3. Особливості, склад, загальна класифікація екологічних правопорушень.

Порушенням норм екологічного права, як будь-яким іншим правопорушен­ням, притаманні ознаки, що утворюють їх склад. Екологічне правопорушення має свій об'єкт та об'єктивну сторону й охоплює своїх суб'єктів і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єктами екологічного правопорушення є суспільні відносини, закріплені у чинному законодавстві, які пов'язані з використанням та охороною природних ресурсів, існуванням належних умов для життєдіяльності людини і суспільства, збереженням якості навколишнього природного середовища та забезпеченням екологічної безпеки. При цьому правове закріплення зазначених суспільних відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і доступним науково-технічним вимогам використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.

Сучасне екологічне законодавство надає підстави для виділення загальних і спеціальних об'єктів протиправних зазіхань. До загальних об'єктів екологічних правопорушень слід віднести протиправні зазіхання, спрямовані на збереження безпечної для існування живого і неживого природного середовища, захисту життя і здоров'я населення країни від негативного впливу на природне середо­вище, збереження гармонійної взаємодії суспільства з природою, забезпечення раціонального використання, своєчасного відтворення й ефективної охорони природних ресурсів як включених у господарське користування, так і тих, що у даний час не використовуються у народному господарстві.

У такому розумінні загальним об'єктом протиправного зазіхання є не державні інтереси, а природне середовище як місце, засіб і умова життя на­ціонального співтовариства і територіальних співтовариств міст і селищ, тобто суспільні інтереси населення країни та інтереси населення окремих територій і кожної людини у здоровому і сприятливому довкіллі. Однак відповідно до ст. 16 Конституції «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівно­ваги на території України... є обов'язком держави»[2], неналежне виконання якого останнім також порушує встановлений загальний екологічний правопорядок. Таким чином, загальним об'єктом правопорушення є закріплений чинним зако­нодавством екологічний правопорядок у суспільстві. Тому будь-яке зазіхання на цей правопорядок виступає у виді правопорушення. Основу загального об'єкта екологічного правопорушення складають відносини суспільства до використання природних ресурсів та охороні довкілля.

Виділення спеціального об'єкта екологічного правопорушення обумовлено однорідністю чи близькістю суспільних відносин у сфері використання і охоро­ни земельних ресурсів, корисних копалин надр, водних об'єктів та їх ресурсів, лісових багатств, об'єктів природно-заповідного фонду, рослинного і тварин­ного світу, курортних лікувальних ресурсів та атмосферного повітря тощо. До спеціальних об'єктів протиправного зазіхання слід віднести правопорушення у сфері відносин власності українського народу на природні багатства, закріплені в ст. 13 Конституції, відносин комунальної та приватної власності на природні об'єкти, передбачені земельним, лісовим, природно-заповідним, фауністичним і флороохоронним законодавством, у сфері відносин щодо надання, викупу, вилученню і перерозподілу природних ресурсів, що здійснюється органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень Конституцією і галузевими актами природноресурсового та екологічного законодавства.

Характерним як для загальних, так і для спеціальних об'єктів екологічних правопорушень є протиправні зазіхання на суспільні відносини, врегульовані чинним законодавством. Вони, як правило, виступають у формі правопорушень в сфері використання природних ресурсів і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується протиправністю поведінки правопорушника, що зазіхає на екологічний право­порядок, встановлений державою. Екологічний правопорядок являє собою систему суспільних відносин, що склалися в результаті дії норм екологічного законодавства і права.

Протиправність може проявлятися у формі активної дії (допущення наднор­мативних, аварійних і залпових скидань забруднюючих і шкідливих речовину навколишнє середовище, перевищення норм і лімітів використання природних ресурсів) або пасивної поведінки у формі бездіяльності (неприйняття заходів щодо попередження забруднення навколишнього середовища, ліквідації еколо­гічних наслідків аварій), що ігнорують положення екологічного законодавства.

Протиправність поведінки має місце не тільки тоді, коли порушується кон­кретна норма екологічного законодавства, а й у тих випадках, коли порушуються загальні вимоги щодо використання природних ресурсів і принципи охорони навколишнього природного середовища. До останніх можна віднести, напри­клад, відмову у своєчасному наданні повної та достовірної інформації про стан якості довкілля, приховування відомостей про реальну екологічну обстановку, фальсифікацію причин захворювання людей, тварин і рослин тощо.

Об'єктивним результатом екологічного правопорушення є вчинення шкоди природному середовищу чи конкретним природним об'єктам або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди. При цьому загальне поняття шкоди охоплює прямий дійсний збиток, заподіяний матеріальним об'єктом природи, компенсацію матеріальних втрат і грошових витрат на їх відновлення і відшко­дування збитків, що виникли у зв'язку з погіршенням чи втратою якості навко­лишнього природного середовища.

Багатокомпонентність складу шкоди, заподіяної протиправною поведінкою у сфері екологічних відносин, призвело окремих дослідників цієї проблеми до виділення економічної (матеріальної) та екологічної (середовищезахисної) шко­ди. Об'єктивні результати протиправних дій у сфері охорони довкілля надають певні підстави для підрозділу шкоди, заподіюваної природному середовищу, на економічну й екологічну шкоду.

Економічна шкода при порушенні вимог екологічного законодавства вчиня­ється конкретним природним об'єктам: землям, надрам, водам, лісам, рослин­ному чи тваринному світу, природно-заповідному фонду, виключній (морській) економічній зоні і носить, як правило, матеріалізований характер у формі їх по­гіршення, знищення, загибелі, присвоєння, викрадення тощо. При цьому шкода вчиняється власникам природних ресурсів, природокористувачам, орендарям природних об'єктів, що проявляється в неотриманні доходів від використання природних об'єктів у господарських цілях, які були б отримані, якби не було вчинено правопорушення. До них відносяться також непродуктивні витрати на ліквідацію наслідків протиправних дій чи бездіяльності, витрати на відновлення чи відтворення природного об'єкта або приведення у первісний стан.

Економічна шкода не завжди прямо і безпосередньо пов'язана із змінами у природному середовищі. Вона може за часом віддалено відбитися на якості навколишнього середовища. Тому відшкодування економічної шкоди, заподі­яної природним об'єктам, має свій екологічний зміст.

Екологічна шкода безпосередньо пов'язана з вчиненням збитків якості при­родного середовища. Протиправні зазіхання уданому випадку можуть порушу­вати природні обмінні процеси, забруднювати середовище існування, виснажу­вати природні ресурси, підвищувати антропогенний вплив на життєдіяльність суспільства, створювати погрозу виникнення генетичних змін у функціонуванні живих організмів тощо.

Особливістю екологічної шкоди є втрата якості природного середовища та вплив на закономірності функціонування екосистем. Вони, як правило, є невід­новними або важковідтворюваними, відновлення яких пов'язано з тривалим часом і потребує значних матеріальних витрат. Тому визначення розміру від­шкодування екологічної шкоди є складним для підрахунку, а про відновлення і доведення природного об'єкта до первісного екологічного стану якості можна говорити лише умовно.

Антропологічна шкода в сучасних умовах є особливим різновидом еколо­гічної шкоди. Вона може вчинятися здоров'ю людини через негативний вплив забрудненого навколишнього середовища (фізіологічна шкода) та шкода, що впливає на стан майбутніх поколінь (генетична шкода). Правове забезпечення відшкодування і запобігання зазначених видів антропогенної шкоди має суттєве значення для українського суспільства у зв'язку з наслідками Чорнобильської катастрофи. Однак, незважаючи на закріплення у ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» права громадян на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, методики щодо критеріїв та параметрів визначення розміру екологічної шкоди, заподіюваної здоров'ю людини, дотепер не розроблені.

У даний час витрати на охорону здоров'я громадян, відновлення їх праце­здатності та компенсації за втрачену трудову діяльність здійснюються через систему соціального забезпечення, медичне обслуговування та пільгове оздо­ровлення, що передбачені законодавством про подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи. Щодо генетичних змін, що відбуваються в природі та її об'єктах, а також стану здоров'я людини, то вони є незворотними. Засобами нейтралізації їх шкідливих наслідків можуть бути тільки відновлення природного середови­ща, підданого радіоактивному впливу в результаті Чорнобильської катастрофи.

Причинний зв'язок екологічного правопорушення є невід'ємною складовою об'єктивної сторони правопорушення, внаслідок чого вчиняється економічна чи екологічна шкода навколишньому природному середовищу. Причинний зв'язок має безпосередньо існувати між протиправною діяльністю або безді­яльністю та шкідливими наслідками такої діяльності, що настали, або реальною погрозою їх настання. Таким чином, причинним зв'язком прийнято вважати такий розвиток подій; які викликані протиправними діями чи бездіяльністю та є причиною настання шкідливих результатів,що виступають як наслідок. При відсутності такого зв'язку сам факт вчинення шкоди навколишньому природному середовищу в цілому або його окремим об'єктам не можна визнавати правопорушенням.[9]

Значні складнощі виникають при виявленні причинного зв'язку у випадках послідовного вчинення екологічної шкоди декількома суб'єктами права. Так, на­приклад, проектант підприємства не запроектував очисні споруди, а державна комісія прийняла об'єкт в експлуатацію без таких споруд, і в результаті його екс­плуатації підприємство забруднює навколишнє середовище. У таких випадках причинний зв'язок складається в ланцюжок, де причина породжує наслідок, а цей наслідок - нову причину.

Шкода природному середовищу може вчинятися не тільки внаслідок про­типравних дій, а й правомірною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду. Від­шкодування правомірно заподіяної шкоди природному середовищу має місце, наприклад, у випадках, передбачених нормами земельного законодавства щодо відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Правомірне вчинення шкоди водному середовищу відбувається в результаті аварійного скидання забруднюючих речовин із судів, передбачених ст. ст. 304 і 305 Кодек­су торговельного мореплавства України та в деяких інших законодавчих актах. Таке ж вчинення шкоди природним об'єктам може мати місце при необхідній обороні від диких тварин або при знищенні чи ушкодженні об'єктів природи при крайній необхідності. Однак обсяг правомірно заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу не може бути безмежним. Його розміри визначаються межами нормального екологічного ризику.

Нормальний екологічний ризик заснований на допущенні імовірності вчинен­ня шкоди з метою досягнення виробничо-господарського результату, за умови усунення такої шкоди шляхом відновлення порушеного стану природних об'єктів та їх ресурсів і забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Екологічний ризик у нормальних межах є неминучим наслідком у виробничо-господарській діяльності (будівництво нафтотерміналів, затоплення земель во­доймищами гідроелектростанцій, вирубки лісопросік для високовольтних ліній електропередачі), що звільняє їх виконавців від юридичної відповідальності за заподіяну шкоду природному середовищу.

Проте нерідко у господарській діяльності має місце перевищення меж нор­мального екологічного ризику, що пов'язано з виникненням негативних змін у природному середовищі. Такі наслідки можуть бути результатом екологічного упущення та екологічного прорахунку.

Екологічне упущення є наслідком недбалого ставлення до виконання робіт, халатного виконання завдання, недостатнього обґрунтування проекту будів­ництва тощо. Можливі наслідки екологічних упущень відомі чи можуть бути передбачені, але вони в процесі господарської діяльності не прийняті до уваги. Тому екологічне упущення, як дія чи бездіяльність, що вчинила шкоду природ­ному середовищу, є підставою для покладання на особу, яка заподіяла шкоду, обов'язку щодо її відшкодування.

Екологічний прорахунок є наслідком недостатнього знання існуючих за­кономірностей у природі, неповного врахування складної екологічної ситуації, неможливості передбачення незвичайних природних умов і т. п. Таким чином, шкідливі наслідки при екологічному прорахунку неможливо припустити чи передбачати. Тому екологічний прорахунок може служити підставою для по­становки питання про службову невідповідність, пониження у посаді чи недо­статній кваліфікації, а не про юридичну відповідальність за вчинення шкоди навколишньому середовищу.

Суб'єкти екологічних правопорушень у складі останніх займають важливе місце. Ними можуть бути підприємства, установи й організації різних форм влас­ності та видів природокористування: державні, комунальні, приватні, громадські, кооперативні, акціонерні, орендні, сімейні, індивідуальні, спільні, міжнародні та інші. Роздержавлення природних об'єктів і приватизація земельних ресурсів при­звело до скорочення державних і збільшення недержавних підприємств – природокористувачів, які нерідко порушують вимоги екологічного законодавства.

Суб'єктами екологічних правопорушень можуть виступати державні уста­нови й об'єднання підприємств, організації громадян і громадські об'єднання. В окремих випадках екологічні правопорушення вчиняються іноземними фірмами, установами і організаціями закордонних держав та міжнародними об'єднаннями.

Із наведеного випливає, що суб'єкти екологічних правопорушень необов'яз­ково мають бути власниками природних ресурсів, природокористувачами чи орендарями природних об'єктів. Вони взагалі можуть не бути учасниками еколо­гічних правовідносин, тому що обов'язок нести відповідальність за вчинені право­порушення в однаковій мірі залежать як від участі у правовідносинах (договірні відносини), так і перебування поза правовідносинами (делікатні зобов'язання). Важливим тут є володіння підприємством-суб'єктом відповідальності правами юридичної особи, що включає і його здатність нести юридичну відповідальність, тобто володіння делікатною правосуб'єктністю.

Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства може бути і держава, яка не є юридичною особою. Відповідаль­ність Української держави за національним законодавством заснована на тому, що вона в сучасних умовах виконує важливі екологічні функції для суспільства. За невиконання чи неналежне виконання державою своїх функцій відповідають його органи виконавчої влади, а саме: Кабінет Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство земельних ре­сурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство рибного господарства України, Державна служба геології та надр України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Міністерство охорони здоров'я України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України та інші міністерства і відомства, як центральні органи виконавчої влади, що представляють державу. Це може мати місце при порушенні ними законодавства про надання, вилучення чи перерозподіл природних ресурсів, неприйнятті заходів для забезпечення екологічної безпеки населення, недотриманні умов і порядку притягнення до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

За аналогічні правопорушення суб'єктами юридичної відповідальності мо­жуть виступати органи місцевого самоврядування та утворені ними виконавчі органи. Безумовно, у зазначених випадках відповідальність держави та її органів, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, а також вітчизняних та іноземних юридичних осіб обмежується заходами адміністративно-правової та цивільно-правової відповідальності. Суб'єктами кримінальної відповідальності за українським законодавством вони бути не можуть.

Суб'єктами юридичної відповідальності за екологічні правопорушення є по­садові особи державних органів та органів місцевого самоврядування, керівники підприємств і установ усіх форм власності, а також громадських об'єднань та інших недержавних організацій. Вони можуть бути притягнуті до дисциплінар­ної, цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за незаконне розпорядження природними об'єктами, надання їх у володіння та користування з перевищенням своїх повноважень, неприйняття заходів для запобігання за­бруднення й оздоровлення навколишнього природного середовища і т. д.

Фізичні особи (вітчизняні та іноземні громадяни й особи без громадянства) також є суб'єктами відповідальності за порушення екологічного законодавства і права. Види порушень норм екологічного права і санкції за їх вчинення фізичними особами широко представлені у чинному законодавстві. До них відносяться неза­конні види полювання, незаконний рибний промисел та привласнення продуктів життєдіяльності тваринного світу, протиправна вирубка зелених насаджень та порушення законодавчих вимог щодо збору дикої рослинності тощо.

Громадяни, як суб'єкти відповідальності за екологічні правопорушення, мають бути дієздатними (деліктоздатними), що виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто за досягненням 18-літнього віку. Однак, розділ XV Кримінального кодексу України та ст. ст. 13 і 24-1 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення передбачають правосуб'єктний вік та особливості застосування кримінальної й адміністративної відповідальності до неповнолітніх осіб з 16 до 18 років.

Згідно із ст. 33 (цивільна відповідальність неповнолітньої особи) та ст. 1179 (відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою) Цивільного кодексу, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.[10] Таким чином, цивільно-правова відпові­дальність малолітніх громадян за екологічні правопорушення може наставати з 15 років. У зв'язку з допущенням ст. 188 Кодексу законів про працю України як виняток можливості прийняття на роботу осіб, які досягли 15 років, то можна припускати і можливість настання дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення для працюючих неповнолітніх з 15-літнього віку.

Суб'єктивна сторона економічного правопорушення характеризується наявністю вини правопорушника. Виною є психічне ставлення особи до вчиню­ваної дії чи бездіяльності та її наслідків. Вина, як вольова категорія, вказує на можливу варіантність поведінки правопорушника щодо вибору відповідних дій для запобігання чи зниження шкідливого результату, що вчиняються окремим природним об'єктам та їх ресурсам і навколишньому природному середовищу в цілому. Крім того, вчинене винне діяння дозволяє визначити його цілі, мотиви, наміри, інтереси, що переслідувалися при заподіянні протиправного вчинку.

Екологічне законодавство і право сприйняло розроблені у кримінальному та цивільному праві прояви вини у формі умислу (прямого і непрямого) або необе­режності (самовпевненості та недбалості). При цьому форми прояву винності в екологічних правопорушеннях впливають на вибір видів юридичної відпо­відальності та застосування передбачених мір впливу, розмір відшкодування шкоди та її обмеження тощо.

Навмисні форми вини при порушеннях екологічних норм мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги екологічного за­конодавства і тим самим бажає вчинення шкоди навколишньому середовищу, природним об'єктам та їх ресурсам чи окремим компонентам природи. У подіб­них випадках особа діє з прямим умислом, спрямованим на вчинення шкоди за допомогою екологічного правопорушення (незаконне лісокористування, виснажливе збирання лікарських чи декоративних видів рослин, знищення зелених насаджень, ушкодження пам'ятників природи, ведення полювання забороненими засобами).

Однак переважна більшість навмисних екологічних правопорушень відбувається з непрямим умислом, коли правопорушник не бажає спричинення шкоди, але свідомо допускає його настання. Це може проявлятися в порушенні вимог законодавства про рекультивацію земель після завершення видобувних робіт, знищенні рибних запасів при будівництві водоймищ здійсненні викидів шкідливих речовин в атмосферу понад установлених норм і т. п.

Необережні форми вини при порушеннях екологічних норм можуть мати місце у халатному виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості у запобіганні впливу можливих шкідливих наслідків на природні ресурси та навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливості настання негативних наслідків для природних об'єктів, їх ресурсів чи природних комплексів в результаті своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їх запобігання (самовпевненість) або не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачати (недбалість). До необережних форм вини відносяться недотримання правил пожежної без­пеки у лісах, невиконання вимог щодо експлуатації очисних споруд, порушення правил використання хімічних речовин у сільському господарстві тощо.

Вина в екологічних правопорушеннях у тій чи іншій формі, поряд з іншими складовими цих правопорушень, є обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності. Однак в охоронних галузях законодавства мають місце роз­біжності у вимогах стосовно доведення провини за вчинені екологічні правопо­рушення. Так, за презумпцією невинуватості у кримінальних правопорушеннях тягар доведення провини лежить на стороні, що обвинувачує. А у відносинах щодо відшкодування шкоди провина правопорушника, як правило, презумується, у зв'язку з чим тягар доведення своєї невинуватості лежить на особі, яка заподіяла шкоду навколишньому природному середовищу. В екологічному праві є також інші розбіжності у врахуванні вини при вчиненні правопорушень у сфері охорони довкілля.

Екологічному законодавству відома і так називана безвинна відповідальність за вчинення шкоди особою, яка володіє джерелом підвищеної екологічної не­безпеки. Це прямо зазначено у ч. 3 ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», а саме особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.[11] Жодна з висунутих цивілістичних та екологічних концепцій не має достатнього обґрунтування правовій природі виникнення і покладання юридичної відповідальності за безвинне вчинення шкоди природ­ному середовищу.

Безвинна відповідальність заснована на факті її констатації в нормативному порядку діючим цивільним і екологічним законодавством. Особливістю застосування безвинної відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона поширюється тільки на цивільно-правову відповідальність, що застосовується в порядку відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

Діючому екологічному законодавству відомо і звільнення від відповідаль­ності навіть у випадках вчинення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли природним об'єктам та їх ресурсам вчиняється шкода протиправними діями з метою запобігання більш значної шкоди навколишньому середовищу (знищення лісонасаджень з метою запобігання поширення лісової пожежі, обваловування русла ріки чорноземом з метою запобігання затоплення). Дії в умовах крайньої необхідності з метою запобігання більш істотної економічної й екологічної шкоди, незалежно від ступеня їх протиправності, звільняють від усіх видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.[6; стр. 304]