11.8.Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку

Зрозумівши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч. Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи - песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність в ньому серйозних протиріч /економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо /. Об'єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і заявляється, носить тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо.

Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами суспільства. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу /наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД/.

Тема 12. Філософська методологія соціального і економічного пізнання

12.1. Методології та стилі мислення

На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення /парадигм/ та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для часів дії класичного періоду в стилі мислення були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини /істина як вічна, і виступає вона у двох формах - "так" або "ні"/, раціоналізм - віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т.ін.

У сучасний період у стилі мислення допускається діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо. Для сучасного стиля мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності /незмінності в групі перетворень/, комп'ютеризації простоти /що найбільш просто, то й найбільш економно/, посилення аналізу дискретних станів об'єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності /за законами нелінійної механіки/, від однофакторних до багатофакторних функціональних зв'язків.

Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через вище зазначені методи, формули, алгоритми, але й через таке поняття, як парадигма /від грецького слова, що означає - приклад, взірець для слово змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів /. Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книгу "Структура наукових революцій" /М., 1975/. В ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої. Першими парадигмами в історії філософії були: "Світ - це єдине", "Світ - це множинне", "Людина - є міра усіх речей" /Перменід/. На новому етапі - "Знання - сила" /Ф.Бекон/, "Існувати - значить мислити" /Р,Декарт/, "Існувати - значить бунтувати" /А.Камю/ та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф.Достоєвському "Красота переборе світ" /відносно зла /. Тому ми можемо стверджувати, що парадигми віку мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації. У радянський період діяли свої види парадигм типу: "Партія - наш рульовий", "Комунізм - наше найближче світле майбутнє", "Економіка мусить бути економною" тощо. Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин, тому основною парадигмою в діяльності повинно стати створення надійних і постійно діючих ринково -економічних відносин на базі різноманіття й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного парт перства, справедливості і взаємовигоди, на соціальної базі "середнього класу".