48

Міністерство освіти і науки України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський Національний економічний

університет ім. В.ГЕТЬМАНА»

Криворізький економічний інститут

Методичні вказівки

щодо вивчення дисципліни

"ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА"

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання

Частина 2

Затверджено:

на засіданні кафедри економіки

підприємств від "__"_____2011 р.

протокол №_____

Зав. кафедри Волошина С.В.

Кривий Ріг

2011 рік

Методичні вказівки щодо вивчення дисципліни "Економіка підприємства" для студентів усіх спеціальностей та форм навчання. Частина 2. / Укл. О.М.Проволоцька, В.М.Колотілін, С.І.Мацюра – Кривий Ріг: КЕІ ДВНЗ КНЕУ ім. В. Гетьмана, 2011. – 47 с.

Укладачі: Проволоцька Олена Миколаївна, к.е.н., доцент,

Колотілін Володимир Миколайович, к.т.н., доцент,

Мацюра Світлана Іванівна, старший викладач

Рецензент: С.В.Волошина, к.е.н., доцент, зав. кафедри економіки підприємств

Відповідальний за випуск: С.В.Волошина, к.е.н., доцент, зав. кафедри економіки підприємств

Модуль 2. Інноваційні процеси, організація і планування діяльності

Тема 11. Організація виробництва

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, структури і принципів організації виробничого процесу, типів та методів організації виробництва.

1. Сутність, характеристики, структура та принципи організації виробничих процесів.

2. Організаційні типи виробництва.

3. Організація виробничого процесу у часі.

4. Методи організації виробництва.

5. Суспільні форми організації виробництва.

Виробничий процес– це сукупність взаємозв‘язаних дій людей, засобів праці, та природи, потрібних для виготовлення продукції.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес – сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

Виробничі процеси поділяються:

1. В залежності від їх ролі у виготовлені продукції(основні, допоміжні, обслуговуючі);

2. За перебігом в часі(дискретні, безперервні.);

3. За ступенем автоматизації(ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні).

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція– це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування.

Тривалість виробничого циклу – це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію. Основні складові частини тривалості виробничого процесу характеризують його структуру.

Виробничий цикл складається з двох частин– технологічного періоду та перерв.

Час виробництва включає: час на виконання технологічних операцій, допоміжних, природних процесів.

Друга частина виробничого циклу – перерви, іноді складають до 70-75% загальної тривалості виробничого циклу. Розрізняють наступні види перерв:

• перерви, які пов‘язані з режимом роботи підприємства. Вони є регламентованими. Їхня величина залежить від кількості змін, тривалості перерви між змінами, кількості неробочих днів;

• перерви, що пов‘язані з організацією виробництва(перерви у робочий час). Поділяються на перерви партіонності та чекання.

Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів – це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл.

Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу.

Для виробів із тривалим циклом величина виробничого циклу обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються усі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.

У багатьох випадках виконання допоміжних операцій збігається з часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді величина циклу є меншою на суму його складових. Це треба враховувати під час обчислення загальної тривалості циклу.

Раціональна організація виробничого процесу в просторі і часі потребує дотримання певних принципів під час його проектування та організації:

• принципу спеціалізації(зменшення номенклатури продукції, що виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, які виконуються на робочих місцях);

• принципу пропорційності(відносно рівна продуктивність усіх підрозділів основного та допоміжного виробництв підприємства);

• принцип паралельності(одночасне виробництво багатьох деталей і вузлів, з яких складається готовий виріб);

• принцип прямоточності(предмети праці в процесі своєї обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень);

• принцип безперервності(перерви між суміжними технологічними операціями повинні бути мінімальними або зовсім відсутніми);

• принцип ритмічності(робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю);

• принцип автоматичності(економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу);

• принцип гнучкості(виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв‘язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією);

• принцип гомеостатичності(виробнича система повинна бути здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам).

Тип виробництва– це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва :

1. Одиничне виробництво– широка номенклатура продукції, малий обсяг випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Характерні риси: неповне завантаження окремих видів обладнання і цехів, більшість замовлень не повторюється, робочі місця мають технологічну спеціалізацію тощо.

2. Серійне виробництво– має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

Повторюваність виготовлення одних і тих виробів сприяє використанню (поряд з універсальним) спеціального обладнання, інструменту, що створює умови для підвищення рівня спеціалізації робочих місць.

В залежності від широти номенклатури, величини партій , періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне, великосерійне. Різновиди серійного виробництва на підприємстві розрізняють в залежності від кількості детале–операцій, закріплених за робочим місцем. Показником різновиду серійного виробництва слугує коефіцієнт серійності (К_сер) – коефіцієнт закріплення операцій:

К_сер=, (11.1)

де Ч_д.о. – кількість детале-операцій, які виконуються в даному цеху або на дільниці, одиниць;

О_ц. – кількість одиниць обладнання в цеху, на дільниці.

3. Масове виробництво– вузька номенклатура продукції, великий обсяг безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Техніко-економічні показники діяльності підприємства знаходяться в прямій залежності від типу виробництва. Найкращі техніко-економічні показники має поточно-масове виробництво. Пояснюється це високим рівнем спеціалізації, постійною номенклатурою виробів, значним обсягом їх випуску.

Від типа виробництва в значній мірі залежить вибір методів його організації.

Тривалість технологічних операцій становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює:

Т_т= , (11.2)

де Т_т – технологічний цикл в одиницях часу, як правило хвилинах;

n – кількість предметів у партії;

t – тривалість обробки одного предмета;

М – кількість робочих місць, на яких виконується операція.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії: послідовно, паралельно, паралельно-послідовно.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю. Технологічний цикл (Т_т.посл.) обчислюється:

Т_т.посл.=n, (11.3)

де m – кількість операцій технологічного процесу.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети можуть передаватися не поштучно, а транспортними (передаточними) партіями – n_m. За поштучного передавання n_m=1 технологічний цикл (Т_т.пар.) дорівнює тривалості обробки партії предметів на максимально трудомісткій операції і транспортної партії – на решта операцій:

Т_т.пар.=n+(n-n_m)(11.4)

Паралельно-послідовне поєднання операцій (змішане) відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно. Технологічний цикл за паралельно-послідовного поєднання операцій (Т_т.п.п.) коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій с, тобто

Т_т.п.п.= Т_т.посл.- (11.5)

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити (t/M)K, то в загальному вигляді для будь якої пари суміжних операцій:

с=(n-n_m) *(t/M)K (11.6)

Для mоперацій таких суміщень буде m-1. Остаточно запишемо:

Т_т.п.п.= n- (n-n_m) (11.7)

За методами організації розрізняють потокове та непотокове виробництво.

Непотоковий метод організаціїзастосовується в одиничному та серійному виробництві та характеризується наступними ознаками:

- на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, оскільки кількість кожного з них є невеликою та недостатньою для нормального завантаження устаткування;

- робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без певного зв‘язку з послідовністю виконання операцій;

предмети праці переміщуються в процесі обробки складними маршрутами, що збільшує перерви між операціями.

Потоковий метод організаціїзастосовується в умовах великосерійного та масового виробництва і має такі ознаки:

- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання виробів однієї назви;

- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на кожному робочому місці виконуються одна чи кілька подібних операцій;

- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями відповідно до ритму роботи;

- робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один чи кілька типорозмірів подібних виробів згідно з ознаками потокового виробництва.

Параметрами потокової лінії є:

1. Такт – інтервал (проміжок) часу, через який з поточної лінії сходять вироби, що рухаються один за одним; визначається діленням планового фонду часу роботи лінії за розрахунковий період (Т_р) на обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за той самий період (N):

r= (11.8)

2. Ритм – інтервал часу, через який з лінії сходять предмети праці, що передаються з операції на операцію транспортними партіями; розраховується множенням такту лінії на розмір транспортної партії (n_m):

R=r (11.9)

3. Синхронізована операція – операція, тривалість якої доведено до величини, що дорівнює або є кратною такту лінії;

4. Кількість робочих місць – визначається для кожної операції діленням її тривалості(t_i) на такт потокової лінії:

М_рi= (11.10)

5. Швидкість руху конвеєра – розраховується діленням відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі () на такт потокової лінії:

V=(11.11)

6. Довжина робочої зони на конвеєрі (а):

а_i= (11.12)

До суспільних форм організації виробництваналежать:

• концентраціявиробництва – усуспільнення виробництва через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах (інтеграційних структурах);

• деконцентрація– розукрупнення існуючих великих підприємств;

• спеціалізація виробництва – процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції;

• конверсія виробництва характеризує істотне (повне) перепрофілювання частини (усього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки;

• кооперування – форма виробничих зв’язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції;

• комбінуваннявиробництва – процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому;

• диверсифікаціявиробництва передбачає одночасний розвиток кількох (багатьох) технологічно не пов‘язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність, структура та принципи організації виробничих процесів.

2. Назвіть організаційні типи виробництва.

3. Як відбувається організація виробничого процесу у часі.

4. Перерахуйте методи організації виробництва.

5. Дайте визначення суспільним формам організації виробництва.