2.3.3. Війни та військове мистецтво монгольської держави хііі стст.

На початку XIII ст. в Центральній Азії завершується процес консолідації розрізнених до того монгольських племен і формується держава, що на століття перетворилась на вирішальний чинник світової історії. У 1206 р. на з’їзді монгольської знаті Великим ханом був обраний Темучин, який одержав титул Чингізхана (рис. 2.26).

Рис. 2.26. Чингізхан (1155 – 1227)

Зовнішня політика монгольської держави визначалась винятковою агресивністю. Підкоривши силою зброї сусідів – уйгурів, евенків, якутів та інші народи, вони обрушились на Китай та до 1279 р. завершили підкорення країни. Наступною жертвою на сході стала Корея і лише щасливий випадок – сильний тайфун – перешкодив переправі монгольського війська до Японії. Одночасно монголи почали просування в західному напрямку і в 1219–1220 рр. завоювали найсильнішу державу Середньої Азії – Хорезмське ханство.

Тридцять тисяч монгольських вершників під керівництвом досвідчених воєначальників Джебе-нойона, Субедей-багадура та принца Тогучара швидко пройшли Персією, з півдня на північ перетнули Кавказькі гори, дорогою розгромили грузинське військо, в передкавказьких степах підкорили племена аланів і на річці Калка завдали нищівної поразки об’єднаним силам половців та деяких руських князів (рис. 2.27).

Рис. 2.27. Битва на річці Калка 31 травня 1223 р.

Після цього, зустрівши в Поволжжі рішучий опір булгар, монголи повернулись до Середньої Азії. Після смерті в 1227 р. Чингізхана західні області великої монгольської держави відійшли до його онука Бату-хана. У 1235 р. було прийнято рішення про великий похід на захід, до “останнього моря”. Після розгрому в 1236 р. Волзької Булгарії під монгольським ударом опинились роздріблені руські князівства. Підкорення Русі було завершено к 1240 р. і монголи, завдавши поразок Польщі та Угорщині, вийшли до побережжя Адріатичного моря. Західну Європу охопила паніка, проте, одержавши повідомлення про смерть Великого хана Угедея, Бату-хан у березні 1242 р. вимушений був повернути назад. Внаслідок монгольських походів у Східній Європі виникає велетенська кочова держава – Золота Орда зі столицею в місті Сарай в пониззі Волги.

Успіхи монголів пояснюються досконалістю їх військової організації. Збройні сили монгольської держави базувались на традиційній для Центральної Азії системі народного ополчення, коли кожен чоловік є потенційним воїном і з народження займає певне місце у військовій структурі. Військо розподілялось на десятки, сотні та тисячі, з відповідним командним складом, і було пов’язане жорстокою дисципліною.

Основним тактичним підрозділом була тисяча, вищим – тумен з 10 тис. вершників, на чолі з темником. Кожен воїн мав складний лук, який надсилав стріли на велику відстань, шаблю, спис, бойову сокиру, аркан. Захищали воїнів шкіряні панцері з нашитими металевими платівками, хутряні шапки чи металеві шоломи. Окремі підрозділи створювалися з важкоозброєних вершників, які застосовувались для нанесення розтинаючих ударів.

Характерною ознакою монгольського війська були його надзвичайна мобільність та швидкість пересування. За день військо могло подолати відстань близько ста кілометрів. У поході тумени рухались паралельними шляхами, на деякій відстані один від одного, маючи попереду дозори з легких вершників, які забезпечували постійний зв’язок.

З часу підкорення Китаю монголи широко залучали до служби китайських фахівців з військової техніки, тому мали в своєму розпорядженні облогові пристосування та складні метальні механізми. Це надавало їм можливості оволодіти добре укріпленими містами та фортецями.

У подальшому, створивши велику державу, Золоту Орду, близькі за економічними укладами та звичаями кочові угруповання досить швидко злилися в єдиний народ – татар [4, 6, 7, 31].