"Кримінальна відповідальність за хуліганство"

Зміст

Вступ

§ 1. Поняття та кваліфікуючі ознаки хуліганства

1.1. об’єкт хуліганства

1.2. об’єктивна сторона хуліганства

1.3. суб’єкт та суб’єктивна сторона хуліганства

§ 2. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство)

Висновки

Література

вступ

Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави і суспільного життя, передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових, та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку.

Конституція України закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, встановлює ефективну систему гарантій їх здійснення. Норми Основного Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і т. п. В ст. 3 Конституції України сказано, що людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.

Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і гідності людини. Кримінально-правова охорона цих невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”.

В даній роботі, проаналізовано тільки один вид злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти волі особи, об’єктом яких є особиста свобода людини. А також аналіз, їх основних видів: незаконне позбавлення волі, захоплення заложників та незаконне поміщення в психіатричну лікарню. Основною метою роботи є дослідження всіх питань повязаних із злочинами проти волі особи, їх види та кримінально-правова характеристика

Розділ 1. Поняття та ознаки хуліганства

Хуліганство порушує спокійні умови роботи, побуту і відпочинку людей, у більшості випадків пов'язане із запо­діянням шкоди особі, пошкодженням майна. На ґрунті хуліганства нерідко вчиняються більш тяжкі злочини. Це обумовлює високий ступінь суспільної небезпечності хулі­ганства

Частина 1 ст. 296 КК України¹ дає визначення хуліганству, як грубому порушенню громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

1.1. Об'єктом хуліганства є громадський порядок у тій його частині, яка забезпечує спокійні умови суспільне корисної діяльності, побуту та відпочинку людей (громадський спокій), об'єктом особливо злісного хуліганства є також здоров'я людини, яке зазнає шкоди чи ставиться в небез­пеку заподіяння шкоди в усіх випадках використання хулі­ганом зброї, ножів або інших предметів, спеціально присто­сованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, мораль­ність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в сус­пільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об'єкт хулі­ганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здо­ров'я, навколишнє середовище, власність

1.2. З об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільне не­безпечну дію, що грубо порушує громадський порядок Діями, що грубо порушують громадський порядок, новий закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим циніз­мом. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні уш­кодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкод­ження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або гро­мадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстра­тивна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристой­ність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними тощо.

На відміну від кримінальне караного дрібне хуліганство, що тягне адміністративну відповідальність (ст. 173 КАП), не пов'язане з грубим порушенням громадського порядку і виявляється у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому присікуванні до громадян тощо.

Так зване просте хуліганство може ви­являтися в нанесенні побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодженні або знищенні майна, вчиненні бешкету, тривалому публічному співанні непри­стойних пісень, спричиненні тривалого неспокою телефон­ними дзвінками з вживанням брутальних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язко­вими ознаками хуліганства. Наприклад, хуліганство може дістати вияв у веденні по радіо передач, що грубо порушу­ють громадський порядок, створюють перешкоди радіомов­ленню, службовим радіозв'язкам. Водночас обстановка вчинення хуліганства, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчи­нення злочину, та їх соціальною значущістю, мають враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву. Критерієм оцінки при цьому може бути сила стримуючих особу факторів, ігнору­ючи які, вона вчиняє хуліганство того чи іншого виду (на­приклад, урочисті збори, лекція у вузівській аудиторії, де­монстрація кінофільму в переповненій залі).

1.3. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умис­ною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні цього злочину, в якому дії характеризують­ся грубим порушенням громадського порядку і явною не­повагою до суспільства, особа усвідомлює такий характер своїх дій і бажає їх вчинення, тобто діє з прямим умислом. При вчиненні злісного, особливо злісного хуліганства вин­ний також усвідомлює наявність кваліфікуючих або особ­ливо кваліфікуючих ознак. Умисел стосовно заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого як одному з об'єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, так і непрямим.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Цей мотив харак­теризується ницими спонуканнями у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо. У процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку — хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадсь­кий порядок.

Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій мо­жуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне пору­шення громадського спокою, нормального функціонування підпри­ємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквер­нення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Суб'єктом хуліганства є особа, яка досягла 14 річного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового по­рушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушен­нях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжують­ся погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського по­рядку (ст. 293), поєднане із вчиненням дій, що грубо порушують громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, ста­новитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором пред­ставникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тоб­то це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погаше­на. Хуліганські дії, поєднані з активним опором — це протидія пред­ставникові влади або представникові громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі по­єднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єд­нань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насиль­ством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (на­приклад, ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства і такі дії мають кваліфікуватися за су­купністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачена відповідальність за дії, визначе­ні частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холодну зброю йшлося при аналізі ст. 263 Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворює склад такого хуліганства, відноситься не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо².

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нане­сення тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки предмети, зазда­легідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, напри­клад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які пред­мети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підго­товлені винним для використання (столовий ніж, молоток, викрут­ка, шило, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворить передбаченого ч. 4 ст. 296 хуліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розуміють не тільки їхнє реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов'язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для заподіяння шкоди здоров'ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду ху­ліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випадках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини. Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відпові­дальність за сукупністю цих злочинів³.

Вчинення з хуліганських мотивів більш тяжких злочинів проти особи та власності, коли такі мотиви не зазначені в законі як кваліфікуюча ознаки злочину, теж тягне відпові­дальність за сукупністю злочинів. Це стосується, наприклад, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121), умисного знищення або пошкодження майна при обтяжуючих обставинах (ст. 194). Оскіль­ки п. 7 ст. 115 КК спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене в та­кому випадку кваліфікується лише за цією нормою. Якщо вбивству передували або за ним ішли хуліганські дії (реаль­на сукупність), усе вчинене підлягає кваліфікації за сукуп­ністю злочинів за п. "7" ст. 115 та ст. 296 КК¹. Дії, що охоплюються об'єктивною стороною умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись як кваліфікуюча ознака при вирі­шенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, вони не можуть самі по собі свідчити про на­явність особливої зухвалості хуліганства, яке може залиша­тися в межах простого хуліганства. Використання за таких обставин, скажімо, ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо злісне.

Виходячи з роз'яснень, даних у п. 14 постанови Плену­му Верховного Суду України "Про судову практику в спра­вах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. № 3, за сукуп­ністю злочинів треба кваліфікувати лише необережне вбив­ство, вчинене під час хуліганства. Із змісту п. 14 постанови випливає, що необережне ж заподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганства самостійної кваліфікації не потребує⁴.

Опір як кваліфікуюча ознака злісного хуліганства дістає вияв в активній протидії представнику влади чи представ­нику громадськості під час виконання ними службового або громадського обов'язку по охороні громадського порядку або в активній протидії громадянину щодо виконання ним громадського обов'язку з присікання хуліганства. Під по­няття "опір" підпадають такі дії винного, як відштовхуван­ня, спроба вирватись при затриманні, застосування або погроза застосування насильства тощо.

Під присіканням хуліганства громадянином треба розу­міти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язу­вання) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду міліції) покласти край хуліганству. Умов­ляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його при­сіканням, оскільки в подібному випадку припинення хулі­ганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому.

Від опору як активної протидії треба відрізняти непоко­ру, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і дістає вияв у невиконанні вимог представника влади, громадсь­кості або пересічного громадянина.

Хуліганські дії, пов'язані з опором працівнику міліції або члену громадського формування з охорони громадського порядку, іншому представнику влади або громадськості, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку, а також громадянину, який присікає хуліганство, не потре­бують додаткової кваліфікації як злочин проти порядку управління і охоплюються ст. 296.

Згідно чинного КК за хуліганство передбачено наступні санкції – за ч. 1 ст. 296 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на строк до чотирьох років; за ч. З ст. 296 — позбавлен­ня волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 296 — позбав­лення волі на строк від трьох до семи років.

Таким чином, хуліганство – суспільно небезпечне діяння, що грубо порушує громадський порядок, та виражає явну неповагу до суспільства.