6. Практика
1. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦПК суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі – копія позовної заяви.
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Шостої державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним. Ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 09 січня 2014 року відмовлено у відкритті провадження на підставі ч.2 п.2 ст.122 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, подав ОСОБА_3 апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, просить ухвалу скасувати, провадження у справі відкрити.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Як вбачається з матеріалів справи в березні 2013року, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з вимогами про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, підставою яких, як він зазначає, є положення спадкового права, а саме ст.ст.1268, 1269, 1270 ЦК України.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 23.10.2013року, позов відхилено, а рішенням апеляційного суду Запорізької області 17.12.2013року, рішення районного суду змінено в частині правового обґрунтування, при цьому апеляційний суд виходив з положень спадкового права. В позові ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя, підставою позову та нормативним обґрунтуванням є положення Сімейного Кодексу України, тобто це інші підстави, ніж ті які були предметом дослідження апеляційного суду.
Отже, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п.3 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя суду першої інстанції дійшов не вірного висновку, що між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили рішення суду, та що у відкритті провадження слід відмовити.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права обґрунтовані та дають підстави для скасування ухвали суду і направлення матеріалів позову до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2014року у справі № 22-ц/778/1116/14 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
2. Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
У грудні 2010 року Банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.Відповідачка ОСОБА_2 у червні 2012 року звернулася із зустрічним позовом до Банку про визнання недійсним кредитного договору.Ухвалою Центрального районного суду м Миколаєва 19 червня 2012 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та повернено її зустрічну позовну заяву.В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на необґрунтованість ухвали суду, просить її скасувати, а справу направити до того ж суду для вирішення питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав. Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що об'єднання первісного позову із зустрічним є недоцільним та призведе до тяганини розгляду справи. Проте з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у грудні 2010 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2007 року у розмірі 3 238 ,35 доларів США, що еквівалентно 25 680 грн. 09 коп. У червні 2012 року, до початку розгляду справи по суті, ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 13 лютого 2007 року. Із змісту зустрічної позовної заяви видно, що предметом спору є саме кредитний договір, на підставі якого Банк просить стягнути заборгованість.
Наведене свідчить, що первісний та зустрічний позви взаємопов'язані і їх спільний розгляд є доцільним, оскільки задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що спільний розгляд зазначених позовів не є доцільним.
За таких обставин, ухвала судді підлягає скасуванню, а зустрічна позовна заява з доданими матеріалами поверненню до того ж суду для вирішення питання щодо прийняття зустрічної заяви.
Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2012 року у справі № 22ц-1490/2512/12 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
3. Відповідно до ст. 175 ЦПК України 1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. 2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. 3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. 4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. 5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. 6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Ухвалою суду від 19 березня 2013 року визнана мирова угода, укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на наступних умовах:1. ОСОБА_2 відмовилась у повному обсязі від позову до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) та 3% річних на заборгованість по аліментам, моральної шкоди.2. ОСОБА_3 у добровільному порядку зобов'язався сплатити на протязі трьох місяців, до 20 червня 2013 року, у повному обсязі заборгованість по аліментам, яка виникла з лютого 2012 року по цей час, в розмірі 4115 грн. 54 коп. Сплата заборгованості буде здійснюватися щомісячно у розмірі 1371 грн. 85 коп. до погашення заборгованості включно по 20 червня 2013 року.3. Від присудження понесених сторонами витрат відповідно до правил ст.ст.88, 89 ЦПК України сторони відмовились..Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2009 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти щомісячно в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею повноліття, починаючи стягнення з 19.11.2009 р.На підставі названого рішення суду був виданий виконавчий лист № № 2-3478/2009 р. від 29.12.2009 р., який в даний час знаходиться на виконанні ВДВС Голосіївського районного управління юстиції, виконавче провадження № 36192450 (ас. 14).18 лютого 2013 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 4115,54 грн. пені за період з 01.03.2012 р. по 30.11.2012 р.; 33,83 грн. - 3% річних за період з 01.03.2012 р. по 30.11.2012 р., нарахованих на заборгованість по аліментах, та 4000 грн. - в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторони заявили про укладення мирової угоди.19 березня 2013 року сторони надали суду текст мирової угоди, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просили визнати укладену ними мирову угоду.Визнаючи мирову угоди, суд виходив з того, що її умови не суперечать закону та не порушують права, свободи і інтереси сторін.Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України 1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. 2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. 3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. 4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. 5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. 6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Крім того. Визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції в порушення вимог ч. 5 ст. 175 ЦПК України з достатньою повнотою не перевірив чи не суперечать умови мирової угоди закону та чи не порушують вони права та інтереси інших осіб. Відповідно до мирової угоди ОСОБА_3 зобов'язався сплатити на протязі трьох місяців заборгованість по аліментам у добровільному порядку. За такою редакцією мирової угоди її примусове виконання є неможливим, так як за її змістом мирова угода може бути виконана тільки з участю боржника. В той же час ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач лише частково виконав умови мирової угоди щодо погашення заборгованості по аліментам, а в примусовому порядку отримати від нього всю суму заборгованості вона не має можливості, тому названа ситуація порушує права як її дитини, так і її особисті права. При обговоренні питання про можливість визнання мирової угоди суд першої інстанції на всі названі обставини уваги не звернув та з достатньою повнотою не перевірив чи не суперечать умови мирової угоди закону та чи не порушують вони права та інтереси малолітньої дитини ОСОБА_2 Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. За наведених обставин оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - надісланню до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області для подальшого розгляду.
Ухвала Апеляційного суду Сумскої області від 21 серпня 2013 року у справі № 589/966/13 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
4. Відповідно до ст. 306 ЦПК України в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором у сумі 1 392 512,98грн. та судових витрат.Рішенням суду від 8 червня 2012р. позов задоволено.Представник відповідачки подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та залишити позов без розгляду.
Під час розгляду вказаної апеляційної скарги до суду надійшла заява Голови Правління ПАТ "Фідобанк", правонаступника ПАТ "СЕБ Банк", ОСОБА_4 про відмову від позову з посиланням на те, що ОСОБА_2 погашена заборгованість за кредитним договором.
Колегія суддів, вислухавши апелянта, який підтримав заяву позивача, вивчивши подану заяву, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 306 ЦПК України в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Позивач подав письмову заяву про відмову від позову, яка приєднана до матеріалів справи. Як вбачається з витягу зі статуту ПАТ "Фідобанк", затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів від 7 червня 2012р., Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" є юридичною особою, створеною внаслідок зміни найменування Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" (с.с.201).Заява про відмову від позову підписана головою правління банка, якому у листі від 29 листопада 2012р. судом роз'яснені наслідки відмови від позову на стадії апеляційного розгляду (с.с.209), вказаний лист був отриманий уповноваженою особою Банку 7 грудня 2012р. (с.с.213).Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачу відомі наслідки відмови від позову, і на день розгляду заяви позивач її не відкликав.Враховуючи, що відмова від позову є правом позивача, наслідки відмови від позову позивачу роз'яснені, у суду відсутні підстави не прийняти відмову позивача від позову. Відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним прийняти відмову позивача від позову, скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.
Ухвала Апеляційного суду м.Києва від 20 грудня 2012 року у справі № 22-ц/2690/12261/12 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
5. Відповідно до положень ч.1 ст.192 СК України визначений за рішенням суду розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Відповідно до вимог ч.1,4 ст.60 ЦПК України законодавцем покладено обов'язок довести обставини, на які сторона посилається на підтвердження своїх вимог, саме на неї, при цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 20.03.2009р. ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі ? частини усіх видів його заробітку (доходів) до її повноліття (а.с.34). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 20.03.2009р. ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі ? частини усіх видів його заробітку (доходів) до її повноліття (а.с.34). Позовні вимоги про зменшення розміру присуджених аліментів ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що звільнився з офіційної роботи. Дійсно, з 30.06.2009р., безпосередньо після присудження аліментів, ОСОБА_3 звільнився з роботи за власним бажанням (а.с.14) та, як він посилається у позові, став працювати у Російській Федерації неофіційно. Проте доказів про те, який саме отримується ним фактично дохід, та чи є цей дохід меншим у порівнянні з його доходом у період присудження аліментів, не надано. Між тим, з наданого старшим державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_3 по сплаті аліментів вбачається, що за час його офіційної роботи у 2009 році аліменти ним не сплачувались зовсім, а після звільнення з роботи він став сплачувати по 400грн. щомісячно (зворот.а.с.17). Зазначена обставина не свідчить, що його матеріальний стан після звільнення з роботи в Україні погіршився. Інших доказів тому, що після присудження аліментів на утримання дитини матеріальний стан платника погіршився, матеріали справи не містять.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за такими підставами.
Ухвалюючи рішення про зміну розміру присуджених аліментів на утримання малолітньої дитини, суд першої інстанції посилався на зміну матеріального стану платника аліментів у зв'язку зі звільненням його з роботи за власним бажанням.
Вказані висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та обставинам справи, з яких вбачається наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.192 СК України визначений за рішенням суду розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Відповідно до вимог ч.1,4 ст.60 ЦПК України законодавцем покладено обов'язок довести обставини, на які сторона посилається на підтвердження своїх вимог, саме на неї, при цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи встановлені обставини та зазначені вимоги закону, підстав для зменшення розміру присуджених аліментів не вбачається, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити. При ухваленні рішення колегія виходить з інтересів та прав малолітньої дитини сторін щодо її достатнього утримання, які жодним чином не мають бути обмеженими.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, його рішення на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2013 року у справі № 22-ц/774/5086/13. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
6. Відповідно до ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
В судовому засіданні встановлено, що у провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходилася справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»з участю третьої особи Органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації ЛМР про визнання недійсним кредитного договору.
На адресу суду надійшло клопотання представника ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про об'єднання в одне провадження справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»з участю третьої особи Органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації ЛМР про визнання недійсним кредитного договору та справи за позовом ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судом встановлено, що в провадженні Сихівського районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Cправу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»з участю третьої особи органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним кредитного договору скерувано у Сихівський районний суд м. Львова для вирішення питання про об'єднання справ у одне провадження.Ухвалу суду оскаржив представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликається на те, що з положень ч. 4 ст. 116 ЦПК України вбачається, що забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. Суд у своїй ухвалі посилається на ст. 126 ЦПК України, але ця норма не дає суду права передавати справу до іншого суду. В даному випадку об'єднання справ може мати місце тільки за умови, що розгляд справ відбувається у межах одного суду. Так як, позивач звернувся з позовною заявою до Галицького районного суду м. Львова, а суд не має права передавати справу на розгляд іншому суду, то в такому випадку, об'єднання справ в одне провадження є неможливим.За таких обставин, ухвала про об'єднання справ та скерування справи у Сихівський районний суд м. Львова для вирішення питання про об'єднання справ у одне провадження суду є протиправною, такою, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Просить ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Перевіривши матеріали справи, суд прийшов до вірного висновку, що клопотання підставне та підлягає до задоволення, оскільки з метою економії часу, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЛОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»з участю третьої особи Органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації ЛМР про визнання недійсним кредитного договору слід скерувати у Сихівський районний суд м. Львова для вирішення питання про об'єднання справ у одне провадження. В засіданні судової колегії представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підтвердив, що у Сихівському районному суді м. Львова справа на даний час ще не розглянута. Тому покликання апелянта на те, що суд не має права передавати справу на розгляд іншому суду, оскільки позивач звернувся до Галицького районного суду м. Львова, вирішення питання про обєднання справ у одне провадження суду є протиправним, таким що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, є безпідставним.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2011 року у справі № 22-ц-1041/11. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
Висновок.
Таким чином, ми з’ясували, що:
В цивільному процесі під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідно-син. Також значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження.
2. Захист прав особи у позовному провадженні здійснюється за допо-могою позову. Позов у цивільному судочинстві— це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивіль-ної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
3. Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржу-вати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК). Однак, відпові-дач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними виз-нають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).[2]
4. Позивач протягом усього розгляду справи по суті може змінити підс-таву або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 31 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства.
5. Забезпечення позову – це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.
Література:
1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, Харків, 2001р. – 46 с.
2. Цивільний процесіальний кодекс України прийнятий 18.03.2004, Київ, 2012р. – 106с.
3. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005р. – 624с.
5. Кравчук В.М, О.І. Угриновська Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. – К.: Істина. - 2006. – 944 с.
6. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг.ред. С. С. Бичкової. –К.: Атіка, 2006. – 384 с.
7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С.Червоного. – К.: Істина, 2007. – 392 с.
8. Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю.В.Білоусова. – К.: Прецедент, 20011. – 293 с.
9. Чорнооченко С.І Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. та доп.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.-472с.