розділ 21 КПК України 2013 р. присвячений правовому регулюванню негласних слідчих (розшукових) дій, що утворюють окремий кримінально-процесуальний інститут. Згідно ст. 223 КПК під слідчими (розшуковими) діями розуміють ті, що спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Різновидом зазначених дій є негласні слідчі (розшукові) дії, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за визначеними законом випадками – це положення передбачено у ст. 246 КПК.

У даму визначенні звертається увага на їх спрямованість – отримання (збирання) нових доказів або перевірку вже отриманих доказів. За межами визначення лишаються інші визначальні ознаки, за якими процесуальна дія може бути віднесена до слідчих. На дану обставину звертають увагу науковці та зазначають, що слідчі дії характеризуються певними ознаками, які дозволяють відмежувати їх від інших процесуальних дій: а) мають пізнавальну спрямованість на отримання, фіксацію або перевірку доказів; б) істотно зачіпають права та законні інтереси осіб, а тому деякі із них потребують погодження з прокурором або отримання дозволу слідчого судді; в) порядок проведення закріплений у кримінальному процесуальному законі; г) в необхідних випадках забезпечуються державним примусом 5, с. 365.

Окрім наведених, визначальною ознакою для негласних слідчих (розшукових) дій є їх неочевидність, скритність (прихованість) від осіб, які в них не беруть участь, у тому числі й від співробітників слідчих і оперативних підрозділів, але передусім від об’єктів, відносно яких вони проводяться 6, с. 7.

Законодавець, піклуючись про забезпечення прав та законних інтересів особи у кримінальному провадженні, допускає можливість застосування негласних слідчих (розшукових) дій щодо тяжких та особливо тяжких злочинів, якщо відомості про них та особу, яка їх вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (ч. 2 ст. 246 КПК). У наведеному у цій частині переліку слідчих (розшукових) дій не вказується на зняття інформації з електронних інформаційних систем (ч. 2 ст. 264 КПК) та установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК). Це підкреслює можливість їх застосування щодо злочинів, які не відносяться до тяжких або особливо тяжких.

Отже, негласні слідчі (розшукові) дії є різновидом слідчих (розшукових) дій, порядок проведення яких закріплений у процесуальному законі, мають пізнавальну спрямованість, істотно зачіпають права та законні інтереси осіб, в необхідних випадках забезпечуються державним примусом і проводяться приховано від осіб, які не беруть участь у конкретному кримінальному провадженні [7].

Чинний КПК України дає визначення негласних слідчих (розшукових) дій як різновиду слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом. Відповідно до цього законодавчого визначення можна зробити висновок, що за своїм змістом негласні слідчі (розшукові) дії не відрізняються від оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), передбачених Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» [Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303.] (Закон України про оперативно-розшукову діяльність) та відповідними відомчими правовими актами.

Водночас слід звернути увагу на те, що на відміну від ОРЗ, перелік яких у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» не визначений, у чинному КПК України закріплено вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій: аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння (ст. 267), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269), аудіо- та відеоконтроль місця (ст. 270), контроль за вчиненням злочину (ст. 271) та виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 262).

КПК України визначає суб’єктів, які приймають рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якими є слідчий та прокурор (ч. 3 ст. 246 КПК України), а також суб’єктів, яким надається право проводити негласні слідчі (розшукові) – слідчого, або за його дорученням співробітників оперативних підрозділів (ч. 6 ст. 246 КПК України).

Важливим та дієвим засобом забезпечення законності проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст. 260, 261, 262, 263, 264, 267, 268, 269, 271, 274 КПК України, є судовий контроль, який здійснює слідчий суддя, за рішенням якого проводяться зазначені дії (ст. 247, 248, 249, 250 КПК України [Погорецький М.А. Негласні слідчі (розшукові) дії: проблеми провадження та використання результатів у доказуванні // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. - № 1, с.270-276, с. 272]

Регламентовані главою 21 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії відрізняться за своєю організаційною сутністю, змістом проваджуваних дій, суб’єктним складом. За низкою ознак, усі негласні слідчі (розшукові) дії можна розподілити на окремі групи. Так, за організаційним критерієм негласні слідчі (розшукові) дії можна поділити на три групи, а саме, ті що здійснюються з дозволу слідчого судді, за рішенням слідчого, прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а також ті, проведення яких відбувається винятково за рішенням прокурора. Так наприклад, винятково з дозволу слідчого судді проводяться такі негласні слідчі (розшукові) дії, як аудіоконтроль, відеоконтроль особи, огляд, арешт та виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу.

За рішенням слідчого, прокурора можуть проводитись негласне проникнення та обстеження публічно доступних місць, спостереження за річчю або місцем, в тому числі із застосуванням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження; здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов’язаний із подоланням логічної системи захисту. Винятково за рішенням прокурора може проводитись така негласна слідча (розшукова) дія як контроль за вчиненням злочину.

На дві групи поділяються негласні слідчі (розшукові) дії за ознакою обмеження прав особи, закріплених Конституцією та законами України - проведення яких не обмежує права особи, і, відповідно, які пов’язані з обмеженням прав особи. Проведення негласної слідчої (розшукової) дії зі зняття інформації з електронних інформаційних систем, регламентоване ч. 1 ст. 264 КПК України, безпосередньо пов’язане із обмеженням прав особи, задекларованих ст.ст. 31, 32 Конституції України [8]. Ч. 2 ст. 264 КПК України регламентується порядок здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. Зокрема, шляхом провадження негласної слідчої (розшукової) дії, регламентованої цією частиною ст. 264 КПК України, органи досудового розслідування можуть проводити цілеспрямований пошук серед комп’ютерних систем та мереж відкритої інформації з метою виявлення необхідних у справі відомостей.

За ознакою тяжкості вчиненого злочину, з метою розкриття та розслідування якого проводяться негласні слідчі (розшукові) дії поділяють на дві групи: ті, що проводяться по тяжким, особливо тяжким злочинам, а також ті, що проводяться по будь-яким злочинам, незалежно від ступеню тяжкості. За змістом ст. 246 КПК України, аудіоконтроль, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд та виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді, а також обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи (ст. 267 КПК), спостереження за особою, річчю, місцем (ст. 269 КПК), аудіоконтроль, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання із розкриття злочинної діяльності організованої злочинної групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК), проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Згідно ст. 264 КПК України зняття інформації з електронних інформаційних систем, якщо доступ до інформаційних систем або їх частин не обмежується власником, володільцем, утримувачем, або не пов’язаний із подоланням логічної системи захисту; обстеження приміщень, що призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (ст. 267 КПК), тобто приміщень із примусового утримання осіб у зв’язку з відбуттям покарання, затриманням, взяттям під варту, а також установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК) можуть проводитись з метою розслідування злочинів, відповіда- льність за які встановлена КК України, незалеж- но від ступеню тяжкості вчинених діянь.

Необхідність використання спеціальних технічних засобів, відносин конфіденційного співробітництва, несправжніх (імітаційних) заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів у ході підготовки та проведення негласних слідчих (розшукових) дій визначається в залежності від ситуації, що склалася у кримінальному провадженні, і є варіативними ознаками, що не можуть виступати критеріями розмежування негласних слідчих (розшукових) дій на окремі групи. Викладене поширюється і на можливості розподілу негласних слідчих (розшукових) дій на групи за ознакою місця проведення. З аналізу положень глави 21 КПК України випливає, що негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись в публічно недоступних місцях, житлі, іншому володінні особи, або ж у публічно доступних місцях (громадські місця, або ж місця загального користування, вхід до яких необмежений). Проте окремі негласні слідчі (розшукові) дії, наприклад, аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК) можуть проводитись як у житлі, іншому володінні особи, так і в публічно доступних місцях, залежно від ситуації, що склалася на досудовому розслідуванні [9, с.112].

Розголошення відомостей щодо факту та результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій може відбуватися під час ознайомлення сторонами з його матеріалами, на судових стадіях кримінального провадження під час розгляду його матеріалів, або ж у порядку, визначеному ст. 253 КПК України, з метою повідомлення осіб, щодо яких провадилися негласні слідчі (розшукові) дії. Оскільки у ході роботи правоохоронних органів можуть використовуватись спеціальні засоби, методи та прийоми роботи, відомості про які становлять державну таємницю, інформація щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути розголошеною лише за умови та у межах, що забезпечує збереження цієї таємниці. У такому разі досудове розслідування та судовий розгляд матеріалів кримінального провадження повинні проводитись із дотриманням режиму секретності.

Отже, розглянувши сутність негласних слідчих (розшукових) дій необхідно звернути увагу на їх систематизацію. Відомості про даний інститут слідчих (розшукових) дій містяться в главі 21 КПК України. Вона складається з трьох підрозділів. У першому викладені загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії. Другий підрозділ передбачає втручання у приватне життя. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій передбаченні третім параграфом 21 глави 21 КПК України.

Подальша систематизація негласних слідчих (розшукових) дій за науково обґрунтованими підставами буде сприяти одностайному їх розумінню і застосуванню в практиці розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, що вчиняються з використанням замаскованих і прихованих способів, у тому числі й організованими злочинними групами та організаціями [1, с.14].

Підстави проведення негласних слідчих розшукових дій

Згідно ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [10] мова іде про підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності, а не застосування окремого оперативно-розшукового заходу. Тобто в оперативно-розшуковій діяльності, так і в кримінальному процесі приводи і підстави розглядаються щодо початку відповідної діяльності, а не проведення окремих слідчих (розшукових) дій або оперативно-розшукових заходів.

Для проведення негласних слідчих (розшукових) дій потрібні дійсно відповідні підстави, під якими слід розуміти фактичні дані, що вказують на необхідність застосування саме даної, а не будь-якої іншої слідчої дії для вирішення конкретного завдання кримінального провадження. Ці дані, згідно ч. 2 ст. 246 КПК мають свідчити про те, що проведенням інших слідчих дій, зокрема гласних, виконати завдання кримінального провадження (отримати відомості про злочин та особу, яка його вчинила) неможливо. Неможливість отримання інформації про обставини конкретного злочину, про що зазначається у даній статті КПК може розглядатися, як привід для проведення негласної слідчої дії.

Деякі науковці пропонують розглядати приводи та підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. При цьому проводиться паралель між негласними слідчими (розшуковими) діями та оперативно-розшуковими заходами. Під приводами вони розуміють передбачені законом або нормативними актами фактичні відомості, які надійшли від джерел (гласних або негласних), оформлені документально та містять відомості про підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Автори допускають змішування приводів та підстав, які на достатньому рівні розроблені науковцями в галузі кримінального процесу щодо стадії порушення кримінальної справи. Під приводами для прийняття рішення про порушення справи розуміють передбачене законом джерело інформації, з якого уповноважені органи дізнаються про вчинений злочин або такий, що вчиняється чи готується; іншими словами – це джерело відомостей про злочин. Підставою для порушення справи розглядають достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. [11, с. 272]

Слідчим суддею за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором вирішується питання про наявність достатніх підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Вони приймають рішення про наявність чи відсутність фактів або обставин, що потребують проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій вирішується на основі вже отриманої гласної чи негласної інформації, письмових доручень правоохоронних органів, слідчих і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, запитів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав. Закон дозволяє проведення негласних слідчих (розшукових) дій за наявності необхідних підстав для їх проведення і використання необхідних засобів, тобто для початку цих дій суб’єкти їх проведення повинні мати законні приводи. Законні підстави негласних слідчих (розшукових) дій є гарантією дотримання законності при їх проведенні.

В чинному законодавстві міститься перелік приводів застосування підстав проведення оперативно-розшукової діяльності в с.2 ст. 6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», але не має

Переліку підстав для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, тому практично негласні слідчі (розшукові) дії мають підстави тотожні до підстав проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення будь-якої негласної слідчої (розшукової) дії допускається лише за наявності одночасно приводу і підстави. Під приводом розуміють передбачені законодавством або нормативними актами фактичні відомості, які надійшли від джерел (гласних або негласних), оформленні документально та містять відомості про підставу для проведення негласних слідчих 9розшукових) дій.

Однією із підстав для проведення негласних слідчих 9розшукових) дій закон визначає наявність інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами. Інформацію про злочини, що готуються, суб’єкти кримінального судочинства отримують з різних джерел. Це можуть бути заяви і повідомлення громадян, підприємств, установ та організацій, службових осіб, представників влади про підготовку злочину, що є приводом для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Як підставу для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визначає і наявність інформації про злочини, які вчиненні невстановленими особами.

Інформація про вчинення невстановленими особами злочину може бути отримана від очевидців, результатів огляду місця подій, заяв або повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Інформація про злочин також може бути отримана із негласних джерел, тобто коли оперативними підрозділами безпосередньо виявляється ознаки злочину, або вона поступає від конфідентів інших оперативних підрозділів.

Другою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій закон визнає наявність інформації про осіб, які готують, або вчинили злочини. Це можуть бути: виконавці, організатори, підбурювачі, пособники, приховувачі. Від них гласно можуть бути отриманні пояснення щодо факту протиправного діяння, вони можуть бути фізично затриманні на місці вчинення злочину, відносно них може бути вжито запобіжний захід. Процесуальне затримання за підозру у вчиненні злочину, взяття під варту (арешт), інші засоби процесуального примусу.

Третьою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій є наявність інформації про осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінальної відповідальності. У кожному випадку, коли находиться інформація про таких осіб, підрозділи правоохоронних органів мають сі підстави для проведення негласних (слідчих) розшукових дій з метою їх розшуку. Послідовність і цілеспрямованість негласних (слдчих0 розшукових дій та інших спеціальних заходів залежить від категорії осіб, що розшукуються.

Достатня інформація про осіб, які переховуються від органів розслідування або відбування покарань – це офіційні дані, що дають підстави для заведення розшукової справи або термінового проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Негласні слідчі (розшукові) дії, які передбачені статтями 269, 270, 271, 272 КПК. А також ті, рішення про проведення яких приймає слідчий суддя, проводиться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч.2 ст. 246 КПК) [12, с. 146]

У загальному вигляді законодавець визначає випадки і умови, за яких можуть проводитися негласні слідчі (розшукові) дії: а) відомості про злочин і особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб; б) злочин відноситься до категорії тяжких або особливо тяжких; в) проводяться виключно у кримінальному провадженні; г) проводяться на підставі ухвали слідчого судді, за винятком: а) контроль за вчиненням злочину виключно за рішенням прокурора (ч. 4 ст. 246 КПК); б) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, здійснюється на підставі постанови слідчого, погодженої з керівником органу досудового розслідування або постанови прокурора (ч. 2 ст. 272 КПК) [9, с.10].